WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Нації етнічні і політичні: оманливе розрізнення - Реферат

Нації етнічні і політичні: оманливе розрізнення - Реферат


Реферат на тему:
Нації етнічні і політичні: оманливе розрізнення
Розпад комуністичної системи у Центрально-Східній Європі та Євразії висунув як першочергове завдання для народів цих регіонів створення відкритих суспільств, заснованих на пріоритеті індивідуалізму. Успіх чи невдача цієї гігантської трансформації багато в чому залежатиме від того, якого спрямування набере етносоціальний розвиток у країнах новопосталих, а також тих, що звільнилися від комуністичного домінування. Етнічні спільноти, нації виявилися незнищенним історичним феноменом. Однак, ставши одним з визначальних чинників руйнування комуністичної моделі з її колективістським принципом організації суспільства, вони не меншою, а в ряді випадків (особливо на Балканах) ще більшою мірою зробили колективістські принципи домінантою політичної поведінки цілих народів.
Етноси, нації є соціальними, тобто колективними утвореннями. Вони, як продукт соціального солідаризму на ґрунті чи то спільного походження і культурних ознак, чи то спільного політичного і економічного інтересу, суттєво впливають, а то й примусово спрямовують поведінку своїх членів. Жодне суспільство, у тому числі й громадянське, не може сформуватися поза національними традиціями, цінностями, нормами. Майбутньому обличчю посткомуністичних суспільств також неминуче буде притаманна національна своєрідність. Будь-яка спроба прогнозувати їх розвиток буде невдячною справою без з'ясування тенденцій, які виникають у етносоціальній сфері. Той чи інший вектор подальшого національного розвитку слугуватиме симптомом того, які економічні й політичні відносини утверджуватимуться в тій чи іншій країні, якого роду ідеологія стане преферентною в очах її народів. Відтак національні дослідження на посткомуністичному просторі стають важливою складовою комплексного вивчення суспільств, які виходять із соціалістичного стану.
Напрям етнонаціонального розвитку центрально-східноєвропейських країн ще довго буде одним з індикаторів розвитку їх суспільств у цілому. Для країн з абсолютним переважанням у складі населення титульних етносів (Польща, Чехія, Угорщина, Болгарія) цей індикатор виявлятиметься в еволюції вже сформованої національної ідентичності. Значно складніше вирішуватиметься питання етносоціального розвитку багатоетнічних і багатокультурних країн. Їх "титульні нації", навіть визнаючи, що вони не єдиний етнічний компонент у складі населення, тим не менш не відмовляються від переконання, що саме їхня ідентичність стала легітимною підставою для національного самовизначення і створення незалежної держави. Навіть якщо цю ідею підтримали інші етнічні сегменти.
З іншого боку, якщо питома вага "нетитульних" етнічних груп досить вагома, то ідентифікація нації з "титульним етносом" ставиться під сумнів. У такому випадку постає питання про сутність національного самовизначення - чи воно було самовизначенням вже існуючої "титульної нації" у формі створення незалежної держави, чи це було самовизначення поліетнічного і полікультурного населення як нової нації з новою ідентичністю. Інше актуальне питання: до якого типу має бути віднесена нація, що постала чи постає у тій чи іншій посткомуністичній країні?
Типологізація націй - одне з найбільш дискусійних питань націології [1]. Здебільш полеміка точиться навколо питання про природу націй - те, з чого вона виростає або навколо чого формується, і має, власне, визначати тип нації.
Вітчизняна наука оперує типологізацією, за якою визначення нації грунтується на психологічній ("нація - це душа, духовний принцип"), культурологічній ("союз осіб, які однаково розмовляють", "культурний союз"), етнологічній (спільність походження, самосвідомості та інших етнічних ознак), історико-економічній (спільність території, мови, економічного життя і традицій) та етатистській (спільні територія та уряд) теоріях [2].
На нашу думку, таку типологізацію можна значно спростити. По-перше, єдність психологічних і культурних рис можна вважати різновидом етнічної єдності, якщо згадати, що етноідентифікуючими ознаками є, крім всього іншого, спільність психічного та психологічного складу і культури певної соціальної спільноти. Навіть історико-економічна теорія, що визріла в утробі марксизму і в якій вкарбовано притаманний марксизмові пріоритет економіки над культурою, однаково використовує спільність економічного життя не більше, як доважок до суто етнічних ознак - спільності мови, території, психічного складу, культури. Тобто, крім етатистської концепції нації, всі інші, на нашу думку, є, по суті, концепціями етнологічними, такими, що пов'язують націю з певною етнічністю.
Виходячи з цього, напрошується поділ націй на ті, що виникли на ґрунті етнічної єдності, і на ті, що утворилися поза нею. Позаетнічним чинником утворення нації традиційно вважається держава - політичне утворення, що спонукає до поділу націй на два типи - етнічні та політичні. Близьку до цього типологізацію пропонують, зокрема, Я. Крейчі та В. Велімські: вони поділяють нації на політичні (ті, що мають державу, але не мають спільності мови), етнічні (ті, що мають власну мову, але не мають держави чи федерального статусу) і повномасштабні (такі, що водночас є і мовною спільнотою, і мають власну державу) [3].
Проте в цій типологізації викликає сумнів розмежування націй на "повномасштабні" та "етнічні": адже в обох випадках йдеться про моноетнічну їх основу. Крім того, наявність у "повномасштабної" нації своєї моноетнічної держави, тобто політичної основи, робить її не менш "політичною", ніж багатомовне населення у складі однієї держави. Непереконливим є і виокремлення "етнічної" нації на підставі того, що вона не має власної держави чи федерального статусу. Адже в цьому випадку йдеться про звичайний етнос і його ототожнення з нацією. Однак історія знає випадки, коли бездержавний етнос ставав нацією, пов'язаною з його політизацією, яка проявлялася у вигляді політичного руху за національно-державне самовизначення (поляки, українці у складі Російської імперії, греки у складі Оттоманської імперії). Будь-яка нація, на наше переконання, є феноменом іманентно політичним. Відповідно - типологізація націй, які усі є, по суті, політичними, мусить здійснюватися шляхом поділу їх за етнокультурним принципом. Відтак серед націй фактично можна виділити два типи - моноетнічні і поліетнічні. Такій типологізації не суперечать і ті випадки, коли етнічна та культурна ідентичність всередині нації не співпадають.
Нація як соціо-політичний феномен залишається єдиною в реалізації своїх цілей і в тих випадках, коли різні частини одного етносу, який становить її основу, орієнтується на різні мовні і культурні зразки, і в тих випадках, коли багатомовність і багатокультурність нації зумовлена множинністю етнічних суб'єктів, з
Loading...

 
 

Цікаве