WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Перспективи інформаційної трансформації політичних інститутів в Україні - Реферат

Перспективи інформаційної трансформації політичних інститутів в Україні - Реферат

сфери, хоч і сказано стосовно економічних процесів. Практичний же висновок з цього твердження: необхідно для кожної державної програми в економічній, політичній, соціальній сфері знаходити такі механізми, які дозволять повністю і ефективно реалізувати цю програму в зазначений термін і перейти до реалізації наступних програм, ґрунтуючись на досягненнях попередніх.
Що ж до політичної активності громадян і зміни характеру політичної діяльності з розповсюдженням ІТ, то варто відзначити дедалі більшу роль так званої "віртуальної політичної активності" - що не відображає жодних реальних політичних процесів, настроїв у суспільстві або окремих подій. Як справедливо помітив В. Шевченко (Інститут філософії РАН), "політична інформація підмінила сьогодні і реальний політичний процес, і реальну політичну дію" [4]. Внаслідок цього вся політична діяльність набуває поступово відверто маніпулятивного характеру.
Навряд чи цьому зможе протистояти зростання кількості громадян з вищою освітою - хоча Д. Пєсков, котрий представляє один з науково-дослідних підрозділів МЗС Росії, припускає, що "у зв'язку з поширенням вищої освіти суто маніпулятивні моделі, що девальвують значення плебісцитарної демократії нового типу, можуть і не мати успіху" [5]. Виходячи з цього, Д. Пєсков робить песимістичний, хоча і досить точний щодо реального стану речей висновок: "У Росії впровадження подібної системи практично означає введення освітнього і майнового цензу" [5]. Безумовно, для російського суспільства ця небезпека вельми значна. Для України такий "майновий ценз" (фінансова можливість здобути вищу освіту, щоб протистояти політичним маніпуляціям) здається все ж явним перебільшенням - хоч би тому, що в Україні втричі менше населення, і дати вищу освіту кільком сотням тисяч громадян простіше, ніж кільком мільйонам.
Крім того, брак потужної сировинної бази стимулює економічну активність українського соціуму, оскільки ставить його в залежність від ефективності власних рішень і своєчасності їх реалізації. Те, що швидко зростає прошарок економічно активних членів суспільства, означає також збільшення кількості соціально і політично активних громадян, оскільки у них з'являється насущна необхідність захищати власні інтереси перед державою, змушувати її враховувати їх нові потреби при виробленні державної політики в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Тому Україна перебуває в стратегічно набагато вигіднішому становищі, ніж Росія, у сфері інформаційної трансформації соціальних і політичних інститутів. Крім того, майновий ценз щодо доступу до інформації і знань, до якісної освіти втрачає свою актуальність з кожним роком внаслідок об'єктивних економічних і технологічних чинників: технічні засоби доступу до інформації стають дедалі компактнішими, дешевшими, більш поширеними й інтуїтивно керованими. Останнє додатково знімає частину напруженості у сфері освітніх вимог до повноцінного громадянина епохи ІТ. У такій ситуації прилучення до можливостей ІТ стає важливим чинником полегшення і поглиблення політичної соціалізації індивіда.
Хоча це не означає, що, завдяки дедалі більшому поширенню продуктів ІТ і тому, що інтуїтивність, "дружність" інтерфейсу цих продуктів дозволила інформатизації вирватися за вузькі рамки суворо локалізованих соціальних груп - освічених городян з доходом вищим за середній і певними професійними навичками, в Україні помітно прискорюються процеси формування інформаційного суспільства. Велику роль в цьому відіграють інші чинники, зовні ніби й не пов'язані з проблемами інформатизації, розвитку і розповсюдження ІТ, поширення вищої освіти тощо. Чинники, висока значущість яких характерна для індустріального суспільства і, начебто, має втрачатися з формуванням елементів інформаційного суспільства. Проте роль цих чинників так само висока, вона досить серйозно уповільнює формування національного сегмента інформаційного суспільства в Україні.
В цілому ж на даний момент ситуація з формуванням інформаційного суспільства в Україні фактично законсервована. Пов'язано це, перш за все, з масштабними процесами соціальних трансформацій, які відбуваються в Україні з осені 2004 року і триватимуть мінімум ще два роки після парламентських виборів 2006 року. Рік до того, як устоїться новий уряд в умовах політичної реформи, і ще один нелегкий рік до розв'язання ситуації зі спадкоємністю влади в Росії (вірніше, з легітимізацією вибору населення, яке не бажає відходу В. Путіна). В цілому невизначена ситуація з формуванням і законодавчим забезпеченням інформаційного суспільства в Україні завмерла на місці 2001 року - під час підготовки парламентських виборів 2002 року і розгортання кампанії "Україна без Кучми". І поки остаточно не стабілізується український соціум і система влади, звернення уряду і парламенту України до питань формування інформаційного суспільства і економіки знань чекати не доводиться.
Основними рушійними силами розвитку інформаційного суспільства в Україні залишаються недержавні організації і бізнес. Що на даний момент є все ж позитивним чинником - так забезпечується гнучкість програм, що розробляються, і теоретичних основ, а також достатня орієнтованість розробок на потреби громадян і економіки знань, що зароджується.
Основна перешкода, як і раніше, - невідповідний момент. Чиновникам вже років з п'ять не до того, щобконцентруватися на питаннях формування національного сегмента інформаційного суспільства і створення відповідної нормативної бази. Проте і цей момент, з огляду на стратегічні завдання, є швидше запобіжником, ніж перешкодою. Тобто швидше позитивним чинником, ніж негативним. Якби у нинішньої політичної еліти знайшовся час і бажання просувати інформаційне суспільство в Україні, наслідки були б далекі від позитивних.
Державні діячі нинішнього покоління далекі від ІТ і не в змозі оцінити їх можливості, уявити перспективи, що відкриваються ними. Відповідно, створювана нормативна база навряд чи відповідала б баченню ІТ-колами або ІТ-бізнесом України майбутнього цієї сфери і своєї ролі в ній. Така зашореність, тим більше на перших етапах формування, навряд чи бажана для інформаційного суспільства. Що, зокрема, підтвердила ситуація з останньою ІТ-ініціативою Президента В. Ющенка. У щорічному Посланні, з яким Президент виступив 9 лютого 2006 року перед Верховною Радою, він заявив про "підтримку ініціативи українських підприємців під робочою назвою "Українська Силіконова долина" [6]. Більше того, за його словами, вже підготовлено проект указу під однойменною робочою назвою, згідно з яким на базі академічних установ і університетів п'яти регіонів України планується створити міжнародні технологічні центри [7]. За інформацією, що з'явилась пізніше, проект указу має назву "Про підтримку пілотного проекту розвитку венчурного інвестування "Українські високі технології". Однак, як повідомив міністр транспорту і зв'язку В. Бондар, проект цього указу "не проходив через Кабінет Міністрів чи інший орган виконавчої влади" [8]. Міністр припустив, що цей указ готується безпосередньо в Секретаріаті Президента.
Представники вітчизняного ІТ-бізнесу в один голос стверджують, що вперше почули про існування такої ініціативи і про плани Президента підтримати її - як і про законопроект - вже з офіційного виступу. До них ніхто не звертався з пропозицією щодо обговорення ні даної ініціативи, ні проекту указу - авторство яких також є проблемою.
Висловлюється думка, що авторство належить людям, далеким від проблем галузі ІТ, оскільки зміст знову обмежується загальними фразами і закликами. "Всі провідні
Loading...

 
 

Цікаве