WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Національне пробудження - Реферат

Національне пробудження - Реферат

можна покластися, вибудовуючи сучасну державу.
Княжий період в історії України прикметний своєрідною формою конституційної монархії, за якої верховна влада однієї особи легітимізувалася і контролювалася народом (віче, народні зібрання). В культурі - це час, прикметний спалахом архітектурної і мистецької думки, потужним містобудуванням та унікальною літературно-філософською творчістю. При цьому автор наголошує, що ці здобутки грунтуються на ще давнішій спадщині українського народу, яку вперто викорінювала і знищувала нова ідеологія - християнська. І висновок професора А. Гальчинського: "Переконаний у тому, що втрата дохристиянської історії - це найбільш ущербна втрата українського народу на етапі його утвердження, підрив його імунної системи та генетичного коду, що давалося взнаки упродовж усіх наступних поколінь" (с. 19).
Безумовно погоджуючись із цим судженням, зауважимо, що, на щастя, нині маємо чимало археологічних, історичних і джерельних свідчень про найдавніші українські часи: ця культура, притлумлена в християнському Києві, як частина світового цивілізаційного процесу знайшла фактологічневідображення в численних текстах давньогрецьких, римських, готських, хозарських, візантійських та інших авторів, даючи нам, нині сущим, можливість також доторкнутися до цієї культури.
Велике князівство Литовське, як відомо, фундувалось на правничих, культурних, мовних, політичних здобутках України-Руси. В цій державі були здійснені безпрецедентні для тодішньої Європи кроки з розбудови громадянського суспільства, починаючи від створення органів самоврядування на всіх адміністративних рівнях суспільства (включаючи найвищий - парламентський (сеймовий)), і закінчуючи численними громадськими, професійними і релігійними організаціями. Країна впевнено перемагала у протистояннях із західними (німецькими орденами) та східними (монголо-татарами) суперниками, мала розвинену систему освіти і книгодрукування. Литовська Русь була прямою спадкоємицею Київської Руси і, в свою чергу, генетичною попередницею Гетьманської України. На жаль, ця держава, в якій становими були чотири етноси - українці, поляки, литовці і білоруси - так і не змогла подолати етноконфесійних суперечностей, які й стали головною внутрішньою причиною розпаду литовсько-руської держави.
Унікальний, навіть для Європи, досвід державотворення і розбудови суспільства український народ продемонстрував у Нові часи. І Запорозька Січ, і Гетьманщина були яскравими прикладами, говорячи сучасною мовою, президентсько-парламентської республіки. І лише сконцентрована на завоюваннях та руйнуванні загарбницька політика сусідніх імперій, насамперед Російської і Турецької, не дала змоги Україні стати лідером демократичної розвиненої Європи. І були далі століття примусу, неволі, розшарування етнічної спільноти, гори бруду і мулу, насипаних на чисту українську душу. "Надлом нації" - так іменує цей стан професор А. Гальчинський.
Як вийти з цього надлому? Ось тут, перед тим, як відродитись (за Т. Шевченком, з "правнуків поганих" стати гідними слави "славних прадідів великих"), треба пробудитись.
Пробудження, крім позначення певного психофізіологічного стану, означає також і перехід до нового бачення світу. В цьому контексті вельми важливо, що пробудження є водночас опам'ятанням і спам'ятанням своєї ідентичності, глибинної сутності і, водночас, вихід із стану спокою, застою, стагнації; пробудження є проростанням, закликом до активної діяльності. Людина будиться, просипається, опам'ятовується, приходить до себе, оживає, думає і вирішує, повертається загалом до власних первнів - питомих вихідних спадкових засад мислення, думання, поведінки і діяльності.
Автор веде мову про етнічне пробудження, яке має ті ж самі смисли, що й пробудження індивідуальне, але до наслідків якого належать, насамперед, явища духовно-культурні і політичні. Це - найголовніша умова вільного поступу України.
Не випадково на цій проблемі постійно наголошували наші великі проповідники Тарас Шевченко та Іван Франко.
Ось характерне для Шевченка:
Страшно впасти у кайдани,
Умирать в неволі,
А ще гірше - спати, спати
І спати на волі,
І заснути навік-віки,
І сліду не кинуть
Ніякого, однаково,
Чи жив, чи загинув!
Але, проснувшись, не дай Боже, знову відчути себе кимось із цих: "раби, подножки, грязь Москви, варшавське сміття…" Нам потрібне інше пробудження, інше відродження. Шевченкове! Не випадково Павло Тичина, великий митець і патріот, писав: "Шевченко свій голос пробуджуючий у народ пускає: Чия правда, чия кривда. І чиї ми діти?" (1957).
Визначальним для народного буття і процвітання вважав пробудження й Іван Франко:
Мені снилась доля, тихий край родинний,
Здоров'я, труд хосенний, щастя, Ти…
Прокинувсь я - край дикий і пустинний,
Тернистий путь без пряму, без мети.
Зболіле тіло, ноги, пливші кров'ю,
Грижа ссе мозок мій, немов павук,
Гнівная доля з батогом за мною
Жене і б'є, не жалуючи рук.
Ця доля з батогом в руках поставала в різних іпостасях: кочового степовика, московського стрільця, польського жовніра, австрійського чиновника, більшовицького ката, фашистсько "юберменша" тощо. Але найбільше зло, яке спричинили ці зайди, те, що вони оселили "ворога з нагайкою" в самій українській людині… "Загублена українська душа" - так позначив цей стан Микола Шлемкевич.
Невеликий відступ. В середині ХХ століття жив і працював у Новосибірську визначний генетик Дмитро Бєляєв. Він очолював Інститут генетики і селекції СВ АН СРСР. Одним із завдань цій установі було винесено розведення чорнобурих лисиць, хутро яких дуже цінувалось на валютному ринку. Справа йшла успішно, лисиць було багато, але виникла проблема: звірі полюбляли кусатися, що створювало труднощі для доглядачів. Отже, постало завдання: вивести популяцію лисиць із мирним норовом. І через 15 - 20
Loading...

 
 

Цікаве