WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політичне лідерство як складова процесу самоорганізації українського соціуму - Реферат

Політичне лідерство як складова процесу самоорганізації українського соціуму - Реферат

як процес пов'язується з врахуванням дихотомії між лідерством і керівництвом у політиці (тобто взаємозв'язку лідерських якостей і владних повноважень, досягнутим статусом у державно-політичній ієрархії і реальною мірою впливу), історичним часом, політичним режимом, суспільним ладом, типом влади, які панують в той чи інший період розвитку спільноти, а також, значною мірою, з традицією, усталеною системою прояву дії етнокультурних чинників у суспільній сфері.
Політичний розвиток нікому не вдавалося "вивільнити" від особливостей того чи іншого історичного часу, а людей - від наслідків їх дії. Всі спроби "скасувати" історію зазнали краху. Україна у своєму політичному житті перебуває на зламі двох періодів: попереднього тоталітарного і демократичного, що утверджується. Політичний вимір (порівняно з історичним) є більш швидкоплинним і мінливим. Це створює ілюзію величезних (якщо не необмежених) можливостей щодо втручання людей (політиків при владі, політичних партій, які діють в конкретний історичний час) у процес суспільно-політичного розвитку, зміну векторів соціального спрямування. "Сприймаючи самоорганізацію індивідів у групи як загрозу своєму режиму, ленінці - з погляду ретроспективної оцінки їх практик - воліли реалізувати теоретичну модель тоталітарного панування, розроблену Г. Аренд. Остання, як відомо, вбачала сутність тоталітаризму в мобілізації атомізованих індивідів, які об'єднуються у деполітизовані маси" [15]. Тоталітарний диктаторський режим не лише позбавляє людей їхньої спроможності діяти, а й формує особливу тоталітарну свідомість, для якої найбільш характерною ознакою є інфантильність, коли суспільство і влада, влада і народ у такій свідомості існують не диференційовано, а мисляться як єдине ціле. Парадоксальність тоталітарної свідомості полягає в тому, що об'єктивне усунення людей від влади водночас підтримує щиру віру в те, що вождь у кожній своїй дії виражає їх інтереси краще, ніж вони самі. За таких умов індивіди здебільш перетворюються на єдиний цілісний організм - на спільника усіх дій і злочинів, що чиняться тоталітарним режимом.
Отже, політичне лідерство/керівництво є однією зі складових процесів самоорганізації соціального життя, механізмом передбачення, планування, організації, координування та контролю, тобто управління і керівництва ним. Ці важливі функції регуляції (управління, контролю) життям і поведінкою людей у суспільстві (оскільки регуляція будь-якого роду є двоспрямованим впливом - збудника і обмежувача активності у діяльності), сприяє wersus заважає оптимальному ефекту у досягненні суспільно-політичної мети (формуванню "потрібного майбутнього" соціуму) в часі. Дослідження політичного лідерства як процесу в його історичній динаміці передбачає вивчення єдиного світу українського соціуму через прояв дії і трансформацію політичних інституцій, які до нього входять.
Інституція політичного лідерства виникає за певних соціо - політико - культурних умов суспільного розвитку. Її виникнення пов'язане саме з потребою людських спільнот на шляху задоволення проявів самоорганізації. Трансформуючись і змінюючись у часі, вона зберігає сутнісні риси і відмінності від інших політичних інституцій, має свої характерні ознаки. Їх виявлення, динаміка розвитку, визначення типових форм уявляється важливим елементом прояву дії процесів суспільної самоорганізації.
Політичні процеси у провідних державах світу свідчать, що у настроях європейських і північноамериканських демократій домінує інтерес до вибору особистості керівника з наділенням його величезними повноваженнями, поєднаними з розробленою системою масової політичної участі громадян у процедурі виборів, дискусій у суспільстві щодо відповідних дій лідерів/керівників, розділеними взаємоконтролюючими гілками влади тощо. Історичний поступ до такого стану у розумінні сучасних цивілізаційних процесів був надто складним. (Досить нагадати, що, наприклад, Франція існує при п'ятій республіці. Не враховуючи імперського стану. Доречно згадати парадоксальний вислів французів: "Добре міркувати про республіку, живучи в імперії"). Український досвід теж засвідчує, що політичному лідерству/керівництву у повсякденному бутті громадян належить одна з провідних ролей у перетворенні потенційних можливостей (у вигляді матеріальних і духовних складових суспільного розвитку) на практичну дію. Попри це, проблеми політичного лідерства в Україні до останнього часу розглядалися як непершочергові, як такі, що є виплодом "брудних" виборчих технологій, чимось ізольованим від світових тенденцій.
Потреба в аналізі прояву нових аспектів політичного лідерства, які виникають у сучасних українських умовах, багатогранність цього явища створюють труднощі для дослідників. Зокрема, явище політичного лідерства/керівництва може слугувати одним з критеріїв розвитку суспільства, де відносини домінування/підкорення є проявом соціального рівня суспільних відносин; як форма "колективної" влади (у категоріальних ознаках тоталітарного устрою); як спосіб організації влади (справжньому чи уявному контролю виборців за діяльністю еліт); як політична інституція (стабільно відтворювана у людській діяльності на рівні повсякденного політичного життя соціуму). Уявлення про політичне лідерство як суспільну інституцію (тієї чи іншої політичної системи) передбачає вивчення дії чинників, що зумовлюють її появу та існування - соціокультурних, історичних, економічних, юридичних, психологічних, ідеаційних тощо.
Література:
1.Власюк О. С., Крисаченко В. С., Степико М. Т. та ін. Український соціум / Власюк О. С., Крисаченко В. С., Степико М. Т. та ін. / За ред. В. С. Крисаченка. - К.: Знання України, 2005. - С. 10.
2. Там само. - С. 24.
3. Валлерстайн И. Конец знакомого мира: Социология ХХI века / Пер. с англ. под ред. В. Л. Иноземцева. - М: Логос, 2003. - С. 116 - 117.
4. Левенець Ю. А. Теоретико-методологічні засади української суспільно-політичної думки: проблеми становлення та розвитку (друга половина ХІХ - початок ХХ століття). - К.: Стилос, 2001. - 573 с.
5. Метер К. М. ван. Методология социологии // Международный журнал социальных наук. - №3 (6), 1994.; Социология: состояние исследований. Вып. 1. - С. 26.
6. Кутуєв П. В. Концепції розвитку та модернізації в соціологічному дискурсі: еволюція дослідницьких програм. - К.: "Сталь". - 2005. - С. 318.
7. Пастухов В. Б. Украина - не с Россией. Причины и последствия стратегических просчетов российской политики по отношению к Украине // Полис. - №1, 2005. - С. 28.
8. Фатенков А. Н. Кто должен править: люди или законы, массы или личности. Антология экзистенциальной автократии // Полис. - №2, 2005. - С. 158.
9. Кармазіна М. Інститут президентства: походження та сутність феномена // Політичний менеджмент. - №3 (6), 2004. - С. 36 - 50.
10. Crosscurrents in leadership. Leadership Symposia series. V. 5 / Ed. by J. G. Hunt et al. Carbondale, 1979.
11. Блондель Ж. Политическое лидерство. Путь к всеобъемлющему анализу / Пер. с англ. Г. М. Квашнин. - М., 1992.
12. Дибиров А.-Н. З., Пронский Л.М. О природе политической власти // Вестник Московского ун-та. - Серия 18. Социология и политология. - №2, 2002.
13. Траверсе О. О. Семантичне поле понять "політичне лідерство/керівництво" в політології // Політичний менеджмент. - №3 (12), 2005. - С. 128 - 136.
14. Траверсе О. О. Соціальне та суспільне у змісті політичного лідерства/керівництва // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. - Київ, Миколаїв. Вид-во МДГУ ім. П. Могили. 2005. - Вип. 7, 476 с. - С. 338 - 347.
15. Кутуєв В.П. Концепції розвитку та мобілізації в соціологічному дискурсі: еволюція дослідницьких програм. - К.: "Сталь". - 2005. - С. 340.
16. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве