WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політичне лідерство, національна еліта і практика модернізації суспільства - Реферат

Політичне лідерство, національна еліта і практика модернізації суспільства - Реферат

інертність політичного керівництва; схильність до демократії мітингового типу позаелітної частини учасників політичного процесу; маргінальність елітних та неелітних угруповань.
Нехтування нагромадженим раніше досвідом викликає у політичної верхівки ілюзію можливості почати відлік суспільно-політичного життя з "tabula rasa". При цьому боротьба за визнання пріоритету інтересів, прав і свобод політичної дії розгортається здебільш між окремими політичними групами можновладців. Традиційні для українського суспільства риси (толерантність, терплячість, витривалість, прагнення до гармонії, надійності) сприймається та оцінюється як апатія до політичного життя. З огляду на це стають зрозумілими джерела конфронтаційності,взаємної непоступливості і маргінальності тих, хто веде політичну боротьбу під час "спокійного" розвитку. Наслідок: хронічна незбалансованість у діях всіх гілок української влади. Кожна з них сприймається суспільством як сила, що нав'язує свої правила гри, свої уявлення про суспільний розвиток, свої моделі розвитку. В Україні поки що не вироблено не тільки механізмів, але й хоч трохи дієвих засобів своєчасного й цивілізованого впливу суспільства на уряд і парламент задля здійснення плавних, органічних (в тій чи іншій мірі) реформ, синхронного вирішення соціальних проблем.
Політичний процес при заміні у владі одних осіб іншими не може сам по собі забезпечити продуктивні перетворення. Тут мають діяти системні фактори інституціонального змісту. З них актуальними нині є три: зміна поколінь у політичній верхівці, стабілізація політичного і економічного життя, становлення громадянського суспільства.
На шляху просування від сформульованих нових цінностей до їх практичної реалізації наше суспільство раз по раз наражається на ситуацію, коли суб'єктивний чинник починає відігравати значну роль. Пошук свого "Мойсея" є закономірним етапом на шляху цивілізаційного розвитку кожного народу. Проголошення нових цінностей та їх втілення в життя є справою кількох поколінь. Та після біблейських часів відбулося чимало подій, які формують зовсім інші уявлення про суспільний процес як такий.
У національному масштабі політичне лідерство характеризується наявністю особливих рис, пов'язаних з тим, що не існує прямих контактів між лідером і тією частиною суспільства, яка подала за нього свої голоси. Ці відносини опосередковуються людьми, що обслуговують політичну машину, масовими комунікаціями, урядовими та іншими організаціями. Саме виконавча бюрократична машина змушує лідера орієнтуватися на очікування свого безпосереднього оточення, яке в ідеалі має відображати (але на практиці не відображає) потреби широкого загалу. Відтак виникає проблемне завдання: необхідність підтримувати в певній рівновазі суспільні очікування та реальні дії влади (політичного лідера) з їх реалізації.
У різні часи політичне лідерство мало здатність змінювати взаємини політичних лідерів і державно-правових структур. Адже відомо, що політична сфера визначає формування правил і стереотипів поведінки, способи дії, ідеологію і психологію керівників різних рівнів, політичної еліти. Цей нормативний кодекс (який виробляється в процесі взаємовідносин) не лише матеріалізується в інститутах і механізмах влади, але й відтворюється в адміністративно-управлінській, економічній, духовній та моральній сферах, в структурах суспільного життя.
Політичне лідерство в політологічному аспекті є не тим чи іншим "стилем керівництва", а, в першу чергу, способом організації влади в демократичному суспільстві, механізмом встановлення взаємозв'язків між лідерами держави, елітами, партіями і рухами, керівниками різних рівнів та народом, який обирає (наймає) та легітимізує передачу їм всієї повноти влади. Лідерство як одна з політичних універсалій відрізняється від інших (зокрема, керівництва) своєю ефективністю і роллю.
Історичний досвід свідчить, що суспільство успішно використовує явище політичного лідерства за умови, коли вона приймає модернізаційну стратегію розвитку. Складність полягає в тому, що ця стратегія, як елемент політичної і загальнокультурної ментальності, має спочатку бути донесена (точніше - імпортована) у нормативно-ціннісне середовище впливових суспільних груп. За таких умов суттєво зростає їх чутливість до подальших перетворень, відбувається поширення стратегії модернізації на позаелітні та неелітні групи. Провідна роль тут належить національній еліті.
Суспільство зацікавлене у стабільній і відповідальній еліті. Як вважають фахівці, вона є утворенням, яке операціонально не фіксується. Та, попри це, їй належить суттєва реальна роль в суспільному житті. Будь-який політичний лад прагне сформувати власну еліту, необхідну для якомога ефективнішого здійснення влади. Водночас політична еліта не є ситуаційним утворенням. Це - сукупне породження усіх процесів політичної життєдіяльності суспільства.
Найпоширенішим способом просування особистості "нагору", який дає максимальні шанси на успіх у нинішній Україні, - стати членом команди, що працює на впливового політичного лідера. Це, по-суті, означає вступити у клієнтарні відносини. Між такими командами і всередині них постійно точиться відкрита або прихована ("підкилимна") боротьба (як правило - боротьба "компроматів"). Відтак провідну роль в успішному просуванні кар'єрними сходинками, як і раніше, відіграють не особистісні чесноти, а належність до "команди", клану, соціальної групи. Саме вони "виштовхують на поверхню" потрібних їм лідерів.
Особливість дії політичного лідерства як чинника суспільно-політичного розвитку проявляється у здатності за допомогою ідей об'єднувати великі спільноти, згуртовувати націю - або спричиняти поділ суспільства на конфліктуючі сторони (прошарки, класи, страти, групи). Водночас стрижневим питанням тут є модернізаційна орієнтація щодо джерел формування відповідних соціальних механізмів, опори на впливові суспільні групи, визначення серед них провідних та домінуючих, таких, що виступають в якості соціального підґрунтя в реалізації поставлених цілей. Наприклад, такою метою може бути створення так званого середнього класу як опори у виробленні механізмів дії громадянського суспільства.
Серед основних властивостей українських еліт і тенденцій щодо динаміки їх зміни
Loading...

 
 

Цікаве