WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політика і армія: проблеми взаємозв’язку - Реферат

Політика і армія: проблеми взаємозв’язку - Реферат

посягання на державний суверенітетУкраїни, її територіальну цілісність, територіальні претензії з боку інших держав, спроби втручання у внутрішні справи України з боку інших держав, воєнно-політична нестабільність, регіональні та локальні війни (конфлікти) в різних регіонах світу, насамперед поблизу кордонів України [6]. Виходячи с цього, необхідно визначити завдання, що постають перед Збройними Силами України.
Це, перш за все, надійний захист держави від можливих зовнішніх загроз. Для стримання потенційної загрози армія має володіти адекватними засобами (в межах розумної достатності). Вона повинна бути готовою до реагування на широкий спектр загроз, які можуть виникнути з різних напрямів.
Сьогодні армія покликана виконувати роль стабілізаційного чинника. Залишаючись єдиною реальною силою, яка дозволяє відбити напад ззовні і дати відсіч агресорові, підтримуючи з цією метою свою боєготовність на відповідному рівні, армія покликана вирішувати й нові завдання щодо запобігання можливій збройній агресії. Такими завданнями можуть бути: підтримка стратегічної стабільності в Центральній і Східній Європі, створення загрози заподіяння потенціальному агресору шкоди, неадекватної очікуваній, у разі застосування воєнної сили проти України, підтримання на належному рівні технічної надійності і бойової готовності сил і засобів раннього попередження нападів, постійний контроль за дотриманням вимог домовленостей стосовно обмеження озброєнь, виконання державних програм модернізації озброєння та військової техніки, розроблення та впровадження їх новітніх зразків, своєчасна утилізація надлишкових і застарілих боєприпасів та озброєння, виконання завдань цивільної оборони, готовність особового складу до ліквідації наслідків катастроф і стихійного лиха, причому не тільки на національному рівні [7].
У зв'язку з цим необхідно зупинитись на соціально-психологічному феномені, який активно використовують деякі політичні діячі. Звісно, коли нація відчуває загрозу, її військовослужбовці стають шанованими людьми. Але коли лихо відступає від дверей, то до військовиків ставляться із значно меншою повагою. На них дивляться як на людей, котрі марно витрачають ресурси суспільства, яким можна було б знайти краще застосування. Армію інколи називають баластом, забуваючи, що вона є найбільш організованою силою, здатною забезпечити стабільність у суспільстві і врятувати його від руйнування. Для ілюстрації саме такого феномена в Україні можна навести результати соціологічних досліджень, проведених центром "Демократичні ініціативи". На запитання "Що потрібно зробити Україні першочергово?" 1991 року відповідь щодо створення нової української армії посідала шосту позицію з тринадцяти, а 1993 року - вже десяту [8]. Паралельно з цим 43 % опитаних відчувають повний або значний ступінь довіри до армії і ставлять її в опитуваннях 1991 - 1994 років на шосте місце - значно вище від усіх інших державних структур (2003 року - на чотирнадцяте).
Якщо говорити про внутрішні функції будь-якої армії, то необхідно звернути увагу на проблему її взаємовідносин з різними соціальними силами суспільства. Характер цих взаємовідносин здебільш залежить від природи і соціально-політичної суті режиму влади. Виходячи з характеристик влади, армія може виконувати такі завдання: стримування та пригнічення опозиційних та інших ворожих владі сил; збереження соціально-групового компромісу (внутрішнього стабілізатора); сприяння соціальному співробітництву. Виконуючи будь-яку із зазначених функцій, армія суттєво змінює своє соціально-політичне обличчя.
Неспецифічні функції армії визначаються природою суспільства і суб'єкта політики, що її створив. Беручи участь у вирішенні невійськових завдань (у сферах економіки, духовній, соціальній), армія може сприяти іншим політичним або суспільним структурам, спеціально створеним для їх вирішення. Та слід пам'ятати, що, з одного боку, постійна участь армії в реалізації непритаманних їй завдань може викликати втрату здатності здійснювати її спеціальні функції. З іншого боку, це може призвести до мілітаризації певних сфер життя суспільства. В результаті армія привласнює собі абсолютно неспецифічні функції. Вони обумовлені тим, що вона виступає водночас як засіб, об'єкт і суб'єкт політики. Різке підвищення політичної активності армії стає можливим внаслідок надзвичайного загострення соціальних протиріч.
Таке зростання активності спостерігалось в армії України в недавні роки. 1996 року 44 % населення України вважало військових найдієздатнішою групою в процесі розбудови держави. А в результаті дослідження "Соціальні проблеми і реформа Збройних Сил України", проведеного центром "Соціальний моніторинг", зроблено висновок, що "сам процес розпаду Збройних Сил може перейти у фазу гострого збудження". Причина цього - настільки низький рівень фінансування, що робить неможливим нормальне функціонування структур Збройних Сил. Збройні Сили України опинилися в епіцентрі процесу глибокої трансформації та дійшли до такої фази, коли далі неможливо не здійснювати глибоких перетворень цієї ланки державного організму навіть в умовах, коли фінансові можливості держави є досить обмеженими, відзначає голова Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони [9].
Отже, армія, як специфічний інститут держави, відіграє важливу роль в політичній системі суспільства. Вона пронизана політикою і є її об'єктом та важливим інструментом, а також може за певних умов виступати й самостійним суб'єктом політики. Завдання політики і політиків полягає у створенні такої армії, яка б за усіх, а особливо за екстремальних умов, могла б зберігати свою боєздатність і оптимально виконати поставлені перед нею завдання.
Література:
1. Клаузевиц К. О войне. Пер. с нем. - М., 1997. - С. 56
2. Макиавелли Н. О военном искусстве - М.: Воениздат, 1995. - С. 39.
3. Энгельс Ф. Армия // Маркс К., Энгельс Ф., Соч. - 2-е изд. - Т. 14. - С. 5.
4. Ленин В. И. Задачи революционной молодежи: Полн. собр. соч. - Т. 7. - С. 344.
5. Закон України "Про Збройні Сили України" // Законодавство України з питань військової сфери. Збірник законів та інших нормативно-правових актів. - К.: "Азимут - Україна". - 2003. - С. 108.
6. Закон України "Про основи національної безпеки України" // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 39. - С. 351.
7. Воєнна доктрина України // Національна безпека і оборона. - 2004. - №8. - С. 2 - 7.
8. Головаха Є. І. Стратегія соціально-політичного розвитку України. - К., Абрис, 1995. - С. 46.
9. Крючков Г. К. Питання законодавчого забезпечення формування і реалізації оборонної політики України // Оборонна політика України: реалії та перспектива: матеріали міжнародної конференції (Київ, 19 вересня 2003 р.) // Національний інститут проблем міжнародної безпеки, Женевський центр демократичного контролю над збройними силами. - К.: НІМБ, DCAF. - С. 25.
10. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве