WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політичне лідерство, національна еліта і практика модернізації суспільства - Реферат

Політичне лідерство, національна еліта і практика модернізації суспільства - Реферат


Реферат на тему:
Політичне лідерство, національна еліта і практика модернізації суспільства
Явище політичного лідерства притаманне людським спільнотам, як, скажімо, мова чи мислення. Це явище універсальне, однак по-різному проявляється в різних культурах, політичних системах, у народів Заходу і Сходу. Прийнятність тієї чи іншої моделі суспільної модернізації визначається, поряд з іншими факторами, й характером політичного лідерства. Специфіка його полягає в тому, що воно здатне як об'єднувати великі спільноти, цілі нації, так і спричиняти глибокі конфлікти в них.
В науках про суспільство існує традиція ототожнювати політику з діяльністю держави. Визнаючи важливу роль політики у вирішенні суспільних проблем, все ж зауважимо, що серед багатьох функцій, притаманних державі, далеко не всі з них є політичними. Адже сучасна держава - дуже складна структура. Відтак виникають ситуації, коли будь-яка проблема (економічна, гуманітарна тощо) може перетворитися на політичну. (Наприклад, події, пов'язані з катастрофою на Чорнобильській АЕС, дуже швидко з проблеми технологічної стали проблемою політичною).
Реалії вітчизняного політичного життя свідчать про сутнісну різницю в оцінках існуючої практики політичних, морально-етичних, правових, конституційних, управлінських, структурних (не лідерських за механізмами функціонування) зв'язків і відносин. Все це не може не відбиватися на рівні науково-теоретичної і практичної розробки досліджуваної проблеми. Ситуацію, що нині склалася у цій сфері, не можна назвати оптимальною. Причин багато й вони дуже різні. Проте, на нашу думку, домінуюча - незацікавленість правлячих еліт (як особистостей, так і цілих структур) в науковому обгрунтуванні своєї діяльності. А тому не існує соціального замовлення на глибоке, всебічне вивчення зв'язків і принципів дії механізмів інституту політичного лідерства і політичного управління як неодмінної складової демократичного суспільства. Тим часом ця складова набуває особливого значення для пояснення динаміки модернізаційних змін у політичних та економічних інститутах суспільства.
Аналіз літератури із зазначеної проблематики свідчить, що еволюція поглядів на політичне лідерство в останні роки була пов'язана з виробленням методологічно нового погляду на владу [1]. Термін "політична еліта" стали тлумачити значно ширше, ніж раніше. Якщо ще недавно політичною елітою вважали переважно закриту групу політичних лідерів, то нині цим терміном визначають соціальні суб'єкти, пов'язані з проблемами політичного розвитку, які потужно впливають на соціально-політичні процеси, на розвиток суспільства. Демократична модель суспільної організації виступає як форма контролю над елітами. Бо саме еліти виконують лідерські функції. Залежно від стану, в якому перебуває суспільство, на перший план виходить їх модернізаційний або стабілізуючий вплив на нього [2].
Елітистський підхід до вивчення політичного лідерства пояснює залежність політичного лідерства від соціального статусу лідерів, тлумачить лідерство в політиці як владу "згори", а також вказує на зв'язок демократичного типу лідерства з конфліктами в політиці [3]. Проте цей підхід залишає за межами дослідження проблему самої природи політичного лідерства, динаміки його розвитку, зв'язку з політичним керівництвом [4].
Вітчизняні науковці чимало уваги приділяють вивченню взаємозв'язків суспільного розвитку країни зі станом та особливостями формування сучасної національної політичної еліти [5; 6], впливу та наслідків дії тоталітарної системи на особу в політиці [7], історичних аспектів відносин між елітою та лідерством у різні часи [8], процесу становлення української політичної еліти, виробленню функціональної оцінки її здатностей для з'ясування її загальних політичних можливостей [9]. Вивчаються соціально-психологічні аспекти діяльності лідерів та еліти [10]. Піддається аналізу й саме поняття "еліти", а також її сприймання та інтерпретація в суспільній свідомості [11]. Досліджуються різні аспекти процесу розвитку політичної еліти за радянських часів, зокрема, еволюції партійно-радянської номенклатури та перетворення її на "правлячий клас". Приділяється певна увага ролі та місцю політичного лідерства/керівництва в динаміці політичних процесів країни [12; 13; 14]. Однак дослідження проблем політичного лідерства (як окрема тема) лише починається [15].
Мета статті - розглянути співвідношення та особливості дії суб'єктивних і об'єктивних чинників, що впливають на розвиток політичних інститутів в Україні, зокрема - політичного лідерства/керівництва і національної еліти.
Фундаментальність організаційних та інституціональних основ політичної влади є характерною рисою всіх розвинених суспільств. Якщо дотримуватися цієї точки зору, то можемо дійти висновку, що українська влада має суттєву "особливість" - нерозвиненість інституціональних складових порівняно з гіпертрофовано значимою організаційною частиною.
На кінець 2004 року, за даними Всесвітнього економічного форуму (який оцінював конкурентоспроможність України в умовах політичних змін), за якістю суспільних інституцій Україна посідає 97 місце серед 104 країн світу. Міжнародні експерти вважають, що судова влада країни залишається залежною від політичних впливів. Звертається увага на необхідність подальшого дослідження інституціонального середовища, яке відзначається слабкістю та схильністю до різних "хвороб" - при тому, що саме цьому середовищу належить критично важлива роль у процесі здійснення "необхідних реформ, які дозволять країні рухатися за більш життєздатною траєкторією зростання" [16].
Те, що у цій сфері суттєвих змін протягом чотирнадцяти років не спостерігається, навряд чи доцільно пояснювати тільки дією суб'єктивного чинника. "Демонізація" окремих політичних постатей, навіть дуже впливових, мало що може додати до наукового аналізу. Такий стан є наслідком дії чинників, котрі здійснюють стійкий вплив (прямий чи опосередкований, явний чи прихований) на політичні процеси в Україні. До них належать: історичні традиції; непотизм, клієнтелізм, трайбалізм як система влади; особлива роль у політичному процесі окремих фігур, високий ступінь персоніфікованості політики; хронічна незбалансованість, конфронтаційність у діях національної еліти;
Loading...

 
 

Цікаве