WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Постмодерн і трансформація ціннісної основи людського буття - Реферат

Постмодерн і трансформація ціннісної основи людського буття - Реферат


Реферат на тему:
Постмодерн і трансформація ціннісної основи людського буття
Поняття "постмодерн" (або "постмодернізм"), що позначає сучасний цивілізаційний злам, "не стільки виявляється новою історичною епохою, скільки часом інтенсивного прояву суспільних та природних проблем нової якості" [1]. Стосовно цього феномена упродовж кількох останніх десятиліть у науковому світі точаться постійні дискусії.
Уперше поняття "постмодерн" вжив 1917 року Р. Панвіц у книзі "Криза європейської культури". У ній йшлося про нову людину, покликану подолати занепад. Хоча цей образ і перегукується з поширеним сьогодні поняттям "постмодерна людина", російський філософ А. Гулига висловив думку, що це був "лише парафраз ніцшеанської ідеї "надлюдини" [2], а німецький дослідник постмодернізму В. Вельш вважає його тодішнє вживання "передчасним", бо тоді ще не існувало адекватного цьому феномену соціального прояву.
Наближеного до сучасного розуміння термін набув у А. Тойнбі, який 1946 року визначив постмодернізм як якісно новий етап розвитку західноєвропейської культури. Цей період, що розпочався наприкінці ХІХ століття, ознаменувався, на думку вченого, "переходом від політики, що грунтується на мисленні в категоріях національних держав, до політики, що враховує глобальний характер міжнародних відносин" [3]. Дещо пізніше, в 1960-і роки, коли висловлена А. Тойнбі думка матеріалізувалась у суспільно-політичній реальності і виникли нові явища, які раніше передбачити було просто неможливо, поняття "постмодерн" набуло в дослідженнях американських соціологів і критиків значення більш-менш адекватного якісним характеристикам соціально-культурного часу. Відтоді з'явилась значна література з проблем постмодернізму, а разом з нею і стійкі характеристики цього явища.
Виходячи з досвіду осмислення постмодерну в новітній літературі, можна запропонувати його узагальнене визначення. Під постмодерном сьогодні розуміють:
1) нову тенденцію в культурному самоусвідомленні розвинених західних суспільств, яку сучасний французький філософ Ж.-Ф. Ліотар характеризує як "недовіру стосовно метаоповідей", вихід з обігу "метанаративного механізму легітимації" попередньої епохи, котрий тримався на звернених у майбутнє "великих завданнях" людства - ідеях прогресу, послідовного розвитку свободи, емансипації особистості, великої мети і великого героя, універсальності знань, індустріально-технічного розвитку, звільнення людства від тягаря буденної праці [4];
2) глобальний стан цивілізації трьох останніх десятиліть ХХ століття, в умовах якого не тільки зникає визначеність, але й з'являється "безкінечна кількість невизначеностей", які змушують зрозуміти, що "маємо справу не з "новим світовим порядком", а з неспокійною, надломленою планетою" [5];
3) новий напрям у соціальній теорії, який ставить за мету пояснити вищезазначені явища і процеси, "стимулює розробку багатомірних уявлень про пріоритети, цілі й завдання людства, ініціює виникнення поліваріантних способів, засобів, стратегій їх здійснення" [6].
Зазначене поняття, поряд з іншим, застосовується з кінця 1960-х років для характеристики новацій у соціально-політичній сфері, основою яких постає так звана "ситуація постмодерну". За цієї ситуації, з одного боку, виникають умови, в яких предмет повстає проти людського впливу, відповідаючи на нього протидією, а порядок речей прагне "помститися" за спроби його перетворення, прирікаючи, таким чином, на поразку будь-які глобальні модернізаторські проекти [7]. І, з іншого боку, теорія постмодернізму постає "логічним продовженням класичної концепції модернізації в умовах технологічної революції і переходу до технотронного (інформаційного) суспільства на Заході" [8].
Ситуація постмодерну орієнтує на подолання етики антропоцентризму з його ставленням до навколишнього світу як до засобу самоутвердження в ньому людини-хазяїна, абсолютного володаря та повелителя. За нових обставин, як вважає сучасний російський філософ Л. Карасьов, стає зрозуміло, що загадка людини полягає не в тому, в який бік вона змінюється, а в тому, що вона взагалі не змінюється. І саме внаслідок цієї незмінності загальний стан світу постійно погіршується. Водночас постмодернізм, на думку вченого, дає сучасній людині шанс облишити Універсум і, нарешті, знайти спокій для себе, інтуїтивно орієнтуючись у подальшому на "ієрархію допустимого" як на найменше зло: "На що піде зрубане дерево: на будівництво храму чи на побудову шибениці? Ієрархія допустимого пояснить різницю миттєво, хоча загубленого дерева буде жаль в обох випадках" [9]. Саме в цьому полягає морально-духовний вимір постмодерної ситуації і постмодерного світосприйняття.
Осмислення поняття "постмодерн" перебуває у стані постійного розвитку. Концепцій, які намагаються його пояснити, на сьогодні в країнах Заходу існує майже стільки, скільки там є університетів і професорів-гуманітаріїв. Причому відмова від цінностей модерну з'являється, на думку М. Хайдеггера, одного з теоретиків постмодернізму, не від бажання сліпої руйнації і не від суєтного прагнення до оновлення, а від необхідності надати світові такого смислу, який не принижує його до ролі прохідного двору в певну потойбічність [10].
Характер різниці між епохами модерну і постмодерну сьогодні вже недостатньо розглядати на рівні нюансів, котрі цікавлять лише вузьке коло фахівців з езотеричних знань. На думку О. Панаріна, ці зміни є такими, що "декотрі з попередніх форм соціального і політичного життя стають просто неможливими", а люди, які вивчають ці процеси (постмодерністи) - "це люди рубежу культурних формацій, яким дано порівняти попередній і новий дух" [11].
На думку У. Еко, постмодернізм - не фіксоване хронологічно явище, а певний духовний стан, властивий представникам різних епох: "У кожної епохи є власний постмодернізм". Однак, за словами Д. Затонського, "попередні "постмодернізми" ще жодного разу не відвойовували собі тієї рідкісної глобальності, яка відрізняє сьогоднішній, - можна б сказати, "істинний" постмодернізм, і, отже, не володіли його ледве не "хімічною" чистотою". Остання якраз і дозволила розпізнати феномен, який існує здавна, завжди, але "у вигляді неявному, а тому від уваги спостерігача щораз вислизаючому" [12].
Як зазначає Г. Померанц, відвертаючись від пафосу модернізму, людина в умовах постмодернізму потрапляє в лабети апатії, ослаблення волі. Апатія кілька разів вела цивілізацію до межі загибелі, сьогодні ж вона загрожує смертю. Модерністське і постмодерністське, вважає Д. Затонський, "це, в принципі, системи антагоністичні і водночас взаємодіючі, навіть певною мірою взаємозалежні". Жодну з них не можна визнати кращою, досконалішою, оскільки "обидві вони недосконалі з причини всезагальної недосконалості як самого буття, так і наших про нього уявлень". Відтак ледве не кожному з нас
Loading...

 
 

Цікаве