WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Парламентське лобіювання в контексті політичної комунікації - Реферат

Парламентське лобіювання в контексті політичної комунікації - Реферат

пов'язану з результатами президентських виборів 2004 року. З огляду на перспективи адміністративно-територіальної реформи, можна прогнозувати перегрупування сил і активізацію лобістських груп з метою тиску на центральну владу за допомогою впливових політиків - вихідців з провінції, що опанували владний Олімп. Аналіз арсеналу впливів на таких можновладців дозволяє зробити висновок про пріоритетність пошуку опосередкованих форм впливу на кшталт створення, приміром, "земляцтв": географічна ознака найактивніших з них перебуває у персоніфікованій залежності від посади в парламенті члена такого неформального регіонального об'єднання.
В контексті прозорості артикуляції регіональних інтересів у парламенті впадає в око така вельми поширена особливість регіонального лобіювання, як його відносна, на відміну від персоніфікованих інтересів, прозорість. Етимологію такої прозорості можна пояснити консолідованою солідарністю інтересів, яку навіть бажано декларувати з огляду на електоральну психологію. М. Багров свого часу подавав журналістам публічне лобіювання інтересів Криму як щире прагнення забезпечити прийняття законів, що "стосуються інтересів малої республіки" [18].
Природно, межі географічного і урядового лобіювання є умовними - з огляду на галузеву пріоритетність і систему централізованого управління промисловістю незалежно від форм власності. Саме тому основнийкомунікативний ресурс лобістської діяльності спрямовується на парламентські структури за допомогою важелів виконавчої влади.
За формальними ознаками, інтереси уряду в парламенті має обстоювати його представник, хоча насправді основна робота виконується на попередніх етапах на рівні узгоджувальних, робочих комісій - себто, парламентський корпус на цьому етапі розпорошений за профільними комітетами, а скласти уявлення про проект запропонованого рішення він може під час "Дня уряду". Така форма обговорення проблем - зручна модель комунікації з метою реалізації конкретного завдання. Особливістю "Днів Уряду" є процедурна норма їх проведення, яка дає можливість лобістам вивчити інформаційну ситуацію, оцінити рівень конкурентних пропозицій для підготовки правового поля, що віддзеркалює зміст питань, які згодом можна матеріалізувати в закон у потрібній для лобістів редакції. Така процедура, в комплексі з іншими формами здійснення Верховною Радою контрольних функцій, є потужним важелем впливу депутатів на діяльність Кабінету Міністрів. З огляду на представницький арсенал регламентних норм, що передбачають заслуховування звітів членів уряду [19], парламент стає для лобістів привабливим об'єктом діяльності, спрямованої на наступне корегування змісту законів за допомогою підзаконних актів на свою користь.
Отже, вимальовується певна система послідовності дій суб'єктів лобіювання. В ній парламент лишається базовим об'єктом впливу. Проте конкретизація прийнятих Верховною Радою законів на стадії їх виконання регламентується іншими фігурантами процесу, а саме - структурами виконавчої влади. За даними, що їх наводить А. Заєць, урядове і відомче регулювання в Україні у певні часи досягало 90 % всього обсягу нормативно-правового матеріалу [20]. На думку депутатів, бажана постанова Кабінету Міністрів ефективніша за закон, оскільки набирає чинності з моменту її підписання і не проходить тривалі, часом суперечливі, парламентські процедурні узгодження. До того ж, такий шлях дозволяє уникнути публічності, що є неодмінною рисою пленарних засідань Верховної Ради [21].
З іншого боку, принцип розподілу влади обмежує залаштунковий лобізм "міністерського права" за допомогою контрольної функції парламенту, а також механізму загального нагляду за дотриманням законів органами прокуратури. Усвідомлення пріоритетності законів у системі законодавства залишає за парламентом статус серйозного об'єкта лобістської діяльності. Розглядаючи це питання, фахівці схиляються до думки, що найсприятливішою зоною для лобіювання є профільні комітети Верховної Ради [22]. Саме в них готуються та оцінюються проекти законодавчих актів, а думка профільного комітету під час представлення та обговорення законопроекту на пленарному засіданні часто визначально впливає на рішення парламенту. Саме тому профільні комітети стають основним джерелом комунікації, що привертає увагу лобістів. При цьому, депутатські групи і фракції перманентно змагаються за квотування місць у привабливих, з точки зору розподілу матеріальних ресурсів, профільних комітетах.
Така багатоканальна комунікація в законодавчому процесі обумовлюється самою природою парламентської практики - зрештою, всі дії законодавців спрямовані на пошук загальноприйнятного варіанту рішень, проте у жодному випадку таке рішення не може однаково влаштовувати всіх учасників цього процесу. Це засвідчує як статистика поіменного голосування, так і кількість ініційованих змін і доповнень до законів, на яких, образно кажучи, ще не висохло чорнило підпису Президента. Тому в ситуації з механізмом лобіювання законопроектів у парламенті дедалі рельєфніше вимальовуватиметься тенденція до акцентування лобістського впливу не стільки на комітети як лабораторію проектування законотворчих рішень, скільки на депутатські групи і фракції як останню і визначальну інституцію їх прийняття. Саме вони визначають остаточну модель фінальної частини лобістської діяльності.
У цьому плані важливі й доречні застереження щодо спрощеного трактування низької результативності лобістської діяльності через те, що законопроекти знімаються з процесу обговорення через регламентну процедуру. Низький коефіцієнт законодавчої діяльності у час, коли обирають парламент, Президента України та в періоди політичної акліматизації членів уряду, можна вважати явищем природним і тимчасовим. Саме в цей період відбувається реструктуризація лобістської діяльності з огляду на появу нових лідерів, інший формат стосунків у політичній системі. Питання перерозподілу власності, що загострюються пошуком цивілізованих його форм, переорієнтовують увагу лобістів на судову гілку влади. Після президентських виборів 2004 року вона стала основним комунікатором процесів, які Є. Савельєв розглядає у площині "дотримання принципів справедливості під час проведення приватизації в попередні роки" [23].
У зв'язку з цим канали лобістської комунікації набувають рис, характерних для умов законодавчого висвітлення на рівні судових рішень. За таких умов аргументація лобістів неминуче переходить на рівень публічності - прозорість лобістської діяльності вимагає іншої мотивації, яка кореспондується з
Loading...

 
 

Цікаве