WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Націоналізм як джерело політичних конфліктів - Реферат

Націоналізм як джерело політичних конфліктів - Реферат

де дописувачі закликали своїх колег добровільно сплачувати незначну суму і тим самим створити економічне підґрунтя для професійної організацій педагогів. Зокрема, зазначалось: "Коли будемо забезпечені матеріально, тоді високо піднімемось морально" [78].
Першим етапом до здійснення цього замислу стало крайове віче українського вчительства 18 липня 1904 року. Воно відбулося у Львові, в приміщенні Народного Дому. Участь у вічі взяло 1392 вчителів з Галичини та Буковини, які прийняли резолюцію, де серед великої кількості інших вимог найбільш гостро стали: покращення матеріального становища вчительства, зміна дисциплінарного законодавства та деяких статей закону про освіту, що обмежували права педагогів. На зборах був обговорений реферат Андрія Амеськевича про організацію українського вчительства і було прийнято рішення про заснування товариства "Самопоміч вчительська", яке ставило собі за мету в першу чергу допомагати своїм членам та їх родинам: давати грошові допомоги, позики, стипендії і займатися захистом фахових проблем педагогів [79]. Для його створення був вибраний "Екзекутивний комітет" віча українського вчительства із 12 членів і 6 заступників та спеціальна комісія, яка також мала завдання скласти статут "Самопомочі учительської", що складався із 8 чоловік . щодо періодичного видання для новоствореного товариства, то було вирішено, що ним буде газета "Промінь", до редакційного комітету якої будуть входити як представники з Галичини, так і з Буковини [80].
Виконавчий комітет першого вчительського віча, найдіяльнішими учасниками якого були гімназійний професор А. Амеськевич та директори шкіл Іван Сторонський та Микола Мороз, зібрався на своє засідання 1 листопада 1904 року. [81] Він прийшов до висновку, що професійна організація українського народного вчительства носитиме назву "Взаємна поміч галицьких і буковинських вчителів і учительок". Статут товариства затвердило 13 липня Міністерство внутрішніх справ у Відні спеціальним рескриптом під номером 29.530. згідно нього метою товариства було згуртувати учительство Галичини і Буковини для забезпечення собі і своїм сім'ям моральної та матеріальної допомоги [82].
Перші загальні збори "Взаємної помочі" відбулися 28 серпня 1905 року, коли на Буковині українські вчителі вийшли із "Крайової екзекутиви", але підґрунтя під тісну співпрацю буковинців із галичанами не було і тому "Взаємна поміч" в житті буковинського українського вчительства ніколи не відігравала провідної ролі [83]. Проте стан неорганізованості в професійному русі буковинських педагогів постійно тривати не міг, і якщо через специфічні політичні і економічні відносини в краї "Взаємна поміч" не могла зміцнитися, то потрібно було створити іншу суто буковинську станову організацію для українських вчителів.
Створений 6 серпня 1905 року "Екзекутивний комітет руского учительства", головою котрого був К. Данилюк, у перший рік свого існування був майже бездіяний [84]. Проте поступово він набрав більшої активності і на масових заходах, що організовував "Екзекутивний комітет" вчителі висловили бажання об'єднатися в окремому товаристві. Саме тому, завдяки заходам народних вчителів О. Іваницького, І. Карбулицького та О. Поповича у 1908 році було засновано "Вільну організацію українського учительства на Буковині", в статуті якої основне завдання було сформульоване так: "Злучити ціле українське учительство, щоби воно в контакті з цілим учительством на Буковині добилося до такого способу життя, який відповідає в моральнім і матеріальнім згляді інтелігентним людям і вихователям молодіжи вільних горожан" [85].
Таким чином були створені фахові організації педагогів Галичини та Буковини - товариства "Взаємна поміч галицьких і буковинських вчителів і учительок" та "Вільна організація українського вчительства на Буковині". Якщо галицькі вчителі, втративши надію на швидке вирішення своїх проблем через представницькі органи влади, намагалися перш за все, власними силами покращити своє матеріальне становище (надавати позики на пільгових умовах, страхувати нерухоме майно, піклуватися про допомогу молодим), то буковинські, маючи досвід політичної боротьби, застосували саме її аби мати добрі умови праці і громадянські права.
На початку ХХ ст. процес творення культурно-національних товариств був майже завершеним. В більшості ділянок життя суспільства вже існували окремі організації. Справами середнього шкільництва займалися "Руське товариство педагогічне" (РТП) та "Руська школа", де гуртувалися переважно вчителі народних шкіл. Згадані товариства причетні до відкриття українських середніх шкіл, як державних, так і приватних, але на належному рівні займатися справами середнього шкільництва не вистачало часу. Крім того учительство середніх навчальних закладів Галичини об'єднувалося, починаючи з 1868 року, в польському "Товаристві педагогічному", а в 1884 році невелика частина викладачів-українців вступила до "Товариства учителів вищих шкіл" [86]. Буковинські педагоги також гуртувались в крайовому товаристві "Буковинська середня школа", де були і українські викладачі.
На загальних зборах РТП в 1902 році була висловлена думка про необхідність створення українського товариства вчителів середніх шкіл. В рішучій формі повторила це домагання, скликана виділом РТП шкільна нарада 8 березня 1908 року. Одним із найактивніших прибічників створення нового товариства під назвою "Учительська громада" був гімназійний вчитель Юліан Степанович, що організував комітет, до котрого ввійшли: о. Степан Юрик, катехит учительської гімназії у Львові, як голова, а також Юліан Степанович, Кирило Студинський - професор університету та гімназійні професори Степан Томасівський та Василь Щурат [87]. Комітет склав статут товариства "Учительська громада" котрий був затверджений Міністерством внутрішніх справ 13 червня 1908 р. під номером 20455. Це товариство ставило собі за мету: а) підтримати всі справи, що мають на меті розвій і добро вищих шкіл, виховання і добро шкільної молодіжі, добро учителів і їх родин; б) взаємне ознайомлювання з новітніми здобутками науки, взаємне подаванє собі помічень і досвідів з обсягу учительської діяльності; в) познайомлюванє загалу суспільності зі справою вищих шкіл і з добутками науки [88].
Буковинські педагоги середніх шкіл пішли також шляхом створення окремого товариства, хоча спочатку передбачалося, що вони будуть працювати в рамках "Руської школи" як окрема секція. Але дивлячись на те, що дане товариство мало безліч справ, пов'язаних із народним шкільництвом краю, педагоги середніх навчальних закладів почали схилятися до думки про необхідність створення власної організації.
Спочатку гуртувалися професори вищих та середніх шкіл у гуртку, що влаштовував зібрання щомісяця при поважному числі учасників як з Чернівців, так і з провінції. Тут висловлювалися думки про потребу відкриття української гімназії у Вижниці, розподілу вчительської семінарії у Чернівцях на три національні відділи; відбувався живий обмін думок щодо обмеження прав української мови в краю, видання шкільних підручників та бібліотеки для молоді та інших важливих питань [89].
Зацікавлення шкільними справами та усвідомлення ваги своєї рідної школи були запорукою того, що нове товариство не залишиться поза увагою українських професорів середніх і вищих шкіл. Саме тому в кінці
Loading...

 
 

Цікаве