WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Парламентський дискурс в публічних комунікаціях - Реферат

Парламентський дискурс в публічних комунікаціях - Реферат

функції парламентарів - саме в процесі підготовки законопроектів, їх проходження у профільних комітетах, схвалення і відхилення, зняття з обговорення, внесення поправок тощо відбувається реалізація конституційних критеріїв законотворчості:
· відображення в законопроекті конституційних ідей і принципів;
· точне використання конституційних понять і термінів;
· дотримання закріпленої Конституцією процедури прийняття законів і набрання ними чинності;
· кореляція змісту норм Конституції і норм закону, що проектується [18].
Друга проблема визначення складової якості парламентського дискурсу полягає, власне, у формах його артикуляції, яка пов'язана з матеріалізацією регламентної процедури і складає зміст парламентських дебатів. Можна вважати цей процес входженням парламентського дискурсу до комунікативних каналів публічної політики. У цьому плані визначена Ю. Рождественським криптографічність тексту, яка, на його думку, полягає у тому, що "система не повинна давати абонентові ту інформацію, якою він не має права володіти" [19], залишається за лаштунками робочого процесу, коли право влади на монопольну інформацію обмежується законом, який визначає види такої інформації.
Ілюстрація зазначеної тези прикладами закритих пленарних засідань Верховної Ради України не може бути вичерпною з огляду на те, що формування комунікативних ознак парламентського дискурсу виходить за будь-які формально обмежувальні паркани політичної комунікації, оскільки факт відсутності інформації при наявності її суб'єкта також означатиме інформацію, причому значно більш промовисту, аніж її втаємничене джерело. Власне, еволюція змісту парламентського дискурсу безпосередньо залежить від процесу формування фреймів парламентського дискурсу. В політичній комунікації фрейм розуміється як структура даних чи "концептуальна структура", що застосовується для декларативного процедурного представлення стереотипних ситуацій (М. Мінський) [20]. Водночас для фрейму характерна енциклопедичність, наявність в його структурі максимальних відомостей про предмет обговорення.
"Фрейми - одиниці, організовані навколо певного концепта. На відміну від звичайного набору асоціацій ці одиниці містять основну типову і потенційно можливу інформацію, асоційовану з тим чи іншим концептом", - зазначає Т. Дейк [21]. Екстраполяція цієї думки на характер парламентського дискурсу вбачається виправданою не лише з точки зору конкретизації регламентних процедур на грунт реальної парламентської практики. Факти фреймівських технологій на кшталт нештатних, проте звичних подій навколо парламентської трибуни дозволяють зробити висновок, що вироблення фреймів для сесійної зали є важливою частиною теорії і практики парламентського дискурсу. У нашому випадку фреймове уявлення депутатського корпусу і парламентської практики зокрема формується із вербальних і невербальних складових.
Перша ознака є домінуючою в парламентському дискурсі через низку факторів, що складають основу для автентичності поширення каналами офіційної комунікації. Проте наступним етапом поширення вербального фрейма є його контамінація, себто співставлення змісту з усталеними схемами-образами комунікатора - публічна промова депутата, зафіксована засобами комунікації, може бути предметом коментування, інтерпретації, а за певних умов - перекручення і навіть фальсифікації. Водночас учасники парламентського дискурсу не можуть не враховувати результативність зворотного зв'язку - неодмінного елемента системи комунікації. В такому випадку утворюється коло взаємопоглинаючих тез, які можна вважати елементами парламентських дебатів.
Проте будь-які дебати на вербальних носіях перманентно шукатимуть невербальної підтримки - паралексичні прийоми диспуту (міміка, жести, нетолерантна поведінка методами фізичних рухів тощо) є вкрай ефективними інструментами впливу на аудиторію. Їхня результативність залежить від багатьох чинників, хоча треба віддати належне слушним спостереженням щодо їх комічного субфрема (М. Желтухіна) [22]. І в таких випадках викликає комічну реакцію власне внутрішня невідповідність складових фрейма - в ситуації з конфліктами в сесійній залі впадає в око невідповідність образу депутата як народного обранця тому, що цьому часто сприятиме власне невербальна репрезентація як не співвідносна з діями народного обранця в конкретній ситуації.
Багато в чому особливості такого ряду фреймів випливають з природи парламентського популізму, який проявляє себе, з одного боку, як політична риторика, а з іншого - як стратегія влади. Проте, незважаючи на певний революційний пафос, популізм сам по собі не здатний трансформуватися в політичну стратегію саме через те, що популістські декларації зазвичай обходять мовчанням способи реалізації декларованих намірів. Сприйняття парламентського дискурсу на популістських засадах переважає в умовах ще незміцнілих структур народовладдя. Нездатність мас відрізнити демагогічні гасла від реалістичних пропозицій, готовність до сприйняття харизматичності з одночасним цькуванням опонентів предмета обожнювання є ознакою невисокої політичної культури громадян, яка активно експлуатується депутатами, схильними до таких електоральних ін'єкцій. Проте небезпека популізму для самого політика, котрий віддає перевагу подібній стратегії, полягає в тому, що, висунувши низку популярних гасел, він швидко стає їх заручником, і будь-яка спроба корегування або зміни курсу сприймаються електоратом як зрада народних інтересів. Саме тому відбувається так зване післявиборче корегування парламентського дискурсу в бік поміркованості. Якщо взяти до уваги спостереження О. Яроша про схильність різних політичних сил здійснювати виборчу кампанію під гаслами взаємних обвинувачень у популізмі, стає переконливішою вже зазначена теза про виснаження ресурсу якісного, а головне - результативного оновлення парламентського дискурсу [23].
Пошук компенсаційних категорій відбувається переважно у сфері емоційності дискурсу. Ця обставина чимало залежить від риторичних якостей комунікатора. При цьому важливо взяти до уваги, що парламентський дискурс - це багато в чому оцінювальне явище. Воно виявляється у тому, як депутатами оцінюється суспільно-політична ситуація в країні чи за її межами: оцінка окремих політичних, соціальних, економічних, культурних подій тощо. Оціночність, так само, як і емоційність, входять до арсеналу депутатських методів впливу і, зрештою, мають сприяти виконанню ним своїх повноважень. Водночас важливо розрізняти почуття, котрі режисуються заздалегідь, і почуття, що є продуктом конкретної ситуації, котра виникає в сесійній залі. При цьому важливо розуміти, що відносини між політиками і виборцями базуються на дихотомії: раціональність (правляча еліта) і емоційність (електорат). Тому вміння депутата перейти у площину експресивності є ознакоюйого професіоналізму, оскільки, як свідчить парламентська практика багатьох країн, емоційному переконанню належить вагоме місце в політиці.
Важливо враховувати й те, що емоційність і раціональність взаємообумовлені в парламентському дискурсі. В залежності від предмета
Loading...

 
 

Цікаве