WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політична еліта сучасної України: регіональний і національний контекст - Реферат

Політична еліта сучасної України: регіональний і національний контекст - Реферат

плані мало чим відрізняється від неї сучасна українська еліта.
В житті кожного суспільства є фундаментальні цінності, співвідношення яких, власне, і має визначати його еліта. Серед таких цінностей особливо виділяються такі діалектично суперечливі цінності, як: свобода і необхідність; держава і ринок. Образно кажучи, чим більше держави, державного регулювання (втручання), тим менше ринку і свободи. Це аксіома, хоча стовідсотково відкидати державне регулювання аж ніяк не слід. Принципово важливо, що і загальнонаціональна і регіональна еліта в Україні - це еліта не стільки політична, скільки економічна, еліта ділових кіл. Це не важко зрозуміти, бодай ознайомившися з останнім складом Верховної Ради України та місцевих органів влади.
Означена вище ситуація є реальною, закономірною, однак небажаною. Справа в тому, що перші романтики - інтелігенти, що представляли фактично молоду еліту України, на жаль, поступово від політики не просто відійшли, але й були відтиснуті. Найяскравішим підтвердженням цього є фактичний розпад НРУ, розпорошеність націонал-демократичних сил. І це тоді, коли ще у 1990-і роки нова українська еліта починала формуватися найперше з представників гуманітарної інтелігенції, яку "відтерли" від реальної влади прагматики-господарники, бізнесмени, люди, які ще зовсім недавно жодного відношення до практичної політики, політичної діяльності не мали.
Усій українській еліті нині бракує, передусім, державницької відповідальності за практичні дії, а також і політичної культури. Ще В. Липинський наголошував, що політична культура - це глибоке усвідомлення елітою свого не просто класового, але національного інтересу і активна творча діяльність з його реалізації в процесі служіння своїй державі та в здобутті політичної влади. Для багатьох представників нинішньої української еліти здобуття влади є самометою, егоїстичним, але не державницько-національним прагненням.
Політична культура взагалі (за Г. Алмондом, С. Вербою) виявляється у трьох основних типах (видах): активістська (залучення людини, громади до політичних процесів); підданська (коли люди беруть участь у громадському житті, однак позбавлені можливості реально впливати на політичне життя); патріархальна (низький рівень зацікавленості в політичних процесах). Який тип політичної культури з наведених домінує в Україні? Хоча для демократичного поступу держави особливо ефективним є активістський, значна частина української еліти має підданські настрої та орієнтації і навіть патріархальні. Щодо останнього, то багатьом представникам української еліти вигідніше "гратися" в політику, аніж працювати в ній в інтересах не лише власних, але й держави.
Багато проблемних питань щодо української еліти виникають у контексті демократії, очікуваної демократизації українського суспільства. Історичний досвід засвідчує, що будь-які розмови про якусь ідилічну, "безмежну" демократію як особливу форму народовладдя не що інше, як ідеалізована конструкція у головах егалітаристів. Свого часу М. Бердяєв писав: "Влада не може належати всім, не може бути механічно рівною. Влада має належати кращим, обраним особистостям, на яких лягає велика відповідальність і які покладають на себе великі обов'язки. Однак ця влада має бути іманентною народові, його власною потенцією, але не чимось нав'язаним йому ззовні, поставленою над ним". Безумовно, влада не може належати усім. Це марксистсько-ленінський утопізм, який себе майже за століття повністю не лише дискредитував, але й завдав величезної шкоди: людям втлумачили, що влада меншості - то велика біда, то - нереальність, хоча в демократичних країнах владу має і нею розпоряджається в інтересах більшості краща меншість.
На завершення розгляду проблеми доходимо таких основних висновків.
1. Політична еліта сучасної України не є, як того потребує забезпечення суспільного розвитку країни, позакласовою соціальною групою, що виражає інтерес суспільства в цілому. Це - верхівка панівного класу, що здійснює керівництво суспільством в ім'я підтримки соціальної системи, яка і ставить цей клас у привілейований стан [10, с. 289].
2. Нинішня українська еліта своїми рисами, якостями, формами багато в чому антинародної діяльності потужно спричиняє народження і відповідної української бюрократії, яка, за висловом ще К. Маркса, вважає себе кінцевою метою держави і виражає сукупний інтерес панівного класу, тобто тієї ж еліти. Коло, як кажуть, замикається.
3. Глибокий і вражаючий суспільний парадокс України, як і більшості нових (на пострадянському просторі) держав, полягає в тому, що нова еліта так і не з'явилася - ринковими трансформаціями, соціальними змінами управляють здебільш ті ж колишні компартійні лідери, що завели величезну і найбагатшу у світі на природні ресурси країну у глухий кут. То на які ж прогресивні зміни, особливо щодо реалізації національної ідеї і національних інтересів, ми сподіваємося?
4. Коли акцентуємо увагу на досить низькому рівні української політичної еліти, то пригадується цікавий вислів Платона, який застерігав, що "ні для держави, ні для громадян не буде кінця нещастям, доки володарем держави не стане плем'я філософів" [6, с. 502]. Якого рівня "філософи" керують українською державою зрозуміти не важко.
5. Проблема турботи про загальне благо - одвічна проблема суспільного розвитку, коли громадськість не лише відповідно апелює до своєї правлячої еліти, але й коли еліта відповідає чи ні такій потребі. Для України, стосовно її еліти, це найгостріша проблема. Чудово сформулював цю думку М. Бердяєв: "Питання в реальній дійсності полягає лише в одному: торжествуватиме хороша меншість - аристократія чи погана меншість - охлократія" [2, с. 127]. Коли в цілому замислитися про сутнісні параметри і характеристики сучасної української еліти як цілісного феномена, що радикально впливає на життя і долю України, то, на жаль, назвати її меншістю першого гатунку досить проблематично.
Література:
1. Ашин Г. К., Понеделков А. В., Игнатов В. Г., Старостин А. М. Основы политической элитологии: Учеб. пособие. - М.: "Издательство ПРИОР", 1999, 304 с.
2. Бердяев Н. А. Философия неравенства. - М.: Политиздат, 1990, 415 с.
3. Головатий М. Ф. Політична психологія: Навч. посіб.- К.: МАУП, 2001, 136 с.
4. Головатий М. Ф. Соціологія політики: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. - К.:МАУП, 2003, 504 с.
5. Еліти в суспільстві: Навчальний зміст теоретичної проблеми / М. Шульга, О. Потєхін, Н. Бойко та ін. // Розбудова держави.- 1998, - №7 - 8.
6. Платон. Государство. Соч. Т. 3. Ч. 1. 473 Д.
7. Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В. П. Горбатенко; За ред. Ю. С. Шумшученка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка. - 2-ге вид. доп. і перероб.- К.: Генеза, 2004. - 736 с.
8. Політологічний словник: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / За ред. М. Ф. Головатого та О. В. Антонюка. - К.: МАУП, 2005. - 792 с.
9. Політологія: Підручн. для вищ. навч. закладів / За заг. ред. канд. філос. наук Ю. І. Кулагіна, д-ра іст. наук, проф. В. І. Полуріза.- К.: Альтерпрес, 2002. - 612 с.
10. Политология: Энциклопедический словарь / Общ. ред. и сост.: Ю. И. Аверьянов.- М.: Изд-во Моск. комерч. ун-та, 1993.- 431 с.
11. Правляча еліта сучасної України: Соціологічний портрет / М. Шульга, О. Потєхін, Н. Бойко та ін. // Вісник НАН України. - 1998. - №7 - 8.
12. Пряжников Н. С. Психология элитарности. - М.: Московский психолого-социальный институт; Воронеж: Издательство НПО "МОДЕК", 2000. - 512 с. (Серия "Библиотека студента").
13. Щекин Г. В. Социальная теория и кадровая политика: Монографія. - К.: МАУП, 2000, - 576 с.
14. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве