WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Моделі нормативного обгрунтування „громадянськості” - Реферат

Моделі нормативного обгрунтування „громадянськості” - Реферат


Реферат на тему:
Моделі нормативного обгрунтування "громадянськості"
Вивчення проблем, породжених розвитком громадянського суспільства в Україні, науковці різних галузей знання вважають актуальними і присвячують їм значну кількість розвідок. Однак, як не прикро, мало уваги звертається на такий важливий теоретичний аспект, як концепція громадянського суспільства і, зокрема, на обгрунтування норм "громадянськості". Адже важливо пояснити, чому громадяни за певних обставин діють саме "як громадяни". Тим часом у працях визнаних дослідників суспільних відносин різних часів можна знайти варіанти відповідей на це важливе й сьогодні питання.
Вивчаючи праці засновників концепції громадянського суспільства, зокрема, Т. Гоббса, Дж. Локка, Д. Юма, можна побачити, як вони намагалися знайти єдину основу розмаїття дій та взаємодій людей в суспільстві. Такі спроби продовжували й наступні покоління вчених. Та вони вже не тільки описували і пояснювали громадянські дії, але й переконували людей у їх доцільності та необхідності. Дослідження того, які ж варіанти пояснення та обгрунтування громадянської поведінки, мотивів участі в громадських справах були запропоновані політологами за час, що минув після започаткування концепції громадянського суспільства, є важливим, якщо зважати на сьогочасні проблеми його становлення та ефективного функціонування.
В останні роки тема громадянськості частково досліджувалася в працях А. Колодій [15] та В. Цвиха [16], а також у публікації автора цих рядків "Громадянське суспільство та недержавні організації: базові характеристики та взаємозв'язок" [17].
У рамках цієї статті автор не претендує на широкий аналіз поняття "громадянськість". Його мета - дослідити, які підстави для такого важливого явища, як "взаємність" - складової поняття "громадянськість" - були віднайдені в процесі вироблення концепції громадянського суспільства.
"Громадянськість", цей дещо кострубатий термін, який нині вживаємо, можна вважати одним з ключових для концепції громадянського суспільства, оскільки він претендує на охоплення всіх якостей та спроможностей, притаманних особистостям, що складають громадянське суспільство, - автономність, взаємність, здатність до взаємодії з іншими заради спільних цілей, уміння підпорядковувати приватні інтереси загальним тощо. В основі громадянськості, а відтак і громадянського суспільства, маємо певні норми, які обумовлюють ці якості та здатності. Втім їх дослідження є справою не однієї глибокої розвідки. Ми ж прагнемо означити тільки одну норму, яка, однак, посідає чи не чільне місце для обгрунтування нашого уявлення про громадянськість.
Від Конфуція, який першим сформулював правило "золотої середини" ("Кожен повинен ставитися до інших так, як він хоче, щоб ставилися до нього"), і до І. Канта з його категоричним імперативом це правило філософи вважали основою життєдіяльності суспільства, раціональної взаємодії людей - тобто основою громадянського суспільства. Однак, як зауважував Дж. Локк, це "найнепохитніше моральне правило і основа будь-яких громадських чеснот" все ж "потрібно довести до усвідомлення людиною, яка його не знає" [1, с. 117]. Інакше кажучи, "найнепохитніше" правило слід обгрунтувати.
Як, у першу чергу, ми хочемо, щоб інші ставилися до нас? Воліємо, аби вони дотримувалися взятих зобов'язань, були доброзичливими, готовими до співпраці задля вирішення надто складних для однієї людини завдань. Що може переконати людей діяти саме так, а не інакше?
Це, до речі, є класична дилема, сформульована ще Д. Юмом для фермерів: "Ваше жито достигло сьогодні, а моє буде готове завтра; нам обом вигідно, щоб я працював з вами сьогодні, а ви допомогли мені завтра. Але я не симпатизую вам і знаю, що ви теж мало симпатизуєте мені. Тому я не візьму на себе зайвої роботи заради вас, бо якби і став вам допомагати, то не діждався б послуги у відповідь, не діждався б вдячності. Отже, ми працюємо поодинці, а погода тим часом змінюється, і ми обидва втрачаємо врожай" [2, с. 560].
Розробка дилем колективної дії в наші дні вилилася в створення теорії ігор, яка пропонує, наприклад, і розв'язання фермерської дилеми. А що, коли ситуація, про яку йдеться у Д. Юма, повторюватиметься? І обидва фермери знають, що цього не уникнути? Тоді, якщо вони дбають про майбутнє і розуміють, що можуть зазнати збитків через відмову сусіда (чи сусідів) від співпраці, то змушені будуть вирішити відповідати послугою на послугу. Отже, працюватимуть для іншого заради особистої вигоди, з егоїстичних міркувань. Таким чином, колективні дії можуть базуватися на егоїзмові, але на егоїзмові особливої природи, егоїзмові далекоглядному, який враховує непрямі і віддалені наслідки наших дій. Адже людина, яка керується далекоглядним егоїзмом, розуміє взаємозалежність, у якій перебуває з іншими. "В громадянському суспільстві кожен для себе мета, все інше для нього ніщо… але без взаємовідносин з іншими він не може досягти своєї мети у повному її обсязі" [3, с. 228].
У Т. Гоббса далекоглядний егоїзм постає у вигляді "істинного розуму", який може осягнути природні закони - прагнення до миру, справедливість, вдячність, взаємну поступливість, здатність прощати кривду тощо, оскільки "істинний розум" [4, с. 318] бачить, гасячи в собі мінливі пориви, в чому полягає його безпека, хоча проти цього постають природні пристрасті людини, "ірраціональні прагнення".
Фермери в дилемі Д. Юма укладають угоду. І хоча виконання взятих за нею зобов'язань не є одномоментним, той, хто вже виконав частину своїх зобов'язань за угодою, впевнений у своєму партнерові, оскільки йому вигідно дотримуватися взятих зобов'язань, щоб у майбутньому знову скористатися перевагами взаємодії. Для Ж.-Ж. Руссо в цьому полягає різниця між природним та громадянським станом: "Людина в природному стані рахувалася тільки з самою собою, а в громадянському стані змушена діяти згідно з іншими принципами і радитися зі своїм розумом раніше, ніж прислухатися до своїх прагнень" [5, с. 212].
Дилемами колективної взаємодії просякнуте все життя суспільства - від черги на автобус та процесу купівлі-продажу, який здійснюють двоє людей, до участі у профспілках. І тут постає проблема: наші фермери живуть поряд, їх небагато, вони знають один одного і знають все один про одного. Тобто володіють інформацією стосовно того, варта конкретна людина довіри чи ні. До того ж опиняються в ситуаціях, які повторюються. І це забезпечує їх співпрацю. На рівні малої групи, тобто такої суспільної одиниці, де кожен з членів володіє про інших "інформацією першої руки" (термін Дж. Хоманса), протягом багатьох тисячоліть людське суспільство виявляло здатність до узгоджених, спільних дій.
Але така взаємодія - невелика за кількістю учасників, персоніфікована, вмотивована інформацією та багатоактна - не вичерпує всієї множинності взаємодії в суспільстві. Взаємодія часто є масовою (або одноактною і знеособленою), а відтак анонімною. Що тоді може забезпечити довіру до іншого? В ситуації, коливзаємодія потрібна, коли вона продиктована спільністю інтересів, але окрім цих інтересів потенційних учасників взаємодії ніщо більше не поєднує? Люди не знають одне одного, і не можуть знати, бо їх забагато. Перший варіант: співпрацювати лише на підставі проведення потенційними учасниками спільних дій моніторингу всіх інших потенційних учасників для того, аби визначитися, кому можна довіряти. Але це можливо лише за певних умов, які рідко коли стають досяжними.
Другий варіант: гарантом довіри може виступати третя сторона, досить сильна, щоб застосувати санкції до тих, хто зловживає довірою, до порушників угоди. Класична третя сторона, запропонована Т.
Loading...

 
 

Цікаве