WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політичний вимір діяльності ФПГ у державах перехідного типу - Реферат

Політичний вимір діяльності ФПГ у державах перехідного типу - Реферат

чергу, розв'язання такої вкрай актуальної багатовекторної проблеми, як тотальна корупція в усіх структурах влади - з нею можна боротися лише за допомогою системних заходів.
По-друге, законодавча влада має бути представлена парламентом, сформованим з представників партій, створених на ідеологічних засадах. При цьому, їх співпраця з ФПГ, використання механізмів лобізму повинні відбуватися в чіткому правовому полі. Частково цю проблему можна розв'язати запровадженням пропорційної системивиборів (в Україні її вже закріплено на законодавчому рівні; в Росії вона перебуває на стадії теоретичної розробки). І тут вкрай бажана сильна політична опозиція, що змушує владу розглядати альтернативні варіанти вирішення політико-економічних і суспільних проблем та легітимізувати їх.
По-третє, необхідно сформувати сильний середній клас, відданий національним інтересам.
По-четверте, в країні має існувати розвинуте, повноцінне громадянське суспільство, представлене впливовими громадськими організаціями, які б репрезентували інтереси значної частини громадян і мали реальні механізми впливу на формування державної політики.
Крім того, вкрай важливою є незалежність загальнонаціональних ЗМІ, що дає можливість громадянам формувати власну думку з тих чи інших питань, співставляти факти й точки зору на різні проблеми політичного і соціально-економічного життя.
Однак необхідно зазначити, що ні Україна, ні Росія ще не відповідають таким критеріям сильної держави. Передусім це пов'язано з тим, що Росія та Україна (остання, щоправда, в меншій мірі), на відміну від розвинених демократій, "незалежні" від громадянського суспільства. Крім того, в Україні досі не існувало коаліції політичних сил з чітким планом реформування суспільства. Тому всі попередні політичні та економічні перетворення пішли переважно на користь фінансово-промисловим та регіональним кланам [14]. Отже, реалізація цього варіанту поки що малоймовірна.
Варіант 2. Створення певного механізму взаємодії всіх ФПГ і держави, завдяки якому влада, по-перше, враховуватиме їхні політико-економічні інтереси і, по-друге, захищатиме їх на зовнішніх ринках засобами дипломатії. При цьому ФПГ повинні усвідомити свою роль у процесі державотворення і взяти на себе соціальні зобов'язання, поступово відмовляючись від політичних важелів впливу за умови детальної законодавчої регламентації їх економічної діяльності.
Варіант 3. Створення механізму взаємодії держави та кількох найпотужніших ФПГ, які погоджуються "грати" за певними правилами, встановленими центральною владою. Водночас ці ФПГ не відмовляються від політичних важелів впливу, відбувається подальша інтеграція їх представників у державний апарат на рівні виконавчої і, частково, законодавчої влади. При цьому, центральна влада застосовує таку політику не до всіх представників великого бізнесу. Та частина ФПГ, що не визнає нових умов співіснування або висловлює невдоволення своїм місцем при новому розподілі важелів впливу (в першу чергу - політичних), зазнають тиску з боку держави за допомогою податкових органів тощо.
Реалізація подібної схеми нині спостерігається в Росії. Проте її не можна визнати панацеєю від багатьох соціально-економічних та й політичних проблем. У першу чергу це пов'язано з тим, що держава постійно повинна шукати нових "внутрішніх ворогів" в особі "олігархів" для задоволення розкрученого нею ж інтересу суспільства до цього питання та необхідності підтримки власного авторитету. Основна проблема всіх ФПГ полягатиме в тому, що вони діяли кулуарними методами в неправовому полі, відтак постійно існуватиме загроза реприватизації за допомогою адміністративних важелів впливу.
Крім того, на перший план виходить проблема діяльності регіональних ФПГ, котрі впливають на прийняття політико-економічних рішень не на загальнонаціональному, а на регіональному рівні. З такими групами (через їх значну кількість та віддаленість від центральної влади) важко боротися, їм нерпосто диктувати умови, адже вони мають змогу безпосередньо лобіювати призначення на посаду губернатора наближених до них осіб. Проте схоже, що Президент Росії В. Путін нещодавно вирішив реформувати і цю систему, призначаючи губернаторів з центру (щоправда, враховуючи специфіку регіонів) [15].
Варіант 4. Найменш прийнятним є варіант "постійного перерозподілу", коли новий Президент держави (або переобраний на другий термін) за допомогою силових методів проводить "ротацію" ФПГ, виводячи на перші позиції в політичному й економічному житті нових представників великого промислово-фінансового капіталу. Щось подібне вже було в Росії, існує ймовірність повторення цього сценарію (хоча й не дуже велика) в Україні. Наслідком цього, як правило, стає економічна криза та катастрофічне падіння довіри населення до офіційної влади.
Література:
1. Гальчинський А. С. Обраним шляхом. - К., 1999. - С. 10.
2. В. Сиденко, А. Барановский. Проблемы собственности и легализации капиталов и доходов в Украине // Зеркало недели. - 2004. - № 18 (493). - 15 - 21 мая.
3. Россия и Центрально-Восточная Европа в первой половине 90-х годов / Под ред. И. И. Орлик. - М., 1997. - С. 86.
4. Капустин Б. Г. Идеология и политика в посткоммунистической России. - М., 2000. - С. 66.
5. Перегудов С. П. Корпоративный капитал в российской политике // Полис. - 2000. - №4. - С. 75.
6. Россия переходного периода: глобальные и региональные проблемы экономики / Под ред. Л. Б. Вардомского. - М., 2001. - С. 115.
7. Афанасьев М. Н. Клиентелизм и российская государственность. - М., 2000. - С. 13.
8. Телешун С. О., Перегуда Є. В. Поствиборча політична реструктуризація. Джерела та перспективи. - К.: БФ "Співдружність", 1999. - С. 9.
9. На думку багатьох експертів, уперше термін "олігархія" стосовно сучасної російської бізнес-еліти застосував у листопаді 1996 року О. Солженіцин. У широкий вжиток цей термін увійшов у 1997 - 1998 роках під час так званих "інформаційних війн" між групами власників у Росії. В Україні цей термін вживається переважно в опозиційній пресі.
10. День. - 2000. - 29 березня.
11. Гальчинський А. С. Суперечності реформ: у контексті цивілізаційного процесу. - К.: Пропілеї, 2001. - С. 151.
12. Д. Лукьяненко. "Вашингтонский консенсус" по-украински // День. - 2001. - № 24. - 7 лютого.
13. Гальчинский А. Идентичность национальная и экономическая // Эксперт. - 2004. - № 2. - 29 ноября - 5 декабря. - С. 23.
14. Тарасенко В. І. Інноваційна трансформація в Україні та її результати і наслідки // Українське суспільство на порозі третього тисячоліття / Під ред. М. О. Шульги. - К.: Ін-т соціології АН України, 1999. - С. 67.
15. Известия. - 2004. - № 217. - 24 ноября.
16. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве