WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Парламентське лобіювання в контексті політичної комунікації - Реферат

Парламентське лобіювання в контексті політичної комунікації - Реферат

не було потреби лобіювати в парламенті партійні інтереси. Нині, коли у нас кількість політичних партій зростає, потреба в захисті їх інтересів актуалізується. Має рацію М. Примуш: "На сьогодні значна кількість українських політичних партій розглядається як раціональний механізм входження в парламент та ведення лобістської діяльності" [8]. Варто взяти до уваги й те, що активними суб'єктами лобіювання стають і партії, котрі не подолали визначеного виборчимзаконом відсоткового бар'єру і стали активними критиками виборчої системи, яка не забезпечує представництва в парламенті партій, що мають певну електоральну підтримку, яка, проте, не матеріалізувалась у депутатському корпусі.
Звичайно, трансформація принципу представництва є неодмінною властивістю пропорційної системи. Партії, які не пройшли до парламенту за результатами останніх виборів, активно лобіюють зміни до виборчого законодавства. Отже, колізії у виборчій системі, з одного боку, і зростання політичної активності населення - з іншого, обумовлюють як лобіювання своїх політичних інтересів партіями, так і їх соціалізацію. Участь у виборчих перегонах партій з такими характерними назвами, як Народна партія вкладників та соціального захисту, Партія реабілітації тяжкохворих України, Політичне об'єднання "Жінки за майбутнє України", Політична партія "Всеукраїнське об'єднання християн" тощо, свідчить про спроби партійної артикуляції за релігійною, професійною, статевою та іншими ознаками [9]. Нерівномірність утворення суб'єктів суспільного життя призводить до того, що і нові, і старі корпоративні сили потребують захисту своїх інтересів, оскільки без цього вдале просування чи навіть збереження досягнутого становища у будь-якій сфері їх діяльності неможливе.
Лобіювання в парламенті обумовлюється не лише політично. Важливі й психологічні фактори. Адже потреба в лобістській діяльності у Верховній Раді викликана численними потребами і ціннісними орієнтаціями суспільства. Увесь комплекс психологічних складових діяльності громадянина, колективу, регіону, галузі, конфесії тощо потрібно закріплювати в нормативно-правових актах.
При цьому, звичайно, не можна не зважати на те, що групових, корпоративних інтересів значно більше, ніж репрезентованих народними депутатами. Навіть якщо й погодитися з твердженням Т. Гузенкової, що "український парламент майже в повному складі уявляється зібранням колективних та індивідуальних лобістів, які обстоюють інтереси різних груп, "кланів", партій тощо" [10], проблема реалізації потреб груп інтересів шляхом лобіювання у законодавчому органі згаданим не вичерпується. Це пов'язано з тим, що широка палітра групових інтересів суттєво перекриває систему регіонального і політичного представництва, яка структурно відтворена у Верховній Раді - багато соціальних, корпоративних потреб не презентуються в програмах більшості політичних партій і рухів, не мають депутатського "супроводу", що викликає потребу в посередницькому лобіюванні.
Трансформація суспільно-політичних зв'язків і відносин, нові ціннісні орієнтири закладають в основу поведінки фігурантів сучасних стосунків відповідні стереотипи політичної поведінки на засадах іншої мотивації, ніж успадкована від радянських часів. Новий формат політичних стосунків поступово охоплює соціальний простір, набуває нормативних та інституціональних характеристик, стає внутрішнім імперативом поведінки і, відповідно, потребує адекватної представницької сублімації в парламенті.
Особи та групи осіб, об'єднані в конкретні організації, мають специфічні інтереси. Логічно, що в процесі їх конкурентної боротьби виникає потреба у їх співставленні і виробленні механізму їх реалізації. Незважаючи на те, що певні інтереси зазвичай лобіює невелика група осіб, його результати можуть мати відчутні наслідки для великих прошарків населення. Отже, позитивні аспекти лобіювання полягають не лише в тому, щоб певний суб'єкт, захищаючи свої інтереси, досягав позитивного для суспільства результату. Соціуму це вигідно й тому, що співвідношення групових інтересів, можливостей і наслідків лобістських дій, котре здійснюється в межах демократичної процедури і матеріалізується в політичних рішеннях, утворює складну систему противаг. Для депутата це означатиме пошук механізмів співставлення широкого спектра політичних, соціальних інтересів, якщо він виходить не лише з позицій державно-усталених інтересів, а також з тих, що мають перспективу перейти із статусу приватних у площину прийнятних для соціуму ініціатив. При цьому важливо мати на увазі, що остання обставина суттєво корегується суспільними нормами моралі. Як слушно зауважує С. Роуз-Аккерман, "деякі політичні рішення непопулярні до такої міри, що їх взагалі неможливо купити у законодавців, які одержали посади за результатами виборів" [11].
Специфіка парламентського лобіювання характеризується також його колегіальністю. Адже для досягнення результату потрібні голоси як мінімум більшості від зареєстрованих у сесійній залі депутатів, а в окремих випадках - кваліфікованої більшості, себто двох третин депутатського корпусу. Саме в таких випадках і виникає проблема посилення інформаційних контактів між різними суб'єктами парламентського лобіювання.
Практика законотворчої роботи свідчить, що й сам парламент зацікавлений у контактах з лобістами, які сприяють ефективному функціонуванню комунікативного процесу, що охоплює широке коло соціальних груп. Йдеться про інформаційний аспект парламентського лобіювання, який в теорії політичної комунікації тлумачиться як інформаційне лобіювання. Це явище розглядається, зокрема, як спосіб інформаційного супроводу діяльності лобістів - певних груп інтересів, котрі діють у сфері прийняття державних рішень. Отже, лобістська діяльність щільно пов'язана з відповідними інформаційними умовами. Такий підхід передбачає, що зазначений спосіб інформування в зоні формування рішень не відрізняється від пропагандистських, рекламних та інших технологій політичного дискурсу. З іншого ж боку, інформаційне лобіювання в парламентській практиці - це особливий спосіб формування і підтримки комунікацій, що має специфічні риси, принципи та норми обміну інформацією, а також володіє певними політичними контактами, каналами спілкування та іншими компонентами [12].
Автори цього визначення деталізують зміст інформаційного лобіювання в парламенті від конкретизації інформаційних контактів до таких визначальних учасників процесу лобіювання, як лідери думок, котрі можуть персоніфікуватися з лідерами парламентських партій,
Loading...

 
 

Цікаве