WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політичні зміни і політична стабільність - Реферат

Політичні зміни і політична стабільність - Реферат

суб'єкта. На це, зокрема, вказував В. Ксенофонтов.
Проблема нестабільності пов'язана з проблемою дезорганізації. О. Ахієзер відзначає, що дезорганізація завжди несе в собі небезпеку переходу певної межі безповоротності, сповзання до розпаду і катастрофи. Водночас існує певний необхідний рівень дезорганізації, без якого суспільство не може існувати. Цей рівень - необхідний елемент конструктивного напруження, умова підтримки певної атмосфери тривожності, настороженості, побоювань, страху. Певний рівень дезорганізації необхідний для прояву життєво важливих інновацій [18].
В умовах радянського тоталітарного режиму "викриття ворогів" народу і розправа з ними сприяли згуртуванню населення навколо політичної еліти. При нагнітанні страху, формуванні уявлень про внутрішню загрозу влада виступала в ролі захисника і рятівника. Щоб зберігалась стабільність в суспільстві, потрібно переконати громадян, що, незважаючи на серйозну небезпеку, влада здатна гарантувати мир,захистити життя. Але при цьому важливо не викликати панічних настроїв. Ця "політична гра" ведеться за певними правилами, з використанням певних технологій. Порушення їх може призвести до неочікуваних настроїв.
В демократичному суспільстві - інші основи стабільності та інші технології її забезпечення.
В західній політології існують різні підходи до визначення стабільності. Стабільність розглядається як неіснування в суспільстві реальної загрози нелегітимного насилля або наявності в держави можливостей, які дозволяють в кризових ситуаціях впоратися з нею; неможливість спалаху громадянських війн або інших форм військових конфліктів (мінімальна стабільність); здатність демократичних структур швидко реагувати на зміну суспільних настроїв; стабільність є функцією демократії, що включає участь громадян в управлінні державою через інститути громадянського суспільства (демократична стабільність); стабільність розглядається як функціонування одного уряду протягом тривалого часу; стабільність в демократичних країнах пов'язують з конституційним порядком; стабільність розглядається як наслідок існування легітимності влади; стабільність розглядається як відсутність структурних змін в політичній системі або як наявність здатності управляти ними; стабільність як баланс політичних сил [19]. Деякі з наведених визначень можуть бути використані для характеристики стабільності і в демократичному, і в недемократичному суспільстві (наприклад, неможливість нелегітимного насилля, громадянських війн, функціонування одного уряду протягом тривалого часу тощо). Але лише в розвинених демократіях стабільність пов'язується із здатністю системи швидко адаптовуватися до змін, врегульовувати конфлікти, а не придушувати їх.
У ХХ столітті з'явились нові форми соціального маневрування. Вони дозволяють зменшити загрозу руйнування системи найменш соціально захищеними класами, послабити вплив антисистемних партій. Стабільність зберігається завдяки балансові інтересів різних соціальних груп, "гри з ненульовою сумою". Ю. Левада вважає, що стабільною правомірно вважати суспільну систему, здатну до відтворення, саморозвитку, до опору руйнівним впливам, до спадкоємництва і оновлення людського потенціалу владних та інших інститутів [20].
Політична система України наприкінці 2004 року перебувала в стані крайньої нестабільності. В цей час, який можна визначити як період біфуркації, відбувався вибір моделі і напрямку подальшого соціального розвитку.
Слід відзначити, що боротьба різних соціально-політичних сил і тенденцій розвитку в Україні не завершилась. Характер її перебігу залежатиме від дій влади, від того, чи буде (і як швидко) досягнуто суспільної згоди. Завершення "демонстративної" фази конфлікту, для якої характерне відкрите протистояння, зіткнення, не означає завершення конфлікту. Конфлікт може перейти в "агресивну" і "батальну" фази, які небезпечні тим, що на цих етапах його розвитку формується "образ ворога". Після того, як "образ ворога" сформувався, досягти згоди учасникам конфлікту дуже важко. Щоб одержати перемогу, сторони конфлікту можуть використовувати будь-які засоби.
Дії учасників конфлікту можуть бути різноспрямованими через різну мотивацію політичної активності. Латентний конфлікт цінностей і ідентифікацій перетворюється на відкритий конфлікт.
В Україні виник багатополюсний конфлікт - між групами всередині політичної еліти, між політичною елітою і народом. Цей конфлікт є багатофункціональним: він виконує матеріальну і духовну функцію (відіграє роль стимулятора змін в духовній сфері); сигнальну (засвідчує певний стан суспільства) та інформаційну функцію; функцію диференціації (під впливом конфлікту відбувається процес соціальної диференціації); функцію розподілу і об'єднання (конфлікт розділяє людей з різними поглядами на групи, разом з тим об'єднує навколо певних точок зору); функція інтеграції і дезінтеграції (конфлікт об'єднує людей із спільними інтересами, а з протилежними - роз'єднує).
Поки що важко визначити, позитивну чи негативну функцію виконує існуючий в Україні конфлікт.
Вважається, що конфлікт відіграє позитивну роль, коли приводить до розрядки напруженості між антагоністами, до прогресивних змін в суспільстві, формування соціальної рівноваги. Негативну ж функцію конфлікт виконує, коли приводить до розколу суспільства, відкидає його назад у розвитку.
Нині поступово зменшується напруга в суспільстві. Політичні партії, які ще недавно здавались безкомпромісними конкурентами в боротьбі за владу, підтримали програму дій новосформованого уряду. Хоча кількість громадян України, які вважають владу нелегітимною, досить велика. Це свідчить, що політики прагматичніші, ніж їх послідовники.
Розв'язати політичний конфлікт, в який втягнуто багато людей, важко, але можливо. Очевидно, простіше розв'язати конфлікт інтересів і дуже складно - конфлікт цінностей та ідентифікацій.
Розв'язання конфлікту вимагає виявлення його причин. Причиною виникнення руху протесту було нагромадження незадоволення протягом ряду років, а також формування готовності і здатності до активних дій. Українські соціологи, зокрема Н. Паніна та Є. Головаха, вказували на існування соціального відчуження, дезінтеграції, а ці фактори є одними з основних, що обумовлюють виникнення соціально-політичних рухів. У високоінтегрованому суспільстві, суспільстві з слабкою мірою відчуження між групами соціальні рухи виникають рідко. Західні вчені вважають головною особливістю соціально-політичних рухів критичне ставлення до існуючого
Loading...

 
 

Цікаве