WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Поняття „громадянськості” і теорія громадянського суспільства - Реферат

Поняття „громадянськості” і теорія громадянського суспільства - Реферат

потенційного стану громадянського суспільства, тобто безпосередньо його "духу", є малорезультативним, оскільки він "не піддається сам по собі ні точному спостереженню, ні, особливо, вимірюванню. І тому потрібно не зосереджуватися на його потенційному стані, а шукати видимі дії, у яких він проявляє свою присутність". Але ми можемо досліджувати "дух" і без звернення до видимих дій, тобто фактично у потенційному стані. Для цього слід обрати предметом дослідження окрему особистість, громадянина (поміняти систему координат).
"Якісною ознакою громадянина", на думку В. Цвиха, є "громадянськість" [1, с. 104]. "Громадянин" - це формальний статус особи, який передбачає наділення його певною сукупністю прав та обов'язків, а "громадянськість" - якісна ознака особи, що вказує, чи дотримується вона своїх обов'язків, чи користується наданими правами й наскільки, в якому обсязі.
З цим можна погодитись, але слід зауважити, що ці поняття не є жорстко пов'язаними. Х. Мюнклер у праці "Громадянська компетентність" [9] розрізняє, як і В. Цвих, статус громадянина, з одного боку, а з іншого - певні якості та кваліфікаційні характеристики володарів цього статусу, фактично - "громадянськість", яку він розшифровує як здатність і готовність громадян до активної участі, їх інтерес до примноження не тільки особистих, приватних, але й суспільних надбань, тобто їх орієнтація на суспільне благо або їх почуття солідарності, що свідчить про їх готовність до вчинків, дій, зусиль, за яких або взагалі не очікується жодної матеріальної компенсації, або ж вона є незначною.
Як бачимо, поняття "громадянськість" ширше, ніж статус "громадянин", оскільки включає в себе не тільки його права та обов'язки, що є їх відбитками [10, с. 67], а й, наприклад, здатність і готовність до активної участі та почуття солідарності. Це відбувається тому, що "соціальні відносини можуть фіксуватися, не приймаючи юридичної форми. Серед них є такі, регламентація яких не доходить до того ступеня консолідації і точності" [2, с. 72], або й не може дійти взагалі, щоб бути сформульованими у вигляді юридичних норм. Ці відносини ми можемо досліджувати за допомогою "громадянськості".
В рамках запропонованого нами методологічного підходу, "громадянськість" є ланкою, що пов'язує "дух" і "матерію" громадянського суспільства. Саме окремі громадяни втілюють у "матерії" правила, що складають "дух" громадянського суспільства, адже це вони організовують та беруть участь у мітингах, неурядових організаціях, працюють на загальне благо тощо. Тобто, стосовно окремих людей можемо говорити, що вони "дотримуються духу" громадянського суспільства, коли вони є безпосередніми творцями "проявів" громадянського суспільства. Але тоді, стосовно окремої особистості, можемо говорити і про потенційний стан "духу". Той, хто своїми вчинками переконав нас, що "дотримується", вважається нами "громадянином" вже не тільки через те, що він учасник певних "проявів" громадянського суспільства, але й через те, що володіє здатністю, потрібними якостями і схильністю до цього. Це якісна ознака громадянина, фактично - впевненість у тому, що він "дотримується" і буде "дотримуватися духу" й надалі, незважаючи на індивідуальні особливості характеру.
Ми назвали це "громадянськістю", і вона є потенційним станом "духу" громадянського суспільства, оскільки є нематеріальною і може проявляти себе стосовно різних конкретних фактів. Виходячи з цього, можемо говорити про рівень "громадянськості", притаманний індивідові або сукупності індивідів (суспільству), а відтак і про рівень, на якому перебуває громадянське суспільство. Рівень "громадянськості", притаманний індивіду, залежить від трьох чинників: по-перше, від того, якою є сукупність здатностей та якостей, що її складають; по-друге, від того, стосовно яких фактів вони проявляються; по-третє, від мотивації, якої достатньо для переходу "громадянськості" від потенційного стану до втілення у діях.
Використання, в рамках теорії громадянського суспільства, дихотомії "дух" і "матерія" та поняття "громадянськість" дає нові можливості для вивчення проблем зародження, становлення та розвитку самого феномена громадянського суспільства. Це, наприклад, може дозволити нам зрозуміти природу впливу тоталітарної держави на громадянське суспільство. Зазвичай заперечується існування громадянського суспільства при тоталітарному режимі. Робиться це з тієї причини, що його часто ототожнюють з "матерією". А оскільки тоталітарна держава прагне поставити під контроль всі соціальні відносини в суспільстві, то вона, звісно, забороняє і переслідує будь-які "прояви" громадянського суспільства. Але хоча держава й може заборонити "прояви", проте сам дух заборонити не може. В Німеччині після дванадцяти років тоталітарного правління такий, наприклад, "прояв" громадянського суспільства, як неурядові організації, розпочав свою активну діяльність відразу після того, як це було дозволено окупаційною союзницькою владою. Тобто "дух" громадянського суспільства в Німеччині, незважаючи на всі зусилля тоталітарної влади, залишився живим.
Звісно, не можна заперечувати, що тоталітарний режим має вплив на стан "духу", особливо якщо його панування таке тривале, як це було в СРСР. Головна причина такого впливу полягає в тому, що соціалізація молоді відбувається в умовах, коли "фактичне дотримання" правил неможливе, а відтак зазнає втрат рівень "громадянськості" кожного наступного покоління. В цьому сенсі зрозумілою і особливо цінною стає діяльність східноєвропейських дисидентів, які свої зусилля спрямовували на революцію не політичну, а моральну та екзистенційну, в ході якої люди повинні були навчитися "жити за правдою" та добровільно взаємодіяти [11, с. 70]. Фактично їх зусилля було спрямовано на розвиток "духу" громадянського суспільства, одним з "проявів" якого є добровільна взаємодія.
Література:
1. Цвих В. Ф. Профспілки у громадянському суспільстві: теорія, методологія, практика: Монографія. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2002. - 376 с.
2. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. - М.: Канон, 1996. - 432 с.
3. Аринин А. Н. Зрелость гражданского общества - основа устойчивого развития и безопасностиРоссии//www.academy-go.ru/GrObsh/Publications/Arinin
4. Хайєк Ф. А. Право, законодавство та свобода: Нове викладення широких принципів справедливості та політичної економії: В 3-х т. Т. 1. Правила та порядок. - К.: Сфера. - 1999. - 196 с.
5. Поппер К. Злиденність історицизму: Пер. з англ. - К.: "Абрис", 1994. - 192 с.
6. Колодій А. Ф. На шляху до громадянського суспільства. Теоретичні засади й соціокультурні передумови демократичної трансформації в Україні. Монографія. - Львів: Видавництво "Червона Калина", 2002. - 272 с.
7. Хуснутдінов О. Я. Громадський рух як рушійна сила формування громадянського суспільства (Третій сектор в Україні. Теоретично-правові та практичні аспекти розвитку). - К.: ФПУ, 2000. - 47 с.
8. Апхайер Х. Гражданское общество и "третий сектор" //www.academy-go.ru/Site/GrObsh/Publications/Aphayer.html.
9. Мюнклер Х. Гражданская компетентность //www.academy-go.ru/рublications/ Munkler.html
10. Йонас Г. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації. - К.: Лібра, 2001. - 400 с.
11. Шацкий Е. Протолиберализм: автономия личности и гражданское общество//ПОЛИС. - 1997. - №5. - С. 68 - 88.
12. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве