WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Новітні концепції етнічного конфлікту: сутність і типологія - Реферат

Новітні концепції етнічного конфлікту: сутність і типологія - Реферат


Реферат на тему:
Новітні концепції етнічного конфлікту: сутність і типологія
В зарубіжних етноконфліктологічних дослідженнях 1990-х років відбулася відчутна зміна наукової парадигми. Це пов'язано, насамперед, із змінами в етнологічній, а не конфліктологічній площині. Крім того, численні дослідження конкретних конфліктів, як і теоретичне дискутування проблеми, найчастіше зорієнтовуються на сприйняття етнічних конфліктів як деструкцій. У будь-якому дослідженні для обґрунтування актуальності проблеми наводиться стандартний перелік страждань і загибелі людей в етнічних конфліктах, перелік трагічних етнічних конфліктів кінця ХХ століття.
Як відомо, одним з основних постулатів конфліктології є теза про функціональний і навіть конструктивний характер конфліктів. Саме з цього, власне, й починається конфліктологія як самостійна галузь суспільствознавства. Однак більшість дослідників не бере до уваги конструктивного характеру етнічних конфліктів навіть потенційно. Відповідними є і висновки про успішне завершення таких конфліктів та продуктивність втручання в них третьої сторони. "Дуже важко визначити, чи закінчуються етнічні конфлікти коли-небудь узагалі", - відзначає етнополітолог М. Маршалл [1].
У більшості наукових праць успішним вважається таке завершення відкритих конфліктних дій, як припинення насилля, а ефективність посередницьких операцій - як запобігання насиллю та ескалації конфлікту. "Розуміння нашого завдання як управління конфліктом, а не як розв'язання конфлікту - це зміна парадигми", - відзначає один з класиків світової конфліктології Р. Фішер.
У загальній теорії конфлікту домінують настановлення на його розв'язання як мету і вивчення, і практичного впливу на нього. Саме в цьому руслі будуються моделі найвідоміших конфліктологів - Дж. Бертона ("розв'язання конфліктів на основі принципового розв'язку проблем"), Й. Галтунга ("трансцендентний метод" розв'язання конфліктів). Однак такі підходи загальної конфліктології залишаються ніби "непоміченими" в етнічній конфліктології 1990-х років.
Водночас в етноконфліктологічних дослідженнях цього періоду чітко простежується вплив боротьби етнологічних напрямів. Особливо яскраво це виявляється в тому, в який спосіб домінуючий напрям в етнології стає домінуючим методом дослідження в етнічній конфліктології. Загалом для 1990-х років характерне істотне зростання інтересу до проблеми міжетнічних відносин, що цілком зрозуміло з огляду на лавиноподібне наростання етнічної конфліктності в посткомуністичному світі, а також у деяких інших частинах світу. Крім цього, відвернення загрози світової ядерної війни, яка привертала до себе суспільну думку і науковий інтерес протягом кількох попередніх десятиліть, дало додатковий імпульс дослідженням менш помітних глобальних подій і процесів, що відіграють, однак, надзвичайно важливу роль у житті сотень мільйонів людей.
І хоча нічого принципово нового в галузі теоретичної етнології запропоновано не було, сам факт активної дискусії з проблем етнічності свідчить, що не можна вважати ту чи іншу точку зору, навіть якщо сьогодні вона визнається більшістю дослідників, остаточною. Отже, дослідження етнічних конфліктів у сучасній зарубіжній літературі здійснюється не стільки на основі певного вибору конфліктологічних концепцій, скільки на основі вибору тієї чи іншої концепції етнічності, що виявляється вирішальним у всіх подальших наукових побудовах. Більше того, нерідко фахівці навіть поєднують концепції етнічності й етнічного конфлікту. Типовою в цьому сенсі є точка зору Д. Лейка і Д. Ротшильда: "Існують три загальні підходи до вивчення етнічності й етнічних конфліктів" [2] (маються на увазі примордіалізм, інструменталізм і конструктивізм).
Спрямованість сучасних дискусій щодо феномена етнічності певною мірою відрізняється від попередніх наукових спроб зрозуміти це явище. Головний акцент в обговоренні проблеми етнічності в 1990-і роки зводився до пошуку відповіді на запитання: чи є етнічність джерелом конфліктів, чи породжує етнічність як така конфлікти, чи вона лише залучається, використовується або навіть конструюється для інших форм боротьби і досягнення інших цілей?
До 1990-х років основні дискусії з проблем етнічності у світовій етнологічній літературі зводилися до проблеми: яку природу має етнічність - об'єктивну чи суб'єктивну? Термін етнічність (ethnіcіty) увійшов у науковий обіг з середини 1960-х років. За свідченням деяких дослідників, його вперше використав 1965 року соціальний антрополог Л. Мейр [3], і це поняття швидко посіло чільне місце у категоріальному апараті етнологічних дисциплін. Проте сама структура терміна (використання суфікса -ість в українській мові та -іty в англійській) перетворює його на винятково абстрактне поняття, і тому воно майже не піддається чіткому визначенню.
Поняття "етнос" практично не використовується в англомовній літературі з проблем етнічних відносин, що становить основну частку публікацій у цій галузі у світовій науковій продукції. Для позначення людського колективу, який має спільні етнічні ознаки, широко використовується словосполучення "етнічна група", що, з одного боку, є досить вдалим, оскільки дає змогу позначити етнічні спільноти різного таксономічного рівня (етнічні меншини, етнографічні групи тощо). З іншого боку, це словосполучення не дає можливості виокремити базове поняття, у даному випадку "етнос", для позначення самого феномена. Термін "етнічність" і виник як своєрідний замінник поняття "етнос" в англомовній літературі, переводячи визначення цієї справді непростої для визначення соціальної спільноти на рівень високої абстракції. Не випадково пізніше, у 1970-і роки, в англомовній науковій лексиці почала відчуватися недостатність наявної термінології, відтак було запропоновано більш загальне поняття - "ethnіe" ("етні").
Різні автори використовують різні методи класифікації концепцій етнічності. Так, Р. Ліпшуц називає п'ять загальних "теорій" (лапки Р. Ліпшуца) етнічності: біологічна, примордіалістська, уявної спільноти, захисна, інструментальна [4]. Д. Лейк і Д.Ротшильд, як уже відзначалося, зводять їх до трьох груп: примордіалізм, конструктивізм, інструменталізм. Дж. Рекс обмежується виокремленням двох концепцій: примордіалістської і ситуаційної, або інструменталізму [5].
В цілому, щоб відобразити сучасний стан етнополітології, усі різноманітні концепції етнічності можна віднести до двох великих груп: "традиційні", в яких етнічні групи розглядалися як реально існуючі (незалежно від способу їх виникнення та ознак) і "нетрадиційні", або, коректніше,
Loading...

 
 

Цікаве