WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Полікультурний мегатренд сучасної України - Реферат

Полікультурний мегатренд сучасної України - Реферат

зокрема, такі суттєві моменти, як природний рух населення, міграції, етнічні процеси (асиміляція, консолідація).
В усіх областях українці (за винятком АР Крим, де їхня питома вага становить 24 %) складають більшість населення. Найбільше українців (від 85 до 97 %) живе у Вінницькій, Волинській, Житомирській, Івано-Франківській, Рівненській, Київській, Кіровоградській, Львівській, Сумській, Тернопільській, Хмельницькій, Черкаській таЧернігівській областях. Найменше - в Донецькій (57 %), Луганській (58 %), Одеській (62 %) [6].
Політизація процесів національного відродження титульного етносу спричинила певні негативні наслідки, особливо на тлі гострої економічної і політичної кризи. По-перше, виразно позначилась складна внутрішня структура самого українського етносу, регіональна різниця між населенням тих частин України, що раніше входили до складу Російської імперії, і тих, що перебували під владою Австро-Угорщини, а згодом Польщі. Регіональні етнопсихологічні та етнокультурні особливості українців активно використовувалися в боротьбі різних груп політичної еліти. Що й призвело до певного розмежування західних і південних та східних регіонів. По-друге, ці обставини підштовхнули представників окремих українських субетносів на шлях самоідентифікації на етнічному грунті та спроб національно-територіального відособлення. По-третє, загострилася боротьба (в рамках української суспільно-політичної думки) серед основних політичних течій щодо ролі українського етносу, характеру його взаємовідносин з меншинами.
Росіяни проживають також в усіх областях України , але найбільше їх в Криму, а також в Луганській, Донецькій, Харківській, Запорізькій і Дніпропетровській областях (відповідно 39, 38, 26, 25, 18 %) [7]. Частина з них болісно сприйняла введення вивчення української мови у вузах та школах, українізацію культурної і ділової сфер. Це пояснюється скоріш психологічними факторами. Багатьом українським росіянам важко змиритися з роллю національної меншини. А деякі дії українських націонал-романтиків не тільки сприяють такому розумінню ситуації, але й налаштовують частину російського населення проти української державності.
Соціологічні опитування свідчать, що серед росіян удвічі більше, ніж серед українців, людей, які не бачать майбутнього України як незалежної держави, а також удвічі більше прихильників відродження СРСР. Так, ще у грудні 1994 року Конгрес російських громад намагався підштовхнути проросійські сили в Україні до ініціювання референдуму щодо відновлення СРСР. Диригенти цієї акції враховували, по-перше, що в східних та південно-східних регіонах проросійські сили досить потужні. По-друге, ці регіони економічно більше прив'язані до Росії і найбільше потерпіли від розриву економічних зв'язків з нею. По-третє, Україна й досі лишається під впливом інформаційного простору Росії. А від "соціального самопочуття" росіян та їхньої позиції залежить чимало в українському політичному організмі. Хоч незалежна Україна не допустила дискримінації за етнічними ознаками, все ж значна частина росіян відчуває певний дискомфорт у зв'язку із зруйнуванням звичних зв'язків між колишніми радянськими республіками, різким зниженням життєвого рівня, погіршенням соціально-економічної ситуації в Україні і нестабільністю україно-російських відносин. Відтак ймовірні конфліктні ситуації за участю російської етногрупи можуть становити серйозну загрозу стабільності української держави. Досвід перших років незалежності демонструє, що дії владних структур, які зачіпають інтереси росіян, одразу ж підвищують соціальну напругу. Але, виходячи з культурно-мовної близості й тісних історичних зв'язків двох народів, етнічний конфлікт між росіянами та українцями, на нашу думку, маловірогідний. Водночас вплив зовнішньополітичних факторів (північний сусід) може стимулювати загострення відносин між українською і російською громадами України.
У підсумку слід зазначити, що поліетнічність в Україні має двояке виявлення.
1. Існують території з групами компактного проживання етнічних меншин, які або домінують у них (росіяни в Криму, румуни та угорці в окремих районах Буковини й Закарпаття), або не домінують (кримські татари та німці в Криму).
2. Майже всі регіони України є поліетнічними. Наймозаїчніші - Південь і Схід (Крим, Одеська, Миколаївська, Херсонська, Луганська, Донецька області).
В окремих регіонах зміцнюється тенденція до територіальної дезінтеграції. Її ознаки:
· значна активізація на окремих територіях (Крим, Закарпаття, Чернівецька область) політичних сил, схильних до сепаратизму;
· загострення протистояння релігійних конфесій;
· посилення деструктивного впливу на міжрегіональні відносини штучно загостреного мовного питання;
· нерівномірність політичного розвитку територій, що породжує міжрегіональні протиріччя на основі диференційованого ставлення громадян до подій в Україні та її офіційної політики.
За етнокультурними особливостями населення України досить чітко поділяється на центральний, західний і південно-східний регіони. Якщо абсолютна більшість українців західного регіону україномовна, то більшість українського населення південно-східного регіону - російськомовна. Однак мовна поведінка є лише найпомітнішим "поверхневим" чинником етнічного розмежування. Глибинніше розмежування проявляється в різній оцінці явищ минулого, в різних поглядах на майбутнє України, в різній політичній орієнтації. Подальший розвиток цих тенденцій небезпечний переростанням етнокультурних відмінностей між регіонами в їх територіально-політичне розмежування.
Зарубіжний досвід свідчить, що за екстремальних умов (погіршення економічного становища, воєнні дії, зростання безробіття тощо) у стосунках між представниками різних етнонаціональних груп суттєву роль відіграє "етнічна конкуренція", яка часто переростає в "етнічний антагонізм". Це може призводити до поглиблення напруженості у відносинах між етногрупами, викликати протистояння.
Оскільки економічна, соціальна й політична ситуація в Україні далека від стабільності, то не слід ігнорувати можливість появи в майбутньому "етнічного антагонізму" в суспільних процесах. Наголошуємо: йдеться не про неминучість, а тільки про можливість. Однак зважати на неї необхідно. А отже треба виробити систему політичних заходів для запобігання можливих антагонізмів. Справа ця дуже не проста. Що, до речі, засвідчують дослідження вчених інших країн, наприклад, Канади й США. Складність у тому, що етнонаціональна ситуація в поліетнічних країнах постійно змінюється під впливом як внутрішніх, так і зовнішніх чинників.
Що видається актуальним у цьому контексті? Хоча в Україні не трапилося жодного відкритого конфлікту, проте джерела напруженості в різних регіонах виникають, і причини
Loading...

 
 

Цікаве