WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Поняття „громадянськості” і теорія громадянського суспільства - Реферат

Поняття „громадянськості” і теорія громадянського суспільства - Реферат


Реферат на тему:
Поняття "громадянськості" і теорія громадянського суспільства
Теорія громадянського суспільства, до розвитку якої останнім часом докладаються значні зусилля, потребує, здається, не лише прикладних досліджень, спрямованих на практичне її застосування, але й розробки її інструментарію, насамперед методології. Антитетична природа філософії обумовлює, зокрема, те, що кожне поняття набуває справжнього значення, коли має антитезу. Поняття "негромадянськість" (incivisme) ми подибуємо в працях як вітчизняних, так і закордонних дослідників (наприклад, у В. Полохала, Р. Патнема). У статті робиться спроба визначити поняття йому протилежне - "громадянськість".
На зниження ефективності використання теорії громадянського суспільства впливає, серед інших факторів, недостатня розробленість та узгодженість понять - тобто базового елемента теорії. І проблема тут не тільки в тому, що у працях вчених зустрічаємо величезну кількість альтернативних визначень поняття "громадянське суспільство", а й у тому, що воно часто залишається єдиним визначеним поняттям у рамках теорії. Інші ж поняття або взагалі не згадуються, і в цьому випадку можна констатувати, що поняття "громадянське суспільство" використовується в якості залишкової категорії, або ж не знаходять свого визначення, і тоді можна говорити про недостатню їх розробку.
Однією з праць, якій ці вади не питаманні, є монографія В. Цвиха "Профспілки у громадянському суспільстві: теорія, методологія, практика" [1]. В ній автор, у розвиток поняття "громадянське суспільство", вводить і визначає поняття "громадянин", "громадянство", "групи інтересів", "громадянськість" і "саморганізація". Серед них особливу увагу звертає на себе поняття "громадянськість", яке, на думку вченого, є "якісною ознакою громадянина" [1, с. 104] і дозволяє "глибше проникнути в сутність громадянського суспільства" у порівнянні з іншими поняттями - такими, наприклад, як "громадянство" чи "громадянин". В монографії В. Цвих досліджує профспілки, і, звісно, не ставить завдання визначити поняття "громадянськість". Звідси й певна його поверховість та обмеженість, яка й стимулює подальші дослідження "громадянськості".
Ставлячи за мету дослідження "громадянськості", ми не можемо уникнути також дослідження "громадянського суспільства" та його інститутів, а точніше - взаємозв'язку між цими явищами, в з'ясуванні природи якого фактично й полягатиме наше дослідження "громадянськості". Питання, на яке маємо відповісти: яким чином можна досліджувати громадянське суспільство?
Громадянське суспільство - феномен, основи якого закладені і в праві, і в моралі. Щодо правової його сторони, то досліджується вона досить інтенсивно. У цій сфері є чіткий предмет дослідження і відпрацьована методологія. Інакше склалися справи з дослідженнями моральної сторони феномена - тут методологічних засад практично не існує. Це змушує нас звернутися до цієї проблеми.
В передмові до першого видання книги "Про розподіл суспільної праці" Е. Дюркгейм говорить: "Ми хочемо не вивести моральність з науки, але створити науку моральності, що є зовсім іншою справою. Моральні факти - такі ж явища, як і інші, вони полягають у правилах поведінки, які пізнаються за певними ознаками. Тому повинна існувати можливість їх спостерігати, описувати, класифікувати і відшукувати закони, що їх пояснюють" [2, с. 39]. Це, до речі, було одним з напрямків розвитку теорії громадянського суспільства. У Т. Гоббса, Дж. Локка, Г. Гегеля та інших можемо зустріти спостереження, опис та класифікацію правил поведінки в громадянському суспільстві і пошук законів, що їх пояснюють. Наслідком діяльності цих вчених було створення науки громадянської моральності, яка отримала назву теорії громадянського суспільства.
Сформульовані дослідниками правила є наслідком рефлексії, але люди можуть дотримуватися їх і без неї. І вони дотримувалися їх і до того, як було здійснено цю рефлексію. Крім теоретично визначених, вони існують на практиці, і є за своєю природою "спонтанними". Підтверджують це численні висновки, що громадянське суспільство не можна встановити, що воно виростає саме по собі (А. Арінін) [3]. Сукупність таких "спонтанних" правил складає "спонтанний порядок" (термін Ф. Хайека [4], який він вживає не в зовсім звичному для нас розумінні - для нього "порядок" це не відсутність хаосу, як звично ми розуміємо це слово; "порядок" ближче до термінів "система", "рівновага", "структура"). Спонтанний порядок формується тому й тоді, коли люди "дотримуються певних правил у реагуванні на безпосереднє оточення" [4, с. 70]. Правила спільні для людей, які їх дотримуються, але ніхто, в тому числі й люди, що їм підкорюються, ці правила цілеспрямовано не створювали, "вони є неспроектованими наслідками людських дій" [5, с. 87].
Отже, спонтанний порядок не формується цілеспрямовано. "Оскільки такий порядок не був створений якоюсь сторонньою силою, то він як такий не може мати й цілі, хоча його існування може бути дуже корисним для окремих людей, що діють всередині такого порядку. Проте в іншому сенсі цілком можна сказати, що цей порядок грунтується на цілеспрямованій діяльності своїх складників... Вживання слова "цілеспрямований" у цьому сенсі... не викликатиме заперечень, доки ми маємо на увазі не усвідомлення цілі з боку цих складників, а лише те, що їхня поведінка набула системності, яка сприяє підтриманню цього порядку (можливо, тому, що той, хто діяв у певний спосіб, має в цьому кінцевому порядку кращі шанси на виживання, ніж інші)" [4, с. 67].
"Спонтанний порядок", який "набагато підвищує ефективність індивідуальної діяльності, пояснюється... великою мірою - процесом, який спочатку називався "розвитком", а потім "еволюцією": процесом, у якому звичаї, спершу засвоєні з інших причин або навіть, по суті, випадково, зберігалися завдяки тому, що дозволяли групі, в якій вони виникали, домінувати над іншими" [4, с. 26 - 27]. Тобто, люди, по-перше, не встановлюють правила, а по-друге, коли діють згідно з правилами "спонтанного порядку", то чинять так не через те, аби його підтримати, виходячи з розуміння ними "завдання" певного порядку та його важливості для суспільства, а через те, що дотримання правил, а відтак і "виконання завдання" приносить переваги людям. Як говорив К. Поппер, соціальні інституції, які є неспроектованими наслідками людських дій, наприклад, мова, мають інструментальний характер, бо "якщо вони не мають ніяких корисних функцій, то не мають шансів вижити", а отже "неспроектовані соціальні інституції можуть поставати як незадумані наслідки раціональних дій" [5, с. 87].
"Спонтанні порядки" не є простими, не є чіткими, і не є, принаймні на початку свого існування, вербально сформульованими. На думку Ф. Хайєка, правила, "що керують діями елементів, ...не обов'язково мають бути "відомими" цим елементам; досить, аби ці елементи фактично поводилися в той спосіб, який можна описати за допомогою цих правил. Тому застосоване нами... поняття правил не означає, що такіправила існують у чітко висловленій ("вербалізованій") формі, а означає лише можливість виявлення правил, яким відповідають реальні дії окремих людей. Аби зробити на цьому наголос, ми інколи говоримо не про правила, а про "закономірність", але це слово означає, звичайно, лише те, що елементи поводяться згідно з певними правилами" [4, с. 70].
Ті принципи, приписи та підстави, про які говорилося
Loading...

 
 

Цікаве