WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Парламентаризм як об’єкт електоральної комунікації - Реферат

Парламентаризм як об’єкт електоральної комунікації - Реферат


Реферат на тему:
Парламентаризм як об'єкт електоральної комунікації
Політичні події останнього часу в українському парламенті продукуються законодавчими ініціативами стосовно конституційного оформлення розподілу повноважень між інститутами державної влади з метою створення парламентсько-президентської республіки. З огляду на це в політичній комунікації суспільства поняття "парламентаризм" висувається на перший план в інформаційному просторі політичного дискурсу і набуває ознак основної теми дискусій щодо конституційної реформи як з боку практичних політиків, законодавців, так і з позицій фахівців, представників різних наукових шкіл міждисциплінарного аналізу суспільних процесів.
Термін "парламентаризм" як категорія суспільно-політичної думки з'явився ще в ХІV столітті і згодом набув визнання в різних політичних колах Європи. Він, зокрема, використовувався в працях К. Каутського, в яких досліджувалася історія представницьких органів, починаючи з "періоду варварства", та для обґрунтовування засад теорії народного представництва через відповідні державні органи [1]. Максимально наближають поняття парламентаризму до самого парламенту й автори енциклопедичного довідника з державного права ФРН: "Під парламентаризмом слід розуміти форму представництва народу, коріння якої заглиблюється в середньовіччя у вигляді обраних чи скликаних зборів" [2]. Теза про визначальну роль народної демократії як вирішального чинника формування парламентаризму - суттєвого елемента політичної системи суспільства - є однією з провідних у дослідженні історії й теорії держави і права.
Свій вклад у розбудову цього підходу зробили й українські дослідники. Як зазначає В. Смолій, "традиції українського парламентаризму містяться у світанковій далечині історії східного слов'янства. Саме тоді народився звичай скликати сходки, на яких вирішувалися найважливіші питання життя племені. В них могли брати участь, крім князя з його дружиною, всі вільні люди. Сходки мали й спеціальну назву - віче. Віче було верховним органом племінного самоврядування й суду у слов'ян" [3]. Отже еволюція українського парламентаризму має тривалу історію: від стародавнього віча до козацьких рад, від конституції Пилипа Орлика до Центральної Ради й, нарешті, до сучасного українського парламентаризму.
В наш час форми парламентського правління стали предметом пильної уваги дослідників. Фахівці, що працюють у цій галузі, помітно поглибили знання про характер представницької законодавчої влади, її вплив на суспільно-політичні процеси. Про це свідчить аналіз концептів оцінки сутності парламентаризму як сукупності явищ, пов'язаних із практикою діяльності парламенту, його процедурами. Саме в такому розумінні вживається це поняття в працях багатьох вітчизняних політологів, вчених, правознавців [4].
Досить докладно цю тему висвітлює, зокрема, В. Журавський, всебічно аналізуючи дефініцію поняття "парламентаризм" [5]. Він, зокрема, розглядає доцільність вживання цього поняття як у вузькому, так і в широкому розумінні. У вузькому розумінні парламентаризм - це система організації і функціонування державної влади, що характеризується поділом законодавчих і виконавських функцій за зверхності парламенту, наявності у нього виняткових прерогатив і повноважень. Парламентаризм у широкому розумінні - це система організації державної влади, яка характеризується вагомою роллю парламенту, передбаченими конституцією можливостями його активного впливу на суспільне життя завдяки наявності демократичних функцій (законодавчої, бюджетної, контрольної), процедур та механізмів взаємодії з іншими органами державної влади. В поняття парламентаризму, в широкому розумінні, входить також сукупність поглядів, ідей, спрямованих на утвердження верховної ролі парламенту в системі організації державної влади. Цю думку поділяє і Ю. Древаль, хоча, власне, сукупність поглядів, ідей і цінностей він розглядає в межах практичної діяльності реально діючих представницьких законодавчих установ - парламентів [6].
В контексті викладених концептів доречно проаналізувати складові визначення поняття "парламентаризм" крізь призму категорії політичної комунікації, оскільки, як слушно зазначає А. Георгіца, "обов'язковою ознакою сучасного парламентаризму має бути захист прав і свобод громадян - свободи слова, засобів масової інформації, свободи об'єднань" [7].
Важливість структуризації політичної комунікації відповідно до видових ознак парламентаризму як якісної ознаки політичної системи суспільства пов'язана з проблемою перетворення теоретичних засад моделювання конституційної реформи на практичне відтворення законодавчих ініціатив та оцінки готовності суспільства до пропозицій політичної еліти, що мають адекватно сприйматися всіма складовими громадянського суспільства.
Отже, просування ідеї парламентаризму не може обмежуватися системою організації влади у формі парламентського правління. Вона, себто парламентська модель, має бути органічно сприйнята масовою свідомістю, іншими словами - відповідати системі цінностей суспільства, засадам політичної культури населення. В кінцевому підсумку парламентаризм може набути дієвих форм, якщо його ідеї опанують свідомість громадян і стануть основою електоральної поведінки.
Розкриваючи цю тему, Л. Нагорна зазначає: "Очевидно, мають рацію прибічники теорії певного "життєвого циклу" становлення політичної культури, темп якого залежить від здатності даного соціуму сприймати й демократичні цінності, процедури, правила і не піддається істотному прискоренню за бажанням політиків" [8]. Тим часом, еволюція політичної культури соціуму, як свідчить практика, може бути пригальмована, несвідомо чи навмисно, суб'єктами інформаційної політики. Доволі промовистим фактом рівня політичної культури більшості громадян, з одного боку, та можливостей механізмів управління масовою свідомістю, з іншого, можуть бути результати квітневого 2000 року референдуму, спрямованого на трансформацію визначальних засад парламентаризму в Україні. Адже імплементація його результатів могла призвести до звуження народного представництва (а
Loading...

 
 

Цікаве