WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Новітні концепції етнічного конфлікту: сутність і типологія - Реферат

Новітні концепції етнічного конфлікту: сутність і типологія - Реферат

деяких випадках автори відзначають обмежений характер свого завдання, в інших же трактують цей тип етнічного конфлікту як сам конфлікт. Г. Форбс, наприклад, на основі аналізу основних концепцій етнічного конфлікту пропонує власну концепцію, яку позначає як лінгвістичну модель етнічного конфлікту, побудовану на аналогії між мовою і культурою, хоча більшість дослідників розглядають лінгвістичний конфлікт як один з підтипів етнічного конфлікту [9].
З точки зору аналізу сутності етнічного конфлікту, виокремимо такі групи концепцій цього феномена: атрибутивні концепції (до них належать переважно пояснювальні моделі, які в світовій науковій літературі прийнято називати - можливо, не цілком коректно - примордіалістськими); постмодерністські концепції, що в той чи інший спосіб заперечують етнічний характер конфлікту, який прийнятоназивати етнічним, і змішані концепції, що виникають найчастіше на основі аналізу окремих типів етнічного конфлікту, внаслідок чого автори, не вдаючись до дослідження феномена як такого, використовують методи дослідження, властиві як одному, так і іншому підходу.
До атрибутивних концепцій етнічного конфлікту віднесемо ті, що трактують етнічні конфлікти як невід'ємну частину історичного процесу, як явище, сутнісно властиве людському суспільству. За своїм походженням це можуть бути як соцієтальні (структуралістські), так і соціопсихологічні (психокультурні) концепції. Варіанти і відтінки цих поглядів вельми багатоманітні, тому їх об'єднання в єдину групу має сенс як антитеза постмодерністським концепціям етнічних конфліктів. У цьому випадку не так важливо, якою є природа етнічних відносин і етнічних конфліктів; значущим є те, що етнічні конфлікти розглядаються не як інтелектуальний конструкт або як механізм для досягнення позаетнічних цілей, а як реальність, що корениться в самій суті людини й соціуму. Серед різних варіантів такого пояснення етнічних конфліктів можна назвати такі.
Історична школа в етнічній конфліктології, що розглядає етнічні конфлікти як найважливіший і невід'ємний компонент людської історії (так зване "етнічне пояснення історії" на противагу, наприклад, класовому).
Еволюціоністська традиція в етноконфліктології, для якої, за розмаїтості точок зору, поєднуваних під цією назвою, відзначимо головну особливість, що й стала підставою для виокремлення цього підходу. Його прихильники вважають, що причини етнічних конфліктів закорінені в мінливій етнічній стратифікації суспільства. До цієї традиції можна віднести численних прихильників статусних концепцій етнічного конфлікту. Статус етнічної групи може бути конфліктогенним фактором, як правило, лише за умови зміни в етнічній ієрархії суспільства, коли виникають найкращі умови для міжгрупового порівняння, етнічної мобілізації, формування масових емоційних станів.
Соціально-психологічна традиція в етноконфліктології, в основі якої лежить переважно методологія фрейдизму і неофрейдизму. Її прихильники стверджують, що джерело етнічних конфліктів - у психічній сфері, індивідуальному і колективному несвідомому. В концепціях "трансферу" досліджуються механізми розширення поведінкових схильностей від індивідуальних і мікросоціальних до макросоціального. У межах відомої і дуже популярної в 1960 - 1970-і роки концепції "фрустрації - агресивності" запропонований варіант такого розширення об'єкта агресії до цілої групи або етнічної спільноти.
В антропологічній традиції в етноконфліктології можна назвати дві основні течії: культурно-антропологічну і соціобіологічну. Прихильники першої виходять з того, що глибинні джерела конфліктів пов'язані з культурними особливостями народів, їхніми ціннісними системами, а, отже, конфлікт у випадку контактів двох або більше етносів тим імовірніший, чим суттєвіші культурні розбіжності між ними. У соціобіологічному напрямку багато компонентів поведінки людей в етнічних конфліктах розглядаються як нормативні, детерміновані природою людини, і виявляють схожі риси з поведінкою тих видів і популяцій тварин, які мають складну соціальну організацію.
До постмодерністських концепцій етнічного конфлікту необхідно віднести насамперед велику групу теорій, автори яких нерідко називають себе реалістами. Реалізм цих численних концепцій полягає в тому, що рушійними мотивами участі людей в етнічних конфліктах визнаються дві основні цілі - влада і матеріальні ресурси, що найчастіше є тотожними цінностями. Методологічною основою "реалістичних" концепцій є підхід, який можна назвати "методологічним індивідуалізмом" - прийом, що не являє собою в принципі нічого нового і широко використовувався в різних соціологічних школах ХХ століття. В галузі етнології реалістичні концепції етнічних конфліктів засновані на ідеях так званої реалістичної, або постмодерністської, традиції, яка трактує етнічність як зручний інструмент для досягнення намічених цілей. Оскільки влада і багатство можуть бути надбанням відносно невеликої групи людей (еліти), що самостійно найчастіше неспроможна витримати виснажливу боротьбу за свої інтереси, еліта мобілізує "неелітні" маси для боротьби за ці інтереси. Зручним інструментом такої мобілізації, на думку прихильників цих поглядів, є етнічність, що дає змогу подати справу таким чином, що маси борються за честь і гідність свого народу, за землі й пам'ять предків тощо, а не за корисливі, а нерідко й гедоністичні інтереси еліти.
Ключовим терміном, що найвлучніше розкриває сутність "реалістичних концепцій", стало словосполучення "етнічний" (або "політичний") "антрепренер", тобто людина, яка оперує, маніпулює етнічністю. В руслі реалістичної школи виконано більшість case study. Найчастіше це дослідження в галузі новітньої історії, що нерідко пропонують читачеві досить великий і цікавий емпіричний матеріал. Головним стрижнем сучасних case study є опис і аналіз діяльності політиків, які прагнуть зберегти або, навпаки, здобути владу в зруйнованих державах 1980-х - 1990-х років. Автори досить детально і послідовно розкривають механізми звернення політичних діячів до націоналістичних аргументів як інструменту мобілізації мас для підтримки владних домагань.
Як теоретичні варіації у межах постмодерністської школи в етноконфліктології можна розглядати такі напрями, як конструктивізм та інструменталізм. Конструктивістські та інстументалістські концепції етнічного конфлікту, які спираються на однойменні етнологічні концепції, розрізняються насамперед ступенем визнання об'єктивності й етнічного характеру проблем, що лежать в основі цих конфліктів. Згідно з конструктивістською точкою зору, в основі конфліктів, які прийнято
Loading...

 
 

Цікаве