WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політичне насилля: теоретичний аспект - Реферат

Політичне насилля: теоретичний аспект - Реферат

конфлікт і насилля, які є його наслідком, мають об'єктивну, реальну природу,сутність. Але існує і насилля суб'єктивного, волюнтаристського характеру, що йде не від об'єктивних історичних потреб, не від законів суспільного розвитку, а від суб'єктивно-свавільного наміру єдиновладних правителів та вузької групи їх оточення "змінити" суспільний лад в країні, замінити тенденцію суспільного розвитку різким свавільним поворотом.
Насилля можуть застосовувати різні агенти політичної системи: держава, партії, терористичні організації, групи, окремі особистості. Загалом можна виокремити три групи суб'єктів політичного насилля: еліту, контр-еліту та маси. Влада, або еліта, найчастіше є суб'єктом політичного насилля. Політичне насилля влади може здійснюватися або заради інтересів широких мас населення, або практично проти більшості народу для збереження власної влади.
Еліта використовує насилля, коли її легітимність наражається на загрозу або коли порушуються чинні юридичні норми. Її влада в остаточному підсумку засновується на тому факті, що вона є єдиною політичною силою, котра у межах існуючого юридичного порядку має право на застосування сили. Насилля - це останній аргумент, яким користується еліта для збереження своєї влади. Отже, насилля "згори" використовується для збереження та відтворення відносин панування і підкорення. Відповідно, юридична система організована таким чином, щоб полегшити еліті застосування насилля. Особи, що складають еліту, намагаються зробити все, щоб використання насилля не мало вигляду акту сваволі, а тому дбають про форму її легітимності.
Насилля "згори" є суттєвим елементом будь-якої політичної системи, незалежно від тих виправдань його, які висувають еліти. Здійснюючи управління суспільством, еліти часто потребують використання насилля для того, щоб маси вчиняли дії, які не бажають здійснювати самостійно. Тому урядове насилля часто наштовхується на жорсткий опір з боку контр-еліт і мас, що може призвести до громадянської війни.
Контр-еліта застосовує насилля у випадках, коли вважає, що шлях до влади їй закрито, а вона, тим часом, володіє необхідними фізичними та організаційними можливостями. Очевидно, що зовсім не будь-яка контр-еліта, усвідомлюючи, що її сподівання на владу не справджуються, вдається до насилля. Крім того, особливістю політичного насилля контр-еліти є те, що зазвичай воно застосовується за посередництвом мас. Насилля мас може набирати різних форм - вуличної боротьби, захоплення приміщень, взяття заручників, участі в революційних рухах тощо.
Прояви і масштаби насилля в політиці можуть бути різними. Вони визначаються багатьма причинами: економічним і соціальним устроєм, гостротою суспільних конфліктів і традицією їх вирішення, політичною і моральною культурою населення тощо. Одним з найсуттєвіших чинників, який впливає на прояви та масштаби застосування насилля у політиці, є система владних відносин у суспільстві, форма реалізації політичної влади.
Зазвичай розрізняють дві основні форми реалізації політичної влади (форми владних відносин): панування (автократична форма - авторитарні і тоталітарні системи) і керівництво (демократична форма). Кожна з них характеризується певними параметрами, які мають суттєве значення для масштабів і характеру застосування насилля у політиці. Цими параметрами є: а) ступінь політизації життя суспільства і обсяг політико-державного контролю та регулювання його соціально-економічної і культурної сфер; б) тип політичного панування, який виражається ступенем монополізації державної влади; в) форми політичної участі; г) міра інституалізації політичних відносин; д) міцність суверенітету державної влади.
Для автократичних форм політичних відносин характерний гіпертрофований розвиток державної влади, її прагнення поглинути всі сфери суспільства. Але ступінь політизації соціального життя залежить від конкретного різновиду автократії.
Для тоталітаризму характерне стирання відмінностей між політичним і соціальним, між державою і суспільством - тобто повна політизація суспільного життя. В таких умовах витісняються будь-які прояви неконтрольованої політичної активності, вона стає об'єктом суворої регламентації з боку держави. При цьому насилля неминуче виступає як засіб, за допомогою якого держава свідомо спрямовує соціальну поведінку індивідів і груп. Брак інших регуляторів соціальних відносин спричиняє вихід на перший план примусу.
Гіпертрофування державного втручання в умовах тоталітаризму пояснюється також тим, що суб'єкти влади керуються у своїх діях революційними завданнями, ідеями тотальної перебудови суспільства. Оскільки будь-які соціальні злами мають хворобливий характер, викликають опір, то влада вдається до застосування широкого примусу, включаючи фізичний. Тому не дивно, що тоталітарні системи за масштабами державного насилля перевершують усі інші.
Авторитаризмові не властивий повсякденний жорсткий контроль державної влади за всіма сферами життя суспільства, отож масштаби політичного примусу тут менші, ніж в умовах тоталітаризму. Порівняння політичного життя тоталітарних і авторитарних систем дозволяє зробити висновок, що останні відрізняються меншим державним насиллям.
Демократична модель владних відносин відзначається найменшим застосуванням насилля. Переваги демократії пояснюються високим ступенем захищеності індивідуальних і суспільних сфер життя від зайвої регламентації з боку держави. Розвинене громадянське суспільство є системою, яка самоорганізується і саморозвивається та обмежує функції держави виробленням загальної стратегії розвитку, стимулюванням загальнокорисної діяльності громадян, забезпеченням внутрішнього миру тощо. Разом з тим, держава не намагається підпорядкувати соціальне життя свідомому регулюванню, використовуючи свою примусову владу. Це значно зменшує масштаби насилля в умовах демократії.
На вірогідність застосування насилля значний вплив справляє й така ознака владних відносин, як ступінь монополізації державної влади. Автократична влада в цілому передбачає такий тип політичного панування, за якого владні еліти та індивіди абсолютно домінують над об'єктами влади. Ступінь врахування інтересів останніх при ухваленні владних рішень повністю залежить від суб'єктів влади.
В умовах тоталітаризму абсолютне панування ізолює правлячу еліту, відчужує від неї маси. Це, в свою чергу, позбавляє еліту стабільної безпеки. Брак безпеки породжує підозру і страх, а це змушує правлячий шар вдаватися до постійного насилля. Авторитарна влада не претендує на всеохоплення, вона надає громадянам відносну свободу у неполітичній сфері. Тому, маючи менший, ніж в умовах тоталітаризму, ступінь державного насилля, авторитаризм відрізняється більшим масштабом опозиційного насилля. Несправедливість у поділі політичної влади в умовах більшої автономії соціальних суб'єктів створює підґрунтя для певної нестабільності авторитарних
Loading...

 
 

Цікаве