WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Перспективи розвитку Збройних Сил України в контексті удосконалення воєнної організації держави - Реферат

Перспективи розвитку Збройних Сил України в контексті удосконалення воєнної організації держави - Реферат


Реферат на тему:
Перспективи розвитку Збройних Сил України в контексті удосконалення воєнної організації держави
Останнім часом вітчизняні воєнні теоретики і державні діячі все частіше використовують термін "воєнна організація держави" (ВОД), аналізують проблеми, пов'язані з її життєдіяльністю. Безумовно, базовим компонентом ВОД є збройні сили. Автор статті пропонує власний підхід до розв'язання деяких проблемних питань оптимізації розвитку військової сфери України.
Мінливість та невизначеність сучасної геополітичної обстановки в глобальному і регіональному масштабах висуває нові вимоги до забезпечення національної безпеки України та адекватності її воєнно-політичної моделі викликам сьогодення.
На жаль, в Україні існує певна невідповідність оборонної політики держави реаліям безпеки євроазійського регіону, про що свідчить, зокрема, незадовільний стан одного з основних її інструментів - Збройних Сил, а, відповідно, й воєнної організації держави [1]. Така ситуація пояснюється низкою факторів, що виникли в процесі взаємовпливу українського державотворення та еволюції політичної системи світу. Так, сучасний рівень розвитку українського суспільства і держави визначає критичні обмеження перспектив ЗС України, що виражається в недовершеності формулювання базових пріоритетів розвитку нації; суспільній незацікавленості проблемами оборони; нерозробленості методологічних основ воєнної безпеки держави; недосконалості нормативно-правової бази у сфері національної безпеки; неефективності стратегічного оборонного планування, недовершеності ВОД, а також в обмеженості ресурсного забезпечення та нераціональному використанні наявних можливостей.
На підставі аналізу останніх наукових досліджень і публікацій можна дійти висновку, що питання ефективного розвитку національних Збройних Сил є актуальним як для вітчизняних науковців, так і для фахівців державного і військового управління країни [2; 3; 4; 5; 6]. Проте й донині лишаться недостатньо розробленою проблема еволюції ЗС в системі ВОД, що й визначає спрямування цієї статті.
Перш за все, важливим вбачається відновлення єдності компонентів тріади "суспільство - держава - армія". За останні роки їх взаємозв'язки стали більше теоретико-економічними, ніж політичними (демократичними). Теперішній стан взаємодії суспільства і Збройних Сил можна охарактеризувати як державний контроль над ними, що майже виключає цивільний контроль та зворотні зв'язки. Ця проблема не нова і вже досить грунтовно досліджена вітчизняними фахівцями. Основи її розв'язання були законодавчо закріплені (Конституцією України, законами України "Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави", "Про оборону України", "Про Збройні Сили України"). Напрями реалізації та вдосконалення прописані у відповідних документах (Біла книга, державні програми розвитку і реформування ЗС України тощо), але ефективної системи цивільно-військових відносин і досі не сформовано [2; 6, с. 275 - 286; 7]. Відтак, автор вважає, що на сучасному етапі розвитку воєнно-політичної моделі України нагальною є необхідність сформувати державне замовлення на дослідження специфіки цивільно-військових відносин України та шляхів їх оптимізації.
Наступним важливим моментом є визначення ролі й місця ВОД та ЗС в системі національних інтересів України. Як зауважує О. Литвиненко, йдеться про необхідність розбудови держави та її інститутів не під конкретні особистості (групи), а "під сформовані цілі й завдання, які випливають з чітко артикульованих національних інтересів" [8].
Неконкретність проголошених пріоритетів розвитку українського суспільства залишається головною проблемою державотворення і національної безпеки України [6, с. 20]. Наприклад, у статті 8 Закону України "Про основи національної безпеки України" вказується, що основним напрямом державної політики у воєнній сфері є прискорення реформування ЗС України, але із закінченням дії у 2005 році Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України цей процес було формально завершено [11]. Можливо, з цієї причини Верховна Рада й не включила показники на оборону до основних напрямів бюджетної політики України на 2006 рік. Наявність цієї та інших невідповідностей у визначенні базових національних інтересів ставить під сумнів ефективність розвитку системи воєнної безпеки країни, а відтак ВОД і ЗС.
Отже, на нашу думку, слід законодавчо сформулювати і класифікувати національні інтереси України. В Законі "Про основи національної безпеки України" із ст. 6 (пріоритети національних інтересів) п. 3 доцільно виключити термін "захист" та вираз "недопущення втручання у внутрішні справи України", оскільки цей закон і без того регламентує захист національних інтересів України. Відповідно, у законодавчих актах і державних програмах, що визначають засади реалізації і просування національних інтересів України, одним із пріоритетів треба визначити їх захист. При цьому, ЗС України та інші військові формування ВОД належить застосовувати тільки в разі небезпеки життєво важливим з них. Звідси - одним з основних напрямів державної політики у воєнній сфері національної безпеки України (Закон "Про основи національної безпеки України") слід визначити: удосконалення ВОД та її компонентів з метою створення їх оптимальної моделі, що забезпечить можливість України стримувати й ефективно протидіяти проявам зовнішньої і внутрішньої воєнної небезпеки.
Важливо зауважити, що нині життєво небезпечним є те, що ми не маємо стратегії воєнної безпеки держави, яка б грунтувалася на справді важливих національних інтересах. Ефективно вирішити цю проблему можна лише тоді, коли буде розроблено цілісну науково обгрунтовану теорію воєнної безпеки України. Основа для цього вже є - це наукові розробки фахівців, що представляють НАОУ, НІСД та ін. [6; 12; 13; 14].
Слід, проте, мати на увазі, що зазначені методики адаптовані до системи міждержавних відносин, що обумовлює їх недостатню ефективність у випадку включення до цієї системи недержавних суб'єктів. Актуалізація тероризму як феномена воєнно-політичного протиборства та спроби боротьби з ним доводять: сучасна цивілізація ще не має у своєму розпорядженні ефективних способів його запобігання та нейтралізації. І Україна тут не виняток. Вирішення проблеми потребує створення багатомірної методології, що дозволила б об'єднати в несуперечливу конструкцію розробки гуманітарних, суспільних, технічних, воєнних та інших наук.
Отже, Україна потребує принципово нової методології участі в розв'язанні глобальних проблем війни і миру та науково обгрунтованої стратегії воєнної безпеки. Тим більше, що нормативно-правові основи розробки та реалізації стратегічного планування у сфері воєнної безпеки держави було закладено 2004 року Законом України "Про організацію оборонного планування", який, крім усього іншого, передбачає узгодження перспектив розвитку ЗС України та інших військових формувань Державною програмою розвитку ВОД [9].
Торкаючись питання функціонування органів державної влади у сфері воєнної безпеки, слід зауважити, що автор в ході аналізу процесу військового будівництва України виявив низку стійких тенденцій негативного характеру, повязаних з їх діяльністю у згаданому напрямі [10]. Тому якнайскорішого вирішення потребує проблема узгодженості діяльності всіх гілок державної влади у сфері оборони. Ініціатива тут має належати Президентові України (як Верховному Головнокомандувачу Збройних Сил) при активній позиції Верховної Ради, а уряд України
Loading...

 
 

Цікаве