WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Перспективи реформування державно-церковних відносин - Реферат

Перспективи реформування державно-церковних відносин - Реферат

нині взаємозв'язок релігії і політики очевидний.
Можна, звичайно, послатися на історичні факти, на уроки минулого щодо важливості і релігійного питання у державотворчому процесі. Немає, очевидно, потреби детально зупинятися на проблемах національно-церковного відродження України у 1917 - 1920 роках. Але слід підкреслити чіткість і обґрунтованість позицій таких, зокрема, національних церковних діячів, як О. Лотоцький, М.Міхновський, В. Чехівський та інші, які послідовно порушували перед урядом Центральної Ради питання важливості церковного життя для утвердження української державності. Історичні факти також свідчать, що Центральна Рада не зовсім серйозно сприймала пропозиції провідних діячів національного духовенства, вважаючи церковні та міжцерковні стосунки і, ширше, взагалі релігійне питання приватною справою духовних осіб. І це трагічно позначилися на державотворчому процесі тогочасного періоду.
Не зупиняючись детально на проблемах національно-церковного життя 1917 - 1920 років, взаємозв'язку релігії і політики у період становлення української держави початку ХХ століття, слід все ж наголосити, що втрати молодої держави багато в чому обумовлювалися ігноруванням органами державної влади церковних проблем. Немає сумніву, що ця тема є важливою й для сьогодення.
Слід зауважити, що й нині чимало ведеться розмов про взаємозв'язок релігії і політики, ролі церкви у державотворчому процесі. Але коли мова заходить, приміром, про врегулювання міжцерковних, міжконфесійних суперечок, то зазвичай вирішення цих питань віддається на розсуд релігійних організацій, виходячи з того, що церква в Україні відокремлена від держави. Міркування такі: це, мовляв, не державні проблеми. Незважаючи на те, що відокремлення дійсно має місце, все ж слід наголосити: Україна повинна мати власну державну церковну політику. Наприклад, у нас прийнято закон про свободу совісті та релігійні організації. Але як він виконується на місцях? Це всім відомо. У той же час єпископи повинні отримувати відповідні орієнтири владних структур щодо дотримання чинного законодавства, врегулювання міжконфесійних суперечок, розподілу майна, підтримки церквою тих чи інших громадських заходів тощо. Це безперечно сприятиме державотворчому процесові як на регіональному, так і на загальнодержавному рівні.
Безумовно, і це слід підкреслити, мова не повинна йти про пряме втручання держави у церковне життя. Але країна, що у складних умовах утверджує свою незалежність, повинна використати релігійний фактор для прискорення розбудови української держави, бо значну частину українського наелення становлять віруючі, від миру і злагоди між якими багато в чому залежить стабільність суспільного розвитку. Принагідно зауважимо, що певні політичні сили поза межами нашої країни намагаються використати релігійні незгоди як дестабілізуючий фактор, що видно, приміром, на спробах зробити православне роз'єднання якомога тривалішим.
Можна навести й інший приклад спроб деяких зарубіжних сил дестабілізувати суспільну обстановку за допомогою релігійного фактора. Не кажучи вже про сумнзвісне "Біле братство", мормонів, мунівців тощо, не завадило б звернути увагу й на активну проповідницьку діяльність на теренах суверенної України зарубіжних протестантських проповідників, яким надається радіо і телеефір, найкращі кіноконцертні зали, аудиторії навчальних закладів, стадіони тощо. Вони навчають українських християн, як їм молитися, які молитовні зібрання відвідувати, яку і як вивчати релігійну літературу тощо. Все це спрямовується, зрештою, на те, щоб таким методом змінити духовний етнофонд України, спосіб життя і менталітет українського віруючого, впровадити у релігійну практику зовнішнє християнське життя, що не відповідає народній традиції.
Дбаючи про майбутнє нового покоління, його всебічний духовний розквіт, органи влади зобов'язані звернути на ці проблеми серйозну увагу. Але для цього Україна повинна мати свою власну церковну політику.
Говорячи про сьогоднішнє українське державотворення, маємо на увазі саме українську національну державу. Однак постановка питання про українську національну церкву розуміється як добрий намір формування міжконфесійної єдності, яка сприяла б властивими їй методами процесові консолідації українського народу.
Державний принцип свободи совісті гарантує захист кожного громадянина, незалежно від того, яку релігію він сповідує чи не сповідує жодної. Звідси випливає діалектична єдність поліваріантності релігій в Україні як національних, оскільки носіями їх є рівноправні громадяни держави. При цьому важливо враховувати, що абсолютна більшість українських громадян є християнами грецького обряду. Завдання держави максимально сприяти їх екуменічним устремлінням. Саме така українсько-християнська злагода сприятиме державотворчим процесам. Можливо, саме шлях до великої мети - побудови української держави - приведе й самі конфесії до своєрідної Української Християнської Асамблеї, а через неї і до канонічної патріаршої єдності в Українській Християнській Церкві, національній за формою і вселенській за суттю.
Література:
1. Андрущенко В. П., Самчук З. В. "Українська людина" у суперечностях історії: соціокультурний вимір // Національна культура в сучасній Україні. - К., 1995.
2. Кордош Е. Ю. Державотворчий процес в Україні та релігія // Кримські татари: історія і сучасність (До 50-річчя депортації кримськотатарського народу). Матеріали міжнародної наукової конференції. - К., 1995.
3. Курас І. Федерація чи унітарна держава? Загальнонаціональні та релігійні державотворчі інтереси в сучасній Україні // Політика і час. - 1993. - № 6.
4. Ребкало В. Стереотипи традиційності в політичній культурі українського суспільства // ООН і майбутні покоління. Матеріали міжнародного симпозіуму, присвяченого 50-річчю ООН. - К., 1996.
5. Рибачук М. Ф. Релігійні організації в процесі державотворення в Україні // ООН і майбутні покоління. Матеріали міжнародного симпозіуму, присвяченого 50-річчю ООН. - У., 1996.
6. Ручка А. К вопросу о политической элите современной Украины // ООН і майбутні покоління. Матеріали міжнародного симпозіуму, присвяченого 50-річчю ООН. - У., 1996.
7. Бондаренко В. Не делайте из Госкомрелигий темную лошадку, которая занимается неизвестно чем. // Вісник прес-служби УПЦ. - 2002 -Листопад - № 14.
8. Православні духовні цінності і сучасність. Матеріали науково-практичної конференції. Київ, 21 березня 2003 р.
9. Діалог цивілізацій: протиріччя глобалізації. Матеріали Другої всесвітньої конференції. Київ, 23 травня 2003 р.
10. Конституція України. - К., 2000 р.
11. Снігур С. Проблема відновлення цінностей християнської моралі Християнство на межі тисячоліть.- К., 2001.
12. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве