WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Полікультурний мегатренд сучасної України - Реферат

Полікультурний мегатренд сучасної України - Реферат


Реферат на тему:
Полікультурний мегатренд сучасної України
Склад населення України - поліетнічний: на її теренах живуть представники 130 національностей. Найчисельніші, природно, українці. За переписом 2001 року вони складають 78 % населення. На другій позиції - росіяни (17 %). Але ці дані не зовсім точно відображають реальну етнополітичну ситуацію. Особливість її в тому, що в країні існує стереотип подвійної ідентичності. Тобто національна належність особи далеко не завжди збігається з її мовною поведінкою та культурними орієнтаціями. Цей маргінальний стереотип виник внаслідок міграцій, міжнаціональних шлюбів тощо. Найбільш поширений він на Сході та Півдні, де українська мова ніколи не мала домінуючих позицій. Вплив російської культури тут завжди був визначальним. І не рахуватися з цією реальністю аж ніяк не можна.
В останні роки в етнічному складі населення України відбулися певні зміни. Вони обумовлені не тільки природним приростом етногруп, а й міграційними процесами, які розпочалися у зв'язку з спалахом міжетнічних конфліктів у багатьох регіонах колишнього СРСР. Міграція спричинила суттєве збільшення чисельності окремих етнічних спільнот, зокрема кримських татар, вірмен, молдаван, азербайджанців [1].
Оскільки спеціального механізму прийому біженців донедавна у нас не було вироблено, то дані про їх кількість мають лише оціночний характер. Спеціалісти вважають, що серед іммігрантів власне біженців було не менше 10 %. Якщо з цим погодитися, то, починаючи з 1991 року, Україна прийняла близько 150 тисяч таких осіб. Те, що люди шукають притулку в Україні, свідчить про толерантність українського народу, демократичність нашої держави. Відтак біженці стали одним з елементів українського суспільства. Що, безперечно, впливає на міжетнічні стосунки в ньому. На жаль, не завжди позитивно.
Справа в тім, що міграція сама по собі ніби програмує конфлікти ситуаційного характеру. Їх причинами може бути як обмеженість життєресурсів на певних територіях, так і елементарна неприязнь, настороженість стосовно новоприбульців. Відтак процес міграції потребує державного врегулювання. Необхідно уважно враховувати проблеми мігрантів, зокрема забезпечувати їх права і свободи. Владні структури зобов'язані впорядковувати міграційні потоки, вживати заходів для подолання негативних наслідків неконтрольованої міграції тощо. Тільки за цих умов українська держава зможе трансформувати міграцію з негативного, як на сьогодні, явища в інструмент як інтелектуального, духовного, так і економічного збагачення суспільства.
Збройні конфлікти, військові дії між озброєними угрупуваннями в деяких колишніх республіках СРСР, образи на національному грунті, мовні проблеми та труднощі з отриманням громадянства змусили повернутися на батьківщину й багатьох українців. З 1990 по 2000 рік близько 100 тисяч таких людей повернулося на землю батьків. І цей процес триває [2].
У репатріантів теж виникає немало проблем. Головна з них - невизначеність правового і соціального статусу. Звернення репатріантів до центральних органів влади дають можливість зрозуміти, які ж соціальні конфлікти стали типовими.
Розподіл звернень репатріантів (за проблемами)
Зміст звернень Кількість звернень (%)
1 Матеріальна і фінансова скрута 100 %
2 Невизначеність правового і соціального статусу 69 %
3 Морально-психологічні проблеми 60 %
4 Отримання житла 36 %
5 Образи на національному та побутому рівні 1,5 %(!)
Як бачимо, в процесі інтеграції репатріантів в українське суспільство справді існує низка непростих соціально-економічних проблем. Водночас, незважаючи на складні соціальні умови, майже всі поверненці відзначають стабільність міжнаціональних відносин.
Розбалансувати на загал міцний суспільний організм України, на думку фахівців, може, зокрема, етнолінгвістична ситуація, що складалася протягом десятиліть і навіть століть. Досвід 1920 - 1930-х років дає приклад врегулювання взаємодії мов на рівні соціонормативної культури. Тогочасна держава підтримувала розвиток мов етнонаціональних груп через Відділ національних меншостей при Наркоматі внутрішніх справ та Центральну комісію у справах національних меншостей. Ці структури забезпечували функціонування шкіл з викладанням різними мовами, інституту судових перекладачів, а також видання газет, журналів тощо. З часом діапазон цієї діяльності було кардинально звужено. Аспект етнополітики концентрувався переважно навколо проблеми підтримання певного співвідношення російської і української мов. До такої думки спонукає, зокрема, аналіз стану видавничої справи, викладання у вузах тощо. Майже до кінця 1980-х років в Україні не було шкіл чи навіть класів з викладанням мовами етнічних меншин, не кажучи вже про видання газет і книг.
Наприкінці 1980-х років в Україні з'явилась можливості нормалізувати етнолінгвістичну ситуацію - почали створюватися умови для формування багатомовного середовища. Рівноправність мов, як свідчить досвід країн, де такі проблеми розв'язуються ліпше, ніж у нас (Швеція, Фінляндія, Канада, США), забезпечується створенням для кожної мови реальної можливості виконувати функції збереження та передачі етнічної інформації.
Культурно-мовний аспект дуже важливий у низці складових національної тотожності. Державною, природно, має бути лише одна мова - українська. Але слід належно врахувати історичні особливості: в Україні існують дві впливові етнічні культури - українська і російська. В процесі політизації етнічного відродження проявиляються етнокультурні відмінності, особливо мовні, росіян та українців, і різні групи політичної еліти активно використовують їх у своїй боротьбі. Ситуація ускладнюється тим, що "мовна карта" активно розігрується і як засіб "прив'язки" України до Росії та регіонального розколу українського суспільства (зокрема так зване порушення прав російськомовних громадян). Ігнорувати таку ситуацію небезпечно.
До речі, американський політолог Ф. Фукуяма застерігав: "Якщо українці як і раніше визначатимуть права громадянства і свою політику в галузі освіти у тих толерантних термінах, які вони з самого початку обрали, користуючись для визначення національності територіальним принципом, що надає громадянські права всім, хто живе у межах України, тоді їхня країна зможе подолати всі проблеми. Якщо ж, навпаки, Україна робитиме наголос на мові або інших аспектах етнокультурних характеристик при визначенні громадянства чи інших прав громадян, я думаю, ця країна вибухне зсередини, оскільки росіяни та інші національні меншини вчинять бунт проти переважних прав етнічних українців" [3].
Національно-культурні орієнтації населення України та ступінь реалізації культурно-мовних потреб різних етногруп прояснюють соціологічні опитування. Згідно з
Loading...

 
 

Цікаве