WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Парламентське лобіювання в контексті політичної комунікації - Реферат

Парламентське лобіювання в контексті політичної комунікації - Реферат


Реферат на тему:
Парламентське лобіювання в контексті політичної комунікації
Поняття "лобіювання", лобізм" вельми поширені в системі сучасної політичної комунікації. П. Шляхтун визначає його як "організований вплив різних суспільних груп на представників органів державної влади з метою прийняття вигідних для себе рішень" [1]. Найчастіше визначенням лобізму є його тлумачення як "сукупності засобів і методів впливу на органи державної влади, що застосовуються різними зацікавленими групами з метою добитися сприятливих для себе рішень" [2]. Конкретизували сутність лобізму щодо парламентської практики в контексті його комунікативного забезпечення П. Кислий та Ч. Вайз. Вони характеризують лобізм як "спробу організацій, окремих громадян вплинути на прийняття чи відхилення закону в парламенті, спираючись на підтримку депутатів, політичних партій, установ та громадськості через засоби масової інформації" [3].
В українському парламенті, як свідчать дослідження, лобіювання стало особливою системою функціонування представництва групових інтересів в органах влади, що доповнює і, в різних напрямах, акредитує політичне й регіональне представництво інтересів, здійснюване народними депутатами безпосередньо чи опосередковано. Це пов'язано з тим, що груповий інтерес є тією вихідною категорією, з опертям на яку можна вивчити лобізм як своєрідний політичний механізм ухвалення рішень. Досвід парламентів Канади, США, Австрії, Росії, Франції, Фінляндії, Японії та інших країн, порівняльна характеристика їх роботи доводять наявність у їх діяльності ознак лобіювання, обумовлених особливостями законотворчої процедури, специфікою функціонування парламентських структур, характером дебатів і результатами голосування [4].
Процеси формування рішень, механізму впливу на громадську думку, захисту власної позиції - все це, в широкому розумінні, може сприйматися як явище, що кореспондується з поняттям "лобіювання". У цьому контексті подібні дії не матимуть конкретизованої оцінки, а сприйматимуться як конституційна норма - адже в Ст. 40 Конституції України записано, що всі громадяни мають право подавати індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів влади, органів місцевого самоврядування і посадових осіб цих органів, які зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом термін.
У правовому й організаційному аспекті ця норма закладає підвалини для структуризації форм, методів і джерел інформації, що забезпечуватиме лобістську діяльність в парламенті. Йдеться про сферу представництва інтересів, яка, з позицій теорії і практики парламентаризму, полягає в матеріалізації на рівні повноважних рішень суспільних (корпоративних) інтересів. Як засвідчують спеціальні дослідження, структуризація інтересів є базовою для типології лобістської діяльності [5]. Перший тип - це власне лобістська діяльність (пряме лобіювання), коли здійснюється цілеспрямована робота з представниками інститутів влади для досягнення певної мети. Другий тип - опосередковане лобіювання, коли організовуються заходи у формі широкомасштабних акцій у засобах комунікації, збирання підписів, інші публічні методи формування громадської думки як засобу тиску на органи влади, передовсім - парламент. Нарешті, третій тип - внутрішнє лобіювання, коли певні інтереси в органах влади захищають особи, що працюють в них чи мають до них прямий доступ.
В сучасних умовах лобістська діяльність в Україні розгортається в політичній комунікації як неформалізована у правовому відношенні. Вона функціонує переважно у сфері розподілу і перерозподілу економічних ресурсів, власності, адміністративних важелів впливу.
Отже, лобістська діяльність в узагальненому вигляді трактується як комплекс цілеспрямованих зусиль з просування своїх вимог в органах влади і управління різного рівня. Водночас ототожнення механізму лобіювання як сукупності силових методів і корупційних дій для досягнення мети обумовлює апріорно негативну його оцінку. Проте, можливо, йдеться про негативну оцінку не феномена лобіювання як такого, а про засоби й методи цієї діяльності та її результати. Насправді лобіювання має розглядатися як невід'ємна складова політичної комунікації, що передбачає механізм прямого і зворотного зв'язку суспільства і держави.
У світовому законодавстві в системі політичної комунікації вже сформовано доволі чітке уявлення про лобіювання і форми його унормування. Отже, можна вважати правомірним визначення лобіювання як інституту політичної системи, що становить механізм впливу приватних і громадських організацій, політичних партій тощо на процес ухвалення парламентських рішень. В США, наприклад, де лобістська діяльність врегульована на законодавчому рівні, член парламенту може бути об'єктом тиску з боку зацікавлених носіїв інтересу, коли за допомогою такого тиску формується його уявлення про предмет інтересу і тактику поведінки в парламенті [6].
Важливо зазначити, що механізм тиску може бути легітимним - він виписаний в законі. Показовою і такою, що може бути запозиченою, є норма, згідно з якою, наприклад, члени палати лордів британського парламенту, "які мають будь-який фінансовий інтерес у сфері бізнесу, пов'язаний з парламентським лобіюванням, не можуть одержувати вигоду із свого статусу як члена палати від імені своїх клієнтів" [7].
Безперечно, вододіл між цими категоріями має бути предметом ретельного дослідження в кожному конкретному випадку, а потреба у впорядкуванні такої роботи виходить за межі чинного законодавства, оскільки лобіювання формується, структурується і набирає обертів в Україні відповідно до процесів трансформації політичної системи. Серед найважливіших політичних передумов лобістської діяльності у Верховній Раді України є комплекс різних за своєю природою, змістом і значенням факторів, які можна вважати факторами інституціонального розвитку, а саме:
· проблеми і суперечності сучасного державного устрою, опосередковані реформою політичної системи;
· проблеми формування багатопартійної системи і структуризації партій парламентського типу;
· інтеграція України до євроспільноти.
Фактори, що визначають природу лобістської діяльності, у свою чергу структурують, власне, суб'єкти цього процесу, оскільки розвиток політичної системи передбачає певну інституціалізацію напрямів реалізації інтересів лобістів. Саме тому багатопартійність можна вважати однією з найважливіших передумов групового тиску на парламент.
В радянські часи, при однопартійній системі,
Loading...

 
 

Цікаве