WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Перспективи інформаційної трансформації політичних інститутів в Україні - Реферат

Перспективи інформаційної трансформації політичних інститутів в Україні - Реферат

неминуче змінюються й основні принципи її функціонування.
З іншого боку, не варто й ідеалізувати ситуацію - значні зрушення в українському суспільстві, що свідчитимуть про серйозний прогрес формування інформаційного суспільства, стануться ще не скоро. Позитивні тенденції - ще не достатня підстава для корінних змін у правовій основі існування суспільства і держави.
Слід враховувати також і силу соціальної інерції. А. Шадрін, на нашу думку, проявляє невиправданий оптимізм - зокрема в питанні трансформації політичних інститутів: "З'являються передумови розширення кількості питань, що прийматимуться шляхом референдумів (особливо на регіональному і муніципальному рівнях) з мінімізацією популістських ефектів так званої "плебісцитної демократії". Принципова зміна характеру інформаційних комунікацій дозволяє подолати сформульований Р. Міхельсом "залізний закон олігархій", відповідно до якого постулюється переважання добре організованих владних еліт над апріорі слабоорганізованою більшістю" [1].
Проте більшість в Мережі так само лишається більшістю. Так, формуються локальні спільноти, "community of practice" і навіть досить стійкі мережеві структури. Та загальна структура мережевої спільноти є і буде аморфною - і такі ж аморфні будуть його загальні цілі. Мобілізувати представників мережевої спільноти, і то не всіх, зможе тільки явна пряма загроза їх діяльності, їх свободі, їхньому способу життя. У звичайній же ситуації мережева спільнота, якою б масштабною вона не булі і який би індекс освіченості не мала, не зможе протистояти елітам "залізного закону олігархій". Спільна мета, чітка структура, відпрацьовані механізми вирішення завдань - цьому мережева спільнота не зможе протиставити нічого дієвого. Тим більше, якщо еліти активно застосовуватимуть маніпулятивні технології, що приховують справжній зміст того, що відбувається, справжні свої цілі.
Вплив того ж інфоутопізму відчувається і в твердженні, що "ідеї формування ефективного громадянського суспільства з розвитком електронних комунікацій набувають необхідну матеріальну базу" [1]. Насправді зв'язок зворотний - впровадження елементів інформаційного суспільства і формування цього суспільства в цілому неможливі без ефективного функціонування повноцінних інститутів громадянського суспільства. Саме рівень соціальної активності, притаманний громадянському суспільству, забезпечує здійснення таких масштабних соціальних трансформацій, як формування інформаційного суспільства. Поширення ІТ не може стати універсальним інструментом, що чарівно змінюватиме поведінкові стереотипи громадян.
Переоцінювати не слід жоден з чинників. Так, А. Шадрін писав, що "вже в осяжній перспективі загальний доступ до Інтернету може бути визнаний суспільним благом внаслідок високих позитивних зовнішніх ефектів його поширення, подібно до того, як зараз безплатними і загальнодоступними є бібліотеки" [1]. Проте поширення бібліотек було значущим чинником соціального розвитку в XVIII - XIX століттях, у доіндустріальну епоху, коли знання були дефіцитним і надзвичайно цінним ресурсом. У ХХ столітті індустріальне суспільство визначило пріоритет інших чинників. Нині поширення загальнодоступних бібліотек зовсім не є стимулом до самоосвіти - і так само наявність вільного доступу до Інтернету не змінить соціальних пріоритетів громадян, не підвищить рівня "соціальної інтеграції" та рівня громадянських свобод. Так, подолання порогу мінімальних витрат, що розділяє дію і бездіяльність, забезпечує активне використання можливостей Мережі для вирішення різних завдань. Проте головною проблемою є якраз наявність цих завдань: повинна виникнути потреба в оперуванні (отриманні, поширенні) інформацією, знаннями. І тільки потім мінімальність витрат обумовить використання для цього саме можливостей Інтернету, а не будь-яких інших джерел.
Так само вельми відірваним від дійсності здається твердження А. Шадріна, що високий рівень напруги в суспільстві викликає саме "неможливість, що її гостро відчувають пересічні виборці, здійснювати вплив на курс політики, що її проводить держава, федеральна і місцева влада". Проте на практиці переважна більшість російських громадян не бачить необхідності хоч будь-як впливати на державну політику. Їх цілком влаштовує система єдиноначальності і самодержавства, коли все вирішує, за великим рахунком, єдина людина в країні - президент. Йому можна поскаржитися на сваволю місцевих властей, до нього можна звернутися з проханням. Проте намагатися вплинути на ухвалення ним рішень - таке навряд чи прийде в голову середньостатистичному росіянину.
Це один з моментів, що визначає принципову різницю між українським і російським суспільством. Адже в Україні значне число громадян - і їх кількість з щороку збільшується - справді прагнуть впливати на формування державної, регіональної і місцевої політики. І їм потрібні інструменти для реалізації цього впливу. Та в Україні брак важелів впливу на владу є стимулом для пошуку або створення таких важелів, а не для звернень до влади. Українські громадяни в більшості своїй упевнені в можливості такого впливу і в його принциповій доступності за даного рівня розвитку демократичних інститутів. Вони досить активно шукають шляхів для здійснення впливу на владу та ухвалювані нею рішення. Тому Інтернет і ґрунтовані на його застосуванні проекти з налагодження ефективного діалогу між владою і громадянами запитані в Україні.
Крім того, А. Шадрін неправильно вибрав основних агентів трансформаційних процесів: "В російських умовах агентами просування подібних розробок можуть стати як конкуруючі новостворювані політичні партії і рухи, зацікавлені в розширенні числа своїх активістів, так і, очевидно, зарубіжні благодійні фонди, що ставлять за мету розвиток інститутів громадянського суспільства" [1]. Проте це не що інше, як ідеалізація російської соціальної і політичної дійсності. На практиці перших (тобто новостворюваних партій і рухів) в Росії не існує, якщо оцінювати ефект їх присутності через вплив на владні процеси, з одного боку, і на суспільні процеси - з іншого. А зарубіжні благодійні фонди сприяють скоріше якомога швидшому і ефективнішому витісненню елементів громадянського суспільства, що зароджується, на маргінес, відмежуванню їх від суспільства в цілому, рознесенню за діаметрально протилежними напрямами цілей і завдань інших соціальних груп і в такий спосіб штучно структурованих "інформатизованих груп". Соціальна політика нинішньої російськоївлади, як один з механізмів реалізації нової стратегії державного розвитку, сприяє швидше відторгненню, ніж прийняттю норм функціонування громадянського суспільства і швидше перешкоджає, аніж заохочує формування його інститутів. Відроджувана "російська національна ідея", що викликає жвавий відгук в російському суспільстві, заохочує такий підхід.
Для України акцентування ролі партій і зарубіжних фондів також буде помилкою. Без сумніву, і зарубіжні фонди, як і політичні партії, через три - п'ять років виконуватимуть досить серйозні допоміжні функції у сфері формування інформаційного суспільства і широкого впровадження ІТ в політичне і суспільне життя. Проте основна роль належить і належатиме державі, бізнесу і суспільним ініціативам.
Цікавою є позиція представника Санкт-Петербурзького університету В. Гуторова: "Якщо не впадати в якийсь різновид сучасного луддитства, то можна цілком підтримати точку зору вчених, котрі стверджують, що нові технології, будучи складовою існуючого соціального порядку, використовуються, перш за все, для його підтримки і навряд чи можуть стати основою
Loading...

 
 

Цікаве