WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Становлення „афганського” руху в УРСР (1980 – 1991 рр.) (науковий реферат) - Реферат

Становлення „афганського” руху в УРСР (1980 – 1991 рр.) (науковий реферат) - Реферат

знали, що після Другої світової війни радянські військові брали участь у 20 збройних конфліктах і локальних війнах на території 16 держав. Ту нашу участь у бойових операціях (окрім Угорщини й Чехословаччини) влада суворо утаємничувала.
Та афганську війну приховати було неможливо. Передусім, через тривалість, масштабність бойових дій, кількість їх учасників, котрі поверталися додому хто з нагородами, а хто й "вантажем-200".
Але ідеологічний камуфляж на афганську війну все ж нап'яли. Тільки в роки "перебудови" громадськість змогла дізнатися про протокол засідання Політбюро ЦК КПРС від 27 грудня 1979 року "Про пропагандистське забезпечення нашої акції стосовно Афганістану". Він зберігався в "Особливій папці" під грифом "Цілком таємно". Наведу цитати з цього документа.
"При висвітленні в нашій пропагандистській роботі - у пресі, по телебаченню, по радіо, розпочатої Радянським Союзом на прохання керівництва Демократичної Республіки Афганістан акції допомоги стосовно зовнішньої агресії керуватися наступним:
(…) 3. Підкреслювати, що в результаті актів зовнішньої агресії, втручання ззовні у внутрішні афганські справи, що наростає, виникла загроза для завоювань Квітневої революції, для суверенітету й незалежності нового Афганістану. В цих умовах Радянський Союз, до якого керівництво Демократичної Республіки Афганістан за останні два роки неодноразово зверталося з проханням про допомогу у відсічі агресії, відгукнувся позитивно на це прохання, керуючись, зокрема, духом і буквою радянсько-афганського Договору про дружбу, добросусідство і співробітництво.
(...) 5. При висвітленні змін у керівництві Афганістану підкреслювати, що це є внутрішньою справою афганського народу...
Давати тверду й аргументовану відсіч будь-яким можливим інсинуаціям щодо нібито радянського втручання у внутрішні афганські справи. Підкреслювати, що СРСР не мав і не має жодного стосунку до змін у керівництві Афганістану..." [8].
Коментарі, як мовиться, зайві. Адже на третій день після введення Обмеженого контингенту радянських військ (ОКРВ) було вбито лідера ДРА Х. Аміна і замінено його креатурою КДБ Б. Кармалем.
До 1985 року, в умовах тотальної цензури, офіційна пропаганда про афганську війну практично нічого не говорила. Але правда все ж проривалася. Напевне, уперше з офіційної трибуни афганська тема в Україні прозвучала у червні 1982 року на пленумі ЦК ЛКСМУ. В доповіді першого секретаря, звісно, нічого не говорилося про афганську війну. Але А. Гайдай, помічник начальника політуправління Прикарпатського військового округу, зачепив цю заборонену тоді тему. Він навів кілька прикладів з бойового життя комсомольців округу, які служили у складі ОКРВ в Афганістані [9]. Учасники пленуму зрозуміли, що радянські воїни переймаються аж ніяк не шефськими концертами в афганських кишлаках.
На повний голос афганська тема зазвучала тільки на ХХV з'їзді ЛКСМУ (1987 рік). Попередній з'їзд проходив 1982 року, коли табу на все, що стосувалося афганської війни, мало тотальний характер. Тоді серед делегатів з'їзду не було учасників війни в Афганістані. Та до ХХV з'їзду ситуація змінилася. Його делегатами стали більше 30 "афганців". 13 із них обрали до складу ЦК [10]. Та все ж в офіційних документах ще не було слів "воїни-інтернаціоналісти", "афганці". Вживався евфемізм - "молоді воїни запасу".
"Перебудова" оголила проблеми майже у всіх сферах радянського життя. Дружба народів СРСР "затріщала" спочатку в Якутії та Казахстані, пізніше - в інших регіонах. Під сумнів було поставлено казенний радянський патріотизм і пролетарський інтернаціоналізм.
Влада гарячково намагалася вирішити несподівані для неї проблеми. Звичайно - методом постанов. Тільки у 1985 - 1987 роках було ухвалено 10 директивних документів, що стосувалися цієї теми. Так, у листопаді 1985 року ЦК КПРС прийняв постанову "Про заходи для зміцнення військової дисципліни в Радянській Армії і Військово-Морському Флоті". 27 грудня того ж року політбюро ЦК КПУ затвердило "План заходів щодо вдосконалення військово-патріотичного виховання населення, поліпшення підготовки молоді до служби в Збройних Силах". Правда, у протоколі засідання не було навіть згадки про війну в Афганістані, про її молодих ветеранів. Тільки між рядками можна було розгледіти цю проблему. Наприклад, міністерству соціального забезпечення та органам влади на місцях пропонувалося "взяти на постійний контроль надання встановлених пільг сім'ям військовослужбовців строкової служби. Виявити турботу про задоволення їх побутових потреб". Від Укрпрофради, ЦК ЛКСМУ, Спорткомітету УРСР, ЦК ДТСААФ республіки вимагалося "поглибити... виховання молоді... на прикладах мужності й героїзму військовослужбовців, виявлених у мирний час" [11].
У серпні 1987 року політбюро ЦК КПУ знову розглядає питання "Про заходи щодо реалізації в республіці настанов ХХVП з'їзду партії, січневого (1987 р.) Пленуму ЦК КПРС у сфері національних відносин, посиленню інтернаціонального й патріотичного виховання молоді". Саме в цьому документі уперше вимагалося "активніше залучати до виховання молоді воїнів-інтернаціоналістів, розширювати мережу військово-патріотичних об'єднань, оборонно-спортивних оздоровчих таборів, рад молодих воїнів запасу" [12]. Згодом у звітах обкомів партії, міністерств і відомств, ЦК комсомолу, Укрпрофради про хід виконання цієї постанови вже з'явилися прямі формулювання: "виконання інтернаціонального обов'язку в Афганістані", "воїни-інтернаціоналісти", "ради воїнів-інтернаціоналістів", "сім'ї військовослужбовців, що загинули при виконанні інтернаціонального обов'язку в ДРА" [13].
У вивчених нами документах ЦК КПУ вперше згадку про "інтернаціональний обов'язок" і вимогу віддати шану полеглим при його виконанні знаходимо в постанові секретаріату ЦК "Про організацію виконання в республіці Постанови ЦК КПРС "Про заходи у зв'язку з 45-ю річницею початку Великої Вітчизняної війни" (червень 1986 року). В одному з пунктів значилося: "Провести 22 червня ...покладання вінків... на могили... військовослужбовців, що загинули при виконанні інтернаціонального обов'язку в післявоєнний період" [14].
Більш ніж через рік після Всесоюзного збору молодих воїнів запасу 1987 року в Ашхабаді ЦК КПРС розглянув його підсумки. У своїй постанові ЦК схвалював заходи ЦК ВЛКСМ, спрямовані на розвиток активностімолодих воїнів запасу у військово-патріотичному вихованні. Партійним, радянським, профспілковим, комсомольським та іншим організаціям рекомендувалося всіляко підтримувати це починання. Відповідним державним органам пропонувалося розглянути можливість ширшого залучення молодих воїнів запасу, у першу чергу з тих, хто виконував інтернаціональний обов'язок, до роботи в навчальних закладах на посадах викладачів початкової військової підготовки. ЗМІ було зобов'язано ширше висвітлювати досвід роботи з військово-патріотичного й інтернаціонального виховання молодого покоління [15].
Але ця постанова запізнилася, як мінімум, років на сім. Адже на початок "перебудови" вже десятки тисяч воїнів-афганців повернулися додому. А процеси їх самоорганізації й самоідентифікації розпочалися стихійно заледве не з початком війни.
Перші клуби, організації, спілки виникали самочинно на підприємствах, у містах, селищах, вузах, де з'являлися два-три "афганці", ще на початку 1980-х років. Діяли такі організації майже на напівлегальному становищі. Та з другої половини 1980-х процес створення й розгортання діяльності афганських об'єднань перейшов в організаційну фазу. Так, на початку 1986 року ради воїнів-інтернаціоналістів з'явились на підприємствах міста Павлограда Дніпропетровської області [16]. Тоді
Loading...

 
 

Цікаве