WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Полікультурний мегатренд сучасної України - Реферат

Полікультурний мегатренд сучасної України - Реферат

ними, можливістю використовувати рідну мову задоволені 75 % україномовних і 68,7 % російськомовних респондентів. На запитання щодо державної політики стосовно російської мови в Україні тільки 10,2 % респондентів висловилися за повневилучення з офіційного спілкування. Більшість (84 %) підтримує підвищення статусу російської мови, в тому числі близько 50 % вважають за доцільне надати їй статус другої державної або офіційної мови на території всієї країни. Наочно простежується регіональна різниця: на Заході - 34 % прихильників вилучення російської мови з офіційного спілкування, на Сході - 2 %.
Бажана державна політикастосовно російської мови
(регіональний рівень) (%) [4]
Захід Південь Схід
Вилучити з офіційного спілкування 34,6 2,3 2,2
Надати статус офіційної в місцевостях, де цього бажає населення 39,8 25,4 29,5
Зробити офіційною або другою державною мовою у всій Україні 15,8 66,4 62,7
Якщо зважити на регіональний розподіл різних типів національної самоідентифікації і мовної орієнтації населення, то побачимо, що із Заходу на Схід частка "чистих українців" зменшується від 87 % до 25 % та одночасно зростає частка росіян - від 2,9 % до 24,3 %. Така ж ситуація і з вибором мови. Різниця тільки в тому, що на Сході та Півдні перевага віддається російській мові (відповідно - 85,8 % і 69,1 %). Якщо проводити мовний "вододіл", то вималюються дві групи регіонів: україномовна (Галичина, Волинь, Київщина, Поділля, Буковина - Закарпаття, Чернігівщина - Полтавщина) та російськомовна (Крим, Донбас, промислові області, Причорномор'я).
Вибір мови залежно від національної самоідентифікації
Українська Російська
Українці 64,8 19,6
"Українороси" 11,9 70,5
Росіяни 3,5 88,8
Аналогічну картину дають відповіді на запитання про бажану політику щодо викладання російської мови в україномовних школах: за викладання російської мови як іноземної висловились 16,8 % респондентів; в тому ж обсязі що й української - 47,2 %.
Отже, поляризація думок з питань вибору як мови спілкування, так і державної мовної політики простежується одночасно в двох аспектах:
· етнокультурному (між "українцями" і "росіянами");
· регіональному (між Правобережжям та Лівобережжям).
При цьому регіональні розходження суттєвіші. Відтак вони можуть становити певну небезпеку для територіальної цілісності й стабільності багатонаціональної країни.
Слід зауважити, що в Україні створено всі умови для розвитку національної освіти та культури російськомовного населення [5].
Розподіл денних загальноосвітніх навчально-виховних закладів і учнів у них за мовою навчання
(на початок навчального року, у % до загальної кількості)
Кількість шкіл з українською або російською мовою викладання Кількістьучнів, які
навчаються українською
або російською мовою
українською російською українською російською
1990/91 74.5 20.7 47.9 51.4
1991/92 74.3 19 49.3 50
1992/93 73.9 19 51.4 47.8
1993/94 73.8 13.8 54.3 44.9
1994/95 74 13.9 56.5 42.7
2000 р. 76.9 11.3 - -
2003 р. 80 11 60 40
Здобуття Україною незалежності не стало завадою для широкого вжитку російської мови в країні. Вона й нині домінує в більшості навчальних закладів та різних установ. Кадри русистів-філологів готуються в 11 університах та 20 педагогічних вишах. Більше половини тиражів книг в Україні видається російською.
Ще одна гідна уваги обставина. За результатами соціологічних досліджень професора В. Хмелька, українцями себе вважає 57 % дорослого населення, росіянами - 2 %, 22 - 26 % вважають себе одночасно і українцями, і росіянами. До того ж серед тих, хто вважає себе українцями, близько 36 % - російськомовні. Загалом в Україні спілкуються українською мовою 44 - 47 % громадян, а решта - переважно російською. Найвищий рівень мовної асиміляції спостерігається, особливо в міському середовищі, на Луганщині, в Криму, на Півдні, в середньому Подніпров'ї. Тут сфера застосування укрїнської мови обмежується переважно родиною. Багаторічна політика в системі освіти призвела до того, що навчання українською мовою в загальноосвітніх школах склало 8,4 %. Абсолютна більшість українців (85 %) вільно володіє як рідною, так і російською мовою, а серед росіян тільки 30,8 % вільно володіє українською. Відтак існує нерівноправність умов для мовного спілкування контактуючих етносів.
В останні роки спостерігається помітний поступ у зміні етнолінгвістичної ситуації. Безумовно, це тільки початок шляху до виправлення деформації. Мовна ситуація з часом має змінитися. Однак процес повернення українській етнічності гідного місця в суспільному житті не мусить бути механічною заміною російської ментальності українською (тут ніякі законодавчі акти не зарадять). Так само неефективна проста заміна уроків російської мови уроками української, ліквідація кафедр російської мови у вищих навчальних закладах тощо. Такі заходи не сприяють стабілізації стосунків двох найчисельніших етносів України.
Завдання державного регулювання мовного процесу полягає в тому, щоб вдовольнити природні запити етносів у тій чи іншій мові. Наведені вище статистичні дані аж ніяк не варто пов'язувати з ущемленням прав російської етнічної меншини, вважати її дискримінованою за мовною ознакою. Держава має дбати про досягнення консенсусу в мовному питанні. Варіантів може бути кілька:
· індивідуальна українська одномовність усіх громадян;
· індивідуальна двомовність, коли кожний громадянин вільно володіє і українською, і російською мовою;
· регіонально-груповий мовний розкол, закріплення панівного становища однієї мови в тому чи іншому регіоні (як це було в умовах імперії).
Зрозуміло, що найкраще забезпечує згуртованість нації другий варіант: полегшуються міжрегіональні, міжособові контакти, а також формування єдиного українського інформаційного простору. Чинний закон про мови, хоча й грунтується на ідеї однієї державної мови, фактично сприяє реалізації другого варіанту. А це дає можливість уникати конфліктів на лінгвістичному грунті. Раціональне вирішення мовного конфлікту можливе при чіткій градації проблем росіян та російськомовних представників інших етносів.
У 1990-х роках етнополітична ситуація в Україні помітно відрізнялася від ситуації в більшості пострадянських держав. Утвердженню в Україні атмосфери національної толерантності і злагоди сприяли "нульовий" варіант громадянства, демократичний закон про національні меншини. Але, як свідчить світовий досвід, поліетнічність соціуму, попри все, породжує нові непрості проблеми. Це, безперечно, стосується й України.
В основному склад населення нашої країни, в результаті тривалого історичного процесу, сформувався на межі ХІХ - ХХ століть. Треба завважити, що динаміку його обумовили,
Loading...

 
 

Цікаве