WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Парламентський дискурс в публічних комунікаціях - Реферат

Парламентський дискурс в публічних комунікаціях - Реферат

обговорення, мети політик-адресат активізує той або інший вид оцінювання: емоційний чи раціональний. Аналізуючи співвідношення позитивного і негативного в системі оцінювання, варто зазначити, що негативна оцінка має вищий коефіцієнт частотності, що пояснюється, передусім, пріоритетністю конструктивної критики, яка у масовій свідомості часто ототожнюється з упередженою налаштованістю: поправки до законопроекту чи заклики відхилити його, заяви депутатів особисто чи від імені депутатських об'єднань не голосувати за конкретний закон перебувають на різних рівнях комунікації дискурсу, але при підміні (часто підсвідомій) родових понять видовими можуть бути інтерпретовані однозначно на користь вражень про домінування негативної оцінки.
При цьому важливо звернути увагу й на таку ознаку дискурсу, як періодичність, себто повторення тих самих одиниць системи на повному фіксованому комунікативному проміжку в часі і просторі. Сприйняття періодичності відбувається часто за законами аналогії (І. Гальперін) [24]. Багато в чому саме через це складові парламентського дискурсу (доповіді, виступи, обговорення, запитання, відповіді, заяви тощо) інформаційно структуровані доволі умовно, і в частині їх змістового аналізу мають взаємопоглинаючий вплив, себто вони переважно аналогічні за фреймовою структурою. Така ситуація є типовою для парламентського дискурсу. До того ж вона посилюється дією закону інформаційної насиченості. Сутність його полягає у співвідношенні релевантної (основної) і нерелевантної (супутньої) інформації. Пропорційне співвідношення цих видів інформації значною мірою забезпечує повноту джерела. При розгляді такого співвідношення важливо утримуватися від спрощеного розуміння комунікативних ознак власне нерелевантної (допоміжної) інформації, усвідомлюючи, що використання звичних для політичного мовлення штампів і стереотипних словосполучень насправді не є елементами релевантності. Проте це не означатиме, що вони, відповідно, є носіями нерелевантної інформації.
Напруга дискурсу через його непрофесійну артикуляцію актуалізує проблему використання депутатами тих структурних елементів мови, які не належать до активів політичної риторики і навіть часом до нормативної парламентської лексики. Отже, під релевантністю слід розуміти систему аргументації, що безпосередньо стосується предмету дискурсу, під допоміжною - те, що супроводжуватиме головну думку - образи, асоціативність, аналогії тощо. В цьому контексті вбачаться доречною характеристика політичного дискурсу, що її подає К. Серажим, стосовно інформаційних особливостей дискурсу власне політичного, а саме:
· наявність спеціально обумовленої функціональної політичної лексики;
· значне оновлення політичного словника;
· метафоризація політичної мови;
· деспеціалізація термінів;
· тенденція до стандартизації дискурсу [25].
У зв'язку з цим парламентський дискурс в системі політичної комунікації дедалі помітніше впливає як на основні інформаційно-організаційні чинники розвитку політичної системи, так і на зміст електоральної свідомості і, відповідно, позицій громадян в період виборчих кампаній. При цьому стає зрозумілою потреба у вдосконаленні організаційного забезпечення парламентського дискурсу, передусім на законодавчому рівні - зміни до Регламенту Верховної Ради України виходять на порядок денний і мають передбачати демократизацію процедур законодавчої роботи з урахуванням настійної потреби підвищення відкритості й публічності діяльності парламенту, зміцнення комунікативних зв'язків з іншими гілками державної влади, зокрема виконавчої (Н. Ганжа) [26].
Отже, парламентський дискурс за чіткими ознаками суб'єктності, типологічних особливостей, інформаційними класифікаторами становить усталену в плані дослідження історії парламентаризму категорію та динамічну складову законодавчого процесу в структурі політичної комунікації.
Література:
1. Шишкина М. Ю. Паблик рилейшинз в системе социального управления. - СПб: Из-во С.-Петербургского университета, 1999. - С. 74 - 75.
2. Див.: Кривоносов А. Д. PR-текст в системе публичных коммуникаций. - СПб: "Петербургское востоковедение", 2002. - С. 15.
3. Почепцов Г. Г. Теория коммуникации. - М.: Из-во "Ваклер", 2001. - С. 12.
4. Нагорна Л. Політична мова і мовна політика. - К.: Світогляд, 2005. - С.72.
5. Гавра Д. П. Публичная сфера: культурная и политическая традиция // PR-диалог. - 2000. - №3(8). - С. 14.
6. Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность: Московские лекции и интервью. - М.: Из. центр "ACADEMIA", 1995. - С. 75 - 76.
7. Стриженко А. А. Язык и идеологическая война. - Иркутск: Из-во Иркутск. ун-та, 1988. - С. 147.
8. Желтухина М. Р. Комическое в политическом дискурсе конца ХХ века. - М.: Из-во ВФ МУПК, 2000. - С. 28 - 29.
9. Фінклер Ю. Мас-медіа та влада: технологія взаємин.- Львів: Аз-Арт, 2003. - С. 63.
10. Михальченко Н. Украинское общество: трансформация, модернизация или лимитроф Европы? - К.: Ін-тут соціології НАНУ, 2001. - С. 107.
11. Див.: Желтухина М. Р. Тропологическая суггестивность мас-медиального дискурса: о проблеме речевого воздействия тропов в языке СМИ. - М.: Из-во ВФ МУПК, 2003. - С. 161.
12. Дилигенский Г. Г. Социально-политическая психология. - М.: Новая школа. - 1996. - С. 156.
13. Див.: Тарасенко В. І., Іваненко О. О. Проблема соціальної ідентифікації українського суспільства (соціотехнологічна парадигма). - К.: Ін-тут соціології НАН України, 2004. - 576 с.
14. Розумний М. Український персоналізм як фактор політичної культури // Політичний менеджмент. - №3, 2005. - С. 97 - 98.
15. Серажим К. Дискурс як соціолінгвальне явище: методологія, архітектоніка, варіативність / За ред. В. Різуна. - К.: Нац. ун-тет. ім. Т. Шевченка, 2002. - С. 268 - 269.
16. Див.: Довідник депутата / Упор. М. Ф. Верменчук, Л. П. Павлова. - К.: Парламентське вид-во, 2000. - С. 383 - 390.
17. Кравчук Л. М. Маємо те, що маємо. Спогади та роздуми. - К.: "Століття", 2002. - С. 392.
18. Законотворчість: Конституційні засади законотворчої діяльності / Ред. кол.: О. В. Богачова, В. О. Зайчук (голова), О. Л. Копиленко, С. В. Шевчук. - К.: Ін-тут законодавства Верховної Ради України, 2005. - С. 5.
19. Рождественский Ю. В. Языковая практика и теория языка. - М.: МГУ, 1974. - С. 594.
20. Минский М. Фреймы для представления знаний. - М.: Энергия,
1979. - С. 31.
21. Дейк Т. А. Язык. Познание. Коммуникация. - М.: Прогресс, 1989. - С. 16.
22. Желтухина М. Р. Комическое в политическом дискурсе конца
ХХ века. - С. 12.
23. Ярош О. Політичний популізм: теорія та практика передвиборчого "флірту" // Вибори 2002: погляд молодих: зб. статей. Вип. 5. - К.:"Молодіжна альтернатива", 2002. - С. 24.
24. Гальперин И. Р. Информативность единиц языка. - М.: Высш. школа, 1974. - С. 32 - 39.
25. Серажим К. Зазначена праця. - С. 261.
26. Ганжа Н. В. Реалізація функцій регламенту Верховної Ради України: теоретичні проблеми // Вісник Запорізьк. держ. ун-ту. - № 2, 2005. - С. 54.
27. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве