WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політичне лідерство і його роль в суспільно-політичних перетвореннях - Реферат

Політичне лідерство і його роль в суспільно-політичних перетвореннях - Реферат

спромігся на ХХІІ з'їзді КПРС утвердити в тодішньому партійному житті ротацію керівнихкадрів як постійно діючу норму, на нашу думку, стало однією з головних причин його усунення з посади. Оскільки майже вся тодішня когорта партійної номенклатури повинна була поступитись місцями у владній ієрархії молодшим наступникам. Ф. Бурлацький мав сенс, коли зауважував: влада Л. Брежнєва тому і залишилася непорушною, що він із краху свого попередника М. Хрущова витягнув рятівну для себе, проте згубну для країни заповідь: "Не реформуй". М. Горбачов, навіть з відстанню в часі, позбавився лідерських повноважень (і посади першого та останнього Президента СРСР) саме на цьому шляху. Власний погляд відносно розвитку України коштував П. Шелестові посади першої особи. Проте В. Щербицький за умов послаблення центральної влади та бажання позбавити Україну від не бажаних для нього змін зумів зберегти своє становище до останньої можливої миті. Йому також слід віддати "пальму Мерцалова" в реалізації такого характерного прояву авторитаризму, як впровадження традиції кланової навали нескінченної шереги "захожих" чиновників на столичні "хлібні місця". В цьому випадку вона мала дніпропетровське коріння.
В умовах боротьби за державну незалежність України та можливої альтернативи вибору в особі В. Чорновола чи означав прихід до влади Л. Кравчука та його прибічників лише зміну керівників? Скоріше за все, це було відображення тогочасної суспільної свідомості, з одного боку, і фіксація принципових змін сутності і функцій влади - того, що стосується суспільного устрою, з іншого. Навряд чи хто піддає сумніву те, що Л. Кравчука було усунуто з поста Президента України не внаслідок "народного волевиявлення", а в результаті дій конкретних політичних сил, невдоволених його керівництвом та політикою. Тією її складовою, що була пов'язана з реформуванням базових відносин у суспільстві, тобто відносин, пов'язаних з власністю.
Виникає запитання, хто, з якою метою, спираючись на потенціал яких конкретних політичних сил та якими шляхами, засобами звів нанівець революцію в Україні на початку 1990-х років? Одна з найважливіших ролей у цих процесах належить пострадянській українській еліті. Сформована з представників вищих ешелонів компартійної бюрократії, вона у своїх діях базується на авторитаризмі, коли проблеми політичного і правового, управлінського аспектів суспільного життя практично не роз'єднуються. Продовжилась традиція, коли рівність громадян перед законом замінюється рівністю тих же громадян перед свавіллям політичної влади. Межа між демократичними і бюрократичними принципами управління стає розмитою. На поверхні соціального життя це має вигляд своєрідної суміші демократичних (за зовнішніми ознаками) і бюрократичних (по суті) інститутів; наприклад, вибори як форма призначення. Маючи великий досвід керування суспільними інститутами, бюрократія під демократичними гаслами оновила свою зовнішність.
У результаті складної "гри" різних політичних сил як в Україні, так і за її межами, на посаду "першої особи" замість Л. Кравчука було обрано Л. Кучму. Запропонована ним політика спочатку не викликала протесту, але драматизм її стану прояснився дуже швидко. Необхідна та пов'язана з процесом трансформаційних змін переоцінка системи цінностей в суспільстві почала гальмуватися. Зберігались та передавались у спадок звичаї морального безволля та покірності. Підтримувана звичка до інертності і корисливого зацікавленн у пристосуванні до реалій політичного життя закріплюється в нормах і організаціях, політичних інституціях, в позиціях сильних соціальних груп.
Строго ієрархічна (особиста) залежність керівників і підлеглих, авторитарно-патріархальне свавілля в державно-правовій сфері - таким згодом на практиці виявися "новий курс". Головним наслідком використання застарілих політичних підходів до нових умов стало катастрофічне зростання невідповідності рішень, що приймаються, суспільним прагненням. Причини різні. Одна з них - неймовірна мімікрія і пристосуванство підлеглих, що набували найбільш витончених форм заради досягнення і збереження "особливих відносин". Поряд з ними завжди крокує зрада задля можливості прислужитися майбутньому можливому наступнику у такій системі політичних та особистих відносин. Наслідок - прогресуючий характер паралічу політичної свідомості у керівництва країни.
Нарощування владних м'язів державою суспільство (що існує на демократичних засадах) дозволяє в тому випадку, коли воно вбачає у цьому необхідну умову для збереження та поліпшення досягнутого рівня життя, для зміцнення національної безпеки тощо. Але якщо держава не може виконувати ці функції належним чином, то авторитет її керівників падає. На шляху еволюції сучасних державних систем однією з провідних цілей є та, щоб кожен громадянин був звільнений від необхідності створювати свою локальну безпеку в найширшому розумінні [24].
Влада, яка ставить себе над суспільством, починає вести з ним нескінченну боротьбу, нав'язуючи свої правила гри, свої уявлення про суспільний розвиток та його "моделі". В. Ющенко 26 квітня 2001 року заявляв: "Як громадянин, сьогодні я переконаний у тому, що демократія в Україні зазнала серйозної поразки. Ми виявилися неспроможними захистити свій вибір. Політична еліта, представлена більшістю тих, хто проголосував сьогодні проти українського уряду, виявилась не готовою визнати легальну економіку і публічну політику єдино можливим способом суспільного розвитку" [25].
Та під час останніх президентських перегонів українське суспільство вперше створило політичний прецедент, коли було порушено усталену традицію визначення лідера шляхом передачі владою влади самій собі. Намагання продовжити монополію на "народне волевиявлення" використанням можливостей державної машини та прикриття цього добре відпрацьованого ще за радянських часів дійства флером легітимних процедур, у свою чергу, викликало неочікуваний владою опір громадян, що набув всеукраїнського масштабу. Запропонований українській громаді варіант політичної гри в "лідерство" вимагав постійного попередження спроб оцінки його ефективності. Та форма виборчого абсолютизму, яка нав'язувалась суспільству, потребувала більш або менш публічного визнання способу його формування. Тенденція змін, які в наступному почалися в українській політичній практиці, наближає Україну до загальновизнаних світовою спільнотою норм політичного та громадянського життя.
Те, що Україна запізнилась на цьому шляху, не викликає сумніву. Дискусія стосовно статусу першої особи, тобто - загальнонаціонального політичного лідера в сучасній системі влади, по суті, пов'язана з проблемою персоніфікації влади, злиття її з індивідуальними якостями, накладанням їх на зміст діяльності лідера та його оточення. Те, що в нашому політичному житті не існувало інституту політичного лідерства, призвело до того, що суспільство не мало механізмів впливу на владні структури. Між владою і громадянами не існувало продуктивного
Loading...

 
 

Цікаве