WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Об’єднуючий регіоналізм - Реферат

Об’єднуючий регіоналізм - Реферат


Реферат на тему:
Об'єднуючий регіоналізм
Загальновизнано, що глобалізація кардинально змінила політичні й економічні відносини між країнами і народами, структуру світової економіки, саму картину сучасного світу. Зокрема, посилились лібералізаційні процеси на різних рівнях, нового значення у міжнародних економічних відносинах набула інтеграція. А лібералізація й інтеграція, у свою чергу, логічно призвели до такого явища, як регіоналізація і регіоналізм.
І тут виникають питання. Перше: у яких відносинах перебувають глобалізація і регіоналізм? Академік Ю. Пахомов вважає, що регіоналізація - це реакція на негативні прояви глобалізації, спроба захиститися від її руйнівних наслідків. Основним поштовхом до цього, на думку вченого, стала світова фінансова криза 1995 - 1998 років. Формування регіонів дає їм можливість "закритися" і залишатися самодостатніми у випадку якихось потрясінь у зовнішньому світі. Крім того, "регіоналізм розцінювався як засіб збереження політичного контролю над процесами глобалізації в економічній сфері, які послабили ступінь впливу національних інструментів економічної політики" [10], тобто як об'єднання держав у відповідь на не завжди приємні виклики глобалізації.
З іншого боку, регіоналізацію можна розглядати не як реакцію на глобалізацію, а як її логічне продовження, одну з її зовнішніх форм. "Регіональна інтеграція... обумовлює міцніше зчеплення окремих національних господарств, їх зрощування в єдиний економічний організм і нібито підштовхує процес глобалізації, створюючи для нього зцементовані опорні констукції" [9, с. 17]. Іншими словами, відповідь на поставлене запитання насправді криється в тім, що ж слід розуміти під регіоналізацією.
Найбільш загальне визначення регіоналізації світової економіки формулюється як формування інтеграційних об'єднань країн з приблизно однаковим рівнем розвитку, господарське зближення держав на регіональній основі, що набуває форми економічної інтеграції. Але з цього визначення важко осягнути зв'язок процесу формування регіонів з глобалізацією. Теоретично його все ж можна усвідомити за допомогою концепцій "старого" і "нового" регіоналізму.
"Старий регіоналізм" виник у роки холодної війни і формувався "згори" обома конфронтуючими блоками. Він характеризувався інтравертністю, тобто протекціоністською спрямованістю, домінуванням політичних питань над іншими тощо. Друга, "нова" хвиля регіоналізму зародилася в середині 1980-х років. Основні імпульси до неї йдуть "знизу", лише підкріплюючись політичними домовленостями. Новий регіоналізм - це відкрите, екстравертне співробітництво, спрямоване на комплексне розв'язання економічних, політичних, культурних, екологічних та інших проблем і завдань. Цей інтеграційний феномен пов'язаний з переходом співробітництва з міжнаціонального на наднаціональний рівень, з інституціалізацією міжнародної інтеграції, яка відтепер часто юридично оформлюється створенням відповідної міжнародної організації, з пошуком оптимальних шляхів включення країн-учасниць у загальносвітові процеси. Узгодження національних інтересів, пов'язане з окресленими процесами, призводить до їх виходу на регіональний рівень, до зародження регіональної культурної ідентичності.
Активна лібералізація економічної взаємодії у регіональних інтеграційних об'єднаннях стала основою розвитку міжнародного економічного співробітництва. Звідси можна зробити висновок, що "з ключової ролі регіоналізації у знятті бар'єрів… випливає і ключова роль регіонів у процесі глобалізації" [6, с. 120]. Нарешті, ще однією рисою нового регіоналізму вважається формування "суперрегіонів", "мегарегіональної інтеграції" (див. нижче), рух до створення інтегрій - наднаціональних політичних об'єднань зі своєю валютою, моделями економічного регулювання, правовими інститутами і системами безпеки.
Отже, якщо синонімом класичного регіоналізму було слово "закритість", то концепція нового регіоналізму стала своєрідним його антиподом. Щоб не виникало нісенітниць, теоретики домовилися вважати нові регіональні форми співробітництва черговою стороною глобалізації, "загальносвітового процесу", не акцентуючи увагу на тому, що і взаємодія у форматі старого регіоналізму не втратила актуальності. Багато сучасних об'єднань мають риси обох типів регіоналізму. І тут ми підходимо до другого, центрального питання цієї статті. Головним її завданням є виокремлення нових характерних рис регіональних інтеграційних процесів, оскільки саме вони безпосередньо структурують усю світову економіку.
Але як тільки підходимо до цього питання, то одразу ж бачимо недостатню адекватність і неповноту наведеної вище відповіді на перше. Почнемо з визначення. Міжнародну інтеграцію слід розуміти як процес зближення і поступового об'єднання національних економічних систем, що є найрозвиненішою формою інтернаціоналізації господарського життя [7, с. 668]. Інтеграція - основа регіоналізму, а поширення тенденцій до розвитку міжнародних регіонів дає підстави вважати регіоналізацію головним виявом сучасних інтеграційних процесів. Інтернаціоналізація, у свою чергу, в найзагальнішому вигляді є посиленням взаємозалежності економік різних країн [2]. Її формами є як інтеграція, так і глобалізація. І тут Ю. Шишков проводить різницю. Він вказує: "Якщо глобалізація - це нова якість інтернаціоналізації на стадії гранично можливого розвитку її вшир, то інтеграція - найвищий ступінь розвитку її углиб" [12, с. 17]. Отже, глобалізація та інтеграція виступають не стільки синонімами, скільки двома сторонами однієї медалі. Тому, виходячи з такої логіки, регіоналізм не може бути продовженням глобалізму. Досить зазначити, що загальна кількість різних форм інтеграційних об'єднань у світі, за різними підрахунками, сягає від 200 до 300, і практично кожна країна бере участь хоча б в одному з них. Відтак чітку відповідь на перше з поставлених запитань дати буде важко.
Тому зосередимось на другому аспекті, а саме - на головних рисах, по-перше, регіоналізаційних та, по-друге, інтеграційних процесів початку ХХІ століття.
Почнемо з того, що протягом останніх трьох десятиліть сформувалися три основні конкуруючі регіони активного розвитку міжнародних економічних відносин та інтеграційних процесів - європейський, американський і азійсько-тихоокеанський. Визначальними об'єднаннями у кожному з них є, відповідно, ЄС, ЄФТА, ЄВРОМЕД; НАФТА, МЕРКОСУР, ФТАА (створюється); АСЕАН та АТЕС. Їх спільною особливістю є прагнення країн-сусідів, які не входять до того чи іншого об'єднання, вступити до нього. Тобто важливою мотивацією сучасної інтеграції є сила тяжіння існуючого потужного інтеграційного об'єднання, або так званий "демонстративний ефект" ("ефект доміно"). Значні економічні успіхи, які демонструють держави - члени інтеграційного об'єднання, приваблюють оточуючі країни, які можуть і не мати необхідних для інтеграції передумов [5]. Сила тяжіння має важливе значення для, в першу чергу, периферійних країн, яким бракує власних ресурсів для успішного розвитку.Для них масштабні зв'язки із зовнішнім світом, отримання ззовні матеріальних та інтелектуальних імпульсів розвитку стають однією з найважливіших умов виходу на траекторію сталого зростання.
Така логіка поведінки вписується в рамки використання концепції ендогенного розвитку регіонів, яка набула популярності у 1980-ті роки. Вона базується на максимальному використанні наявних місцевих ресурсів та на здатності місцевої економіки контролювати процес нагромадження на локальному рівні. У цьому контексті основним завданням регіональної політики стає не привнесення ресурсів зростання у відсталі регіони ззовні, а створення умов для формування місцевого потенціалу такого зростання [4].
Глобалізація "оновлює" старий регіоналізм, трансформуючи концепцію ендогенного економічного зростання і органічно включаючи в неї вплив зовнішнього середовища. Тому регіон, що розвивається за цією концепцією, повинен бути конкурентоспроможним
Loading...

 
 

Цікаве