WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Моделі нормативного обгрунтування „громадянськості” - Реферат

Моделі нормативного обгрунтування „громадянськості” - Реферат

для нього добре те, що вигідно, заради чого можна взаємодіяти.
У В. Гавела, одного з найвидатніших представників дисидентського руху в країнах "реального соціалізму", праця на користь суспільства, заради загального блага, пов'язана з надією. "Надія, ...здатність працювати заради чогось, тому що це добре, а не тільки тому, що це має шанси на успіх. Це не впевненість, що щось буде добре, але впевненість, що воно має сенс, незалежно від того, як воно складеться далі" [9, с. 171]. Отже, вважає В. Гавел, є певні дії, які треба здійснювати, не зважаючи на кінцевий результат, просто тому, що це - добре. Ці речі невигідні індивідові, але ці дії - це "добре", тобто відповідають нашому індивідуальному уявленню про "добре" і "погане", уявленню про те, що повинно бути.
Що ж вказує людям на те, що повинно бути? Це почуття, яке завжди з людиною, - відповідальність. Спочатку це була відповідальність за власні дії чи, скоріше, за дії свого племені-роду, від якого індивід себе не відокремлював узагалі. Згодом, з виникненням та розвитком громадянського суспільства і громадянськості, межі людської відповідальності розширюються і, як бачимо зараз, явище, коли люди відчувають відповідальність за такі речі, як, наприклад, збереження якогось виду звірів, не є чимось незвичайним.
В. Гавел прямо пов'язував індивідуальність і відповідальність людини. Навколо відповідальності формується і "росте" вся ідентичність. Моє "Я" визначається тим, за що я почуваюся відповідальним. Поняття людської відповідальності - відправний пункт ідентичності, конструктивний принцип, який визначає ступінь і тип ідентичності, і цементний розчин, який тримає її разом [9, с. 170]. Тобто моя ідентичність залежить від того, за що я почуваюсь відповідальним - за себе, за свою сім'ю, свій рід, народ чи людство взагалі. Відтак від відповідальності, від того, яка вона, залежить, який я громадянин.
Принагідно зауважимо, що в деяких відношеннях держава, суспільство, сім'я, не довіряючи повністю індивідуальному почуттю відповідальності, накладають на індивідів відповідальність нормативну, згідно з виписаними у законах чи освячених звичаями обов'язками. Така відповідальність підстраховує, посилює відповідальність індивідуальну. Якщо я почуваю відповідальність тільки за себе, то і "громадянськість" моя дефектна (часткова і неповна): мене не турбують речі, які, як я вважаю, мене не стосуються. Держава чи суспільство, за рахунок загрози застосування певних санкцій, можуть змусити мене, наприклад, піклуватися про моїх дітей. Але вони не можуть мене змусити піклуватся про дітей інших людей чи дітей-сиріт у благодійницькому притулку. Звісно, буде відрізнятися і ефективність дій, вмотивованих відчуттям персональної відповідальності, і дій, вмотивованих необхідністю виконання накладеної на мене відповідальності. Відповідальні дії є наслідком внутрішнього відчуття індивідуальної відповідальності за щось, за яку людина звітує лише перед собою, а не відповідальністю перед кимось, як у випадку з нормативною відповідальністю.
Відповідальність, як і далекоглядний егоїзм, також може пояснити дії учасників неурядових організацій, волонтерів, учасників доброчинних акцій та множину інших дій, які ми називаємо громадянськими. Далекоглядний егоїзм може пояснити альтруїстичні вчинки, але ми все одно знаємо, що в основі його лежить вигода, просто її не завжди помітно з першого погляду. "Відповідальні" дії громадян позбавлені жадоби вигоди. І це ближче до того розуміння альтруїзму, яке в нього вкладають, за висловом А. Фергюсона, "вульгарні люди" [8, с. 48], тобто до повсякденного, ненаукового розуміння цього терміну.
Різниця між далекоглядним егоїзмом та альтруїзмом дисидентів - це різниця між "інструментальними" та "афективними" зобов'язаннями. "Інструментальні" - це ті, які ми накладаємо на себе, керуючись розумом, обираючи для себе стратегію раціонального егоїзму задля максимізації своєї вигоди, а "афективні" - це ті, яких ми дотримуємося через почуття (відповідальність, прихильність, відданість), через афекти.
Один із різновидів афективних зобов'язань представлено у працях комунітаристів - Е. Макінтайра, Ч. Тейлора, М. Волзера та інших. Вони визнають, що співпраця, колективна діяльність, діяльність для інших є потрібною, але критично ставляться до думки, що далекоглядний егоїзм може бути вірогідною мотивацією таких дій. Так, М. Волзер визнає існування далекоглядного егоїзму: "Справді, у щоденному житті ми раціоналісти, ми збираємося разом, укладаємо або відновлюємо соціальні угоди саме для забезпечення наших потреб. Ми поціновуємо угоду залежно від того, наскільки вдоволені наші потреби. Та однією з наших потреб є сама спільнота: культура, релігія та політика. Лише під егідою цих трьох речей усі інші, яких ми потребуємо, стають соціально визнаними потребами" [10, с. 488]. Далекоглядний егоїзм може схилити людей до співпраці, наприклад, у справі спільної охорони земельних угідь. Але комунітаристи сумніваються в тому, що далекоглядний егоїзм може поєднати людей в спільноту, схилити їх до дій на користь цієї спільноти.
"Кожне політичне суспільство потребує певних жертв і вимагає певної дисципліни з боку його членів - вони повинні сплачувати податки або служити в армії і загалом зазнавати певних обмежень" [11, с. 551]. Деспотія може добиватися дій на користь суспільства примусом, страхом покарання, але у вільному суспільстві мотивацією є внутрішнє почуття обов'язку та честі - "добровільне ототожнення громадян із полісом, відчуття того, що політичні інституції в їхньому суспільстві є вираженням їх самих" [11, с. 551 - 552]. Внутрішнє почуття обов'язку схиляє до вчинків, які базуються не на егоїстичнихміркуваннях, а на чеснотах.
Можна зауважити, що й альтруїзм базується на чеснотах. Але те, про що говорять комунітаристи, - не альтруїзм. Адже альтруїзм "безсторонній", він спрямований на всіх. Я відчуваю відповідальність, але це моя відповідальність за щось, а в комунітаризмі почуття обов'язку та честі є частковим (обов'язок і честь перед кимось) і стосується лише певної спільноти. Я не берусь захищати свободу будь-кого, як, приміром, альтруїст, що бореться за права людини у всьому світі, але я відчуваю солідарність із моїми співвітчизниками у нашій спільній справі, спільному вияві нашої взаємозалежної гідності. Це - патріотизм, щось середнє між дружбою або чуттям родини (я готовий захищати свободу окремих близьких мені людей), з одного боку, та альтруїстичною відданістю (готовність захищати будь-кого і будь-де). Патріотизм обумовлює появу громадян, які з почуття солідарності, честі та обов'язку перед своєю спільнотою турбуються про res publica. А там, де дії заради загального блага здійснюються лише через страх покарання, громадян немає, там є лише суб'єкти.
Патріотизм - це постійне переважання народних інтересів над особистими, імпульс, який не вписується в дихотомію "егоїстичне - альтруїстичне" [11, с. 552]. Індивідууми, які уклали угоду, які живуть в одному суспільстві, зобов'язані одне одному чимось більшим, аніж взаємодопомога, яка може їх пов'язувати буквально з будь-ким. "Вони зобов'язані одне одному спільним забезпеченням усіма тими речами, заради яких вони відокремилися від людства як цілісності і об'єднали свої сили в окремій спільноті" [10, с. 487]. Належність до політичної спільноти важлива тим, що її члени чимось зобов'язані одне одному і нікому більше цим не зобов'язані. "І перше, чим вони зобов'язані спільноті, є гарантії безпеки та добробуту… Ці гарантії важливі тим, що вони привчають нас цінувати належність до спільноти" [10, с. 486].
Комунітаристи критикують колективну інструментальну дію, притаманну
Loading...

 
 

Цікаве