WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політичне лідерство на пострадянському просторі: методологічний контекст - Реферат

Політичне лідерство на пострадянському просторі: методологічний контекст - Реферат

проросійської орієнтації.
Найвпевненіше шляхом незалежності пішли країни Балтії - Литва, Латвія і Естонія. Тут за основу суспільно-політичного устрою обрано західноєвропейську модель з розвиненим парламентаризмом і особливим наголосом на тому, що носієм державності є нація. Владні структури цих країн успішно втілюють демократичні методи управління. Цьому сприяє і те, що главами цих держав є збагачені європейським і вітчизняним досвідом політики, які отримали беззастережну підтримку своїх громадян.
На початку 1998 року президентом Литви обрано, а 29 червня 2004 року переобрано 76-річного В. Адамкуса - людину, яка сорок років прожила у західному світі, має незаангажоване уявлення про свободу і, головне, добре знає правила гри, що існують у цивілізованому світі. Громадяни Литви вперше на пострадянському просторі обрали главою держави емігранта.
17 червня 1999 року Сейм Латвії 52 голосами із 100 обрав новим Президентом країни В. Віке-Фрейбергу. У минулому професор психології Монреальського університету, 61-річна В. Віке-Фрейберга залишила Канаду і очолила Інститут Латвії. У червні 2003 року її обрано на другий чотирирічний президентський термін. В. Віке-Фрейберга користується високою довірою населення (рейтинг популярності сягає 80 %).
Президентом Естонії 21 вересня 2001 року став 74-річний А. Рюйтель, який з 1983 по 1998 рік очолював естонськийпарламент.
Підкреслимо: найбільш послідовну і зважену політику незалежності від Росії, не доводячи взаємовідносини до конфліктних, проводять країни Балтії. Їх політичні лідери чітко орієнтуються на входження (що і було здійснено 2004 року) в Європейський Союз і Північноатлантичний альянс.
Втім, поряд із досягненнями останнього десятиліття, розвиток країн Балтії має і певні ризики. Серед них - надзвичайна залежність їх економіки від іноземного капіталу, а відтак і від зарубіжної економіки. Другий ризик - економічні і політичні наслідки приєднання до ЄС. Якщо до розширення ЄС ринки Латвії, Литви, Естонії були привабливими для європейських інвестицій, то після включення їх до ЄС, уніфікації податків, цін і соціальних витрат, місце на ринках регіону можуть зайняти "неуніфіковані" Росія, Україна, Білорусь і решта сусідів. Третій ризик - поляризація громадянських суспільств за національною ознакою та ескалація політичних і етнополітичних конфліктів, що негативно впливає на динамічний розвиток Латвії, Литви і Естонії.
Досвід країн на пострадянському просторі (Україна не виняток) свідчить, що політика в них страждає на численні "дитячі хвороби", серед яких, насамперед, неадекватність наявної еліти та її політичних лідерів зрослим вимогам часу і потребам суспільства.
Політична історія України останніх п'ятнадцяти років - це, серед іншого, і непроста історія трьох президентів, дванадцяти урядів, становлення політичних лідерів та політичної еліти, реформування владної системи, інститутів правової держави і громадянського суспільства.
Відійшли в історію президенти і перший - Л. Кравчук, і другий - Л. Кучма. Останній залишив авторитарну модель суспільно-політичного устрою, пограбовану кланово-сімейним оточенням (і не тільки!) країну, що посіла у світі одне з перших місць серед найбільш корумпованих держав. Задля справедливості: за президентства Л. Кучми відбулася стабілізація економіки, помітно підвищилися темпи економічного зростання, вдалося не допустити серйозних етнічних і локальних конфліктів.
Вибори третього Президента України в грудні 2004 року у суспільній свідомості пов'язуються з визначенням нової перспективи розвитку держави, нової якості як держави, так і суспільства. Після цих виборів спостерігаються суттєві зміни в масовій свідомості. Найпомітніше зростання демократичних настроїв на початку 2005 року зафіксовано за такими показниками, як довіра Президентові, уряду, Верховній Раді, партії і партійним лідерам; усвідомлення власної політичної ефективності - впевненості, що й "прості" громадяни можуть впливати на політичні процеси в країні; підвищення соціального оптимізму - очікування і впевненість у тому, що ситуація в країні поліпшиться.
Однак не минуло й року, як тенденція переваги соціального песимізму повернулась на висхідні позиції, зросла кількість людей, у яких переважають відчуття тривоги, розгубленості, безвиході, недовіра і розчарування у владних структурах, конкретних політичних лідерах. Насамперед це стосується Президента, а також уряду і Верховної Ради. Помітно посилились негативні зворотні тенденції, зокрема такі, як антиринкові настрої, послаблення західних геополітичних тенденцій, прагнення України до вступу в Північноатлантичний альянс, збільшення питомої ваги прихильників ідеї приєднання України до союзу Росії і Білорусі.
Н. Паніна, доктор соціологічних наук, головний науковий співробітник Інституту соціології Національної академії наук України: "Аналізуючи в цілому причини в'янення демократичних паростків масової свідомості, простіше списати все на розчарування в лідерах "помаранчевої революції". Проте корені такої динаміки масових настроїв лежать значно глибше. Від часу проголошення незалежності населення України вимушено проживає в умовах соціальної аномії, яка характеризується браком в суспільстві ціннісно-нормативної бази соціальної консолідації. Стара ціннісно-нормативна база, яка консолідувала тоталітарне суспільство, зруйнована, а нової, заснованої на демократичних цінностях, так і не було сформовано" [9].
Громадяни України, як свідчать результати соціологічних досліджень, бажають бачити на посаді Президента своєї країни визнаного лідера загальнонаціонального масштабу, раціонального політика, який, очоливши державу, впевнено завершив би економічні реформи, рішуче поборов бідність, безробіття, викорінив злочинність, корупцію, клановість. До останнього часу цього не відбулося [10]. Традиціоналістська, скоріше - патернаціналістська орієнтація глави держави, захоплення архаїчною старовиною, молебні і богослужіння на вищому державному рівні, спроби запровадити релігійні догмати в державну систему освіти, "трайбалізм" (кумівство) як основний принцип підбору кадрів при формуванні владних структур в суспільстві сприймаються неоднозначно. При цьому демократичні декларації в устах нової влади носять риторичний характер, а не свідчать про реальне прагнення орієнтуватись
Loading...

 
 

Цікаве