WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Парламентський дискурс в публічних комунікаціях - Реферат

Парламентський дискурс в публічних комунікаціях - Реферат

парламентського дискурсу корегується рядом факторів, які не кореспондуються з публічністю дискурсу, проте суттєво впливають на його зміст: засідання погоджувальної ради, корегування порядку денного пленарних засідань, консультації керівників депутатських груп і фракцій є складовими дискурсу, який набуває внутрішньої суперечливості, коли депутат мусить рахуватися з вимогами партійної дисципліни чи консолідованим рішенням профільного комітету.
Діалогічність дискурсу загострюється не лише через соціалізацію предмета обговорення - наприклад, через законопроекти соціальної сфери; вона в принципі моделюється механізмом проходження законопроектів - питома вага комутаційних ознак дискурсу помітно зростатиме під час процедури постатейного голосування законопроектів. У цьому плані дискурсивна сутність парламентської практики кореспондується із завданнями теоретичного забезпечення політичної модернізації, коли практична програма модернізації передбачає прийняття необхідних законодавчих актів (правова модернізація) і ціннісно-культурного супроводу процесу оновлення суспільства, котре має відповідати ідеології суспільних реформ (М. Михальченко) [10].
Саме тому структура організації парламентського дискурсу визначається переважно її ієрархічною (вертикальною) організацією, яка відповідає принципам формування, організації і реалізації адміністративної комунікації. Досвід парламентської демократії містить чимало прикладів спротиву такому порядку роботи парламенту, оскільки обговорення питань, що складають його порядок денний, традиційно є предметом корегування з боку депутатських груп і фракцій, що актуалізують і політизують сам процес законотворення.
Якщо, скажімо, ініціювання питання про законодавче забезпечення статусу російської мови як другої державної, з одного боку, перманентно наражається на пропозиції прирівняти вояків УПА до учасників бойових дій у Другій світовій війні, з іншого, то це свідчить не лише про кон'юктурну режисуру змісту парламентського дискурсу, а й про наявність механізмів стратифікації дискурсу за усталеними ознаками пріоритетів парламентських партій.
Парламентський дискурс як за змістом, так і за формою багато в чому визначається класифікатором депутатської мотивації, що, за спостереженнями дослідника роботи німецьких парламентарів Д. Герцога, розподіляється так: на першому місці - потреба у владі, на другому - захист інтересів громадян, далі - підвищення професійних знань [11]. Переважання першої мотиваційної категорії у парламентському дискурсі доволі промовисте через комунікативне забезпечення парламентського контролю.
Проте зазначена схема хибує на дотримання закону визначення понять, бо, по-перше, суміщення функціональних мотивів у причинно-наслідковому зв'язку лише доволі умовно можна розкласти на різні риси прагнення до влади, матеріалізоване в парламентському дискурсі, від захисту інтересів виборців без стратифікації їх мети. Адже в парламентському дискурсі діє принцип переміщення від рівня індивідуального контакту до більш високого рівня складних соціальних відносин. На такому рівні депутатське (кандидатське) мовлення політичного, релігійного, етнічного тощо змісту, що має конкретного адресата, може одержати непередбачуваний результат. Обумовлено це певною залежністю: чим більша аудиторія, тим сильніші розбіжності в освітньому, фаховому, культурному рівні електорату, тим, відповідно, менше шансів у депутата (кандидата) бути почутим і зрозумілим усіма. Через це парламентський дискурс має структуруватися за такими компонентами, які Г. Дилигенський розглядає у співвідношенні когнітивної і афективної засад у парламентському дискурсі [12]. Він визначає кількість факторних складових, що складають змістово-формалізовані ознаки парламентського дискурсу. Ці ознаки зводяться до тлумачення типології політичних систем, принципів, що регулюють соціально-політичні, соціально-економічні відносини, стосунки між особистістю і суспільством, рівня стабільності макроекономічної і соціально-економічної ситуації. Проте на цьому тлі впадає в око найвразливіша ознака парламентського дискурсу, що випливає з кризи ідентичності. Ця проблема широко висвітлюється в сучасній науковій літературі [13].
Як слушно зауважує М. Розумний, значно наочніше і яскравіше ця криза "схоплюється" на рівні масової комунікації - "маніпулятор апелює до соціальної пам'яті і соціальної уваги... часте застосування подібних технологій (а ними супроводжується практично кожна загальнонаціональна виборча кампанія) призводить до виснаження емоційно-психологічного грунту спільноти, на якому збирають одноразовий електоральний урожай..." [14]. Саме через це виникає потреба у комунікативному збагаченні парламентського дискурсу задля посилення так званої корпоративної функції (К. Серажим) [15]. Ця функція реалізується завдяки тому, що спеціальна мова зазвичай незрозуміла для невтаємничених, оскільки передбачена для "внутрішнього використання", для об'єднання своїх та вилучення "інших". Однак, оскільки мовна політика функціонує не тільки у колі політиків, але потрапляє й до каналів масової комунікації, то вона неминуче позбавляється ознак лексично закритих понять - політичних термінів.
Для зміцнення парламентського дискурсу в частині його електоральної спрямованості така тенденція конче важлива: популяризація законодавчої бази через ініціативи соціальних перетворень виводить парламентський дискурс від неефективної констатації до статусу електоральних очікувань. Природно, що в парламентському дискурсі завжди існує комбінаторність констатацій і пропозицій. Інша особливість полягає у неодмінній її езотеричності, оскільки парламентар завжди залежить не лише від обставин, котрі корелюють його передвиборчі та депутатські намагання виконати "накази виборців" [14] - сам представницький, а головне колегіальний характер єдиного законодавчого органу моделює парламентський дискурс як процес перманентних стереотипних сполучень. Такого висновку доходять дослідники явища семантичної сатиації - повної або часткової втрати словом свого значення в результаті багаторазового вживання. Фахівці визначають понад 200 слів і словосполучень, що складають усталений шар штампованих, стереотипних одиниць вітчизняного парламентського дискурсу [16]. І ця тенденція безумовно зростатиме у разі ігнорування вже зазначеної категорії у класифікації депутатських мотивацій за Г. Герцогом в частині професіоналізації.
Ми повертаємося до неї з усвідомленням необхідності визначення кореляції між змістовими ознаками парламентського дискурсу і професійною підготовкою народних депутатів. Екстраполяція думки Л. Кравчука, котрий зазначав, що "в парламенті відшукається чимало людей, що не мають достатнього політичного чи господарського досвіду, не мають відповідних юридичних чи економічних знань" [17] на можливі оцінки якості парламентського дискурсу актуалізує принаймні дві проблеми визначення складових такоїякості. Перша полягає в структуризації парламентської організаційної комунікації. Власне, питання організації роботи Верховної Ради України - це, передовсім, забезпечення законотворчої
Loading...

 
 

Цікаве