WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Націоналізм як джерело політичних конфліктів - Реферат

Націоналізм як джерело політичних конфліктів - Реферат

Галичині було встановлено чотири категорії вчительських платень. Розмір щорічної зарплати педагога в обох краях був однаковий. Проте найменша платня вчителя буковинської виділової школи становила 600 ринських. Також були передбачені ще й додаткові виплати. [22]
Мова викладання у початкових школах вирішувалась на спеціальному засіданні жителів громади, де складався протокол для того, щоб знати думку тих, хто утримує школу.
§ 44 передбачав для педагогів такі адміністративні покарання: догана позбавлення "п'ятилітнього додатку" та вимушена зміна місця роботи. [23] Розділ четвертий закону був присвячений пенсійному забезпеченню вчителів та призначенню матеріальної допомоги членам сім'ї педагога. Суть положень цього розділу повністю співпадала з статтями галицького закону, де розтлумачувалися подібні питання. [24]
Таким чином можна зробити висновок, що галицький та буковинський крайові шкільні закони мали однакову структуру і багато спільних рис. Проте на Буковині були висунуті більш серйозні вимоги до заснування та обладнання шкіл, закріплено демократичні принципи при вирішенні питання якою буде мова викладання у школі були не надто суворі адміністративні покарання для вчителів, а також встановлено дещо вищі розміри платні ніж у Галичині. Слід відмітити те, що жоден із крайових законів не запроваджував чіткого механізму захисту вчителями своїх прав, так як звернень до суду передбачено не було. Спорудження й утримання шкіл залежало від фінансового становища громади та краю, який інколи унеможливлював виконання багатьох норм шкільних законів. Загалом крайові загально шкільні документи, створили реальні умови для того, щоб норми державного закону від 14 травня 1869 р. були втіленими в життя, хоча й мали ряд суттєвих недоліків.
Не менш важливими питанням було здійснення керівництва освітою Галичини та Буковини. З прийняттям державного закону від 25 травня 1868 р. докорінно перебудовувалася система управління шкільництвом. Зокрема, за новим законом керівництво школами передавалося крайовим, повітовим та місцевим шкільним радам. Також врегульовувалися відносини між церквою та школою таким чином, що священиком дозволялося викладати лише релігію. [25]
25 червня 1867 р. цісарською постановою в Галичині було створено крайову шкільну раду [26], а згідно розпорядження міністерства освіти від 1 грудня 1870 р. також повітові та місцеві шкільні ради. Місцеві шкільні ради створювалися у громадах, де існували основні типи шкіл і до і їхнього складу входили представники громади школи та церкви. Кількість членів ради становила від 3 до 5 чоловік, які вирішували всі питання пов'язані із утримуванням школи, вони слідкували аби вчителі належним чином виконували свої обов'язки, а також за виплатою їм зарплат та пенсій.
Повітові ради засновували в кожному повіті краю чи автономному місті (їхній перелік строго визначався в правових документах) і до їх складу входили представники релігійних конфесій, двоє вчителів, один з яких обов'язково общався повітовою вчительською конференцією, а інший був директором середньої школи або вчительської семінарії, також два представники крайової адміністрації. Серед основних завдань повітових рад були: захист інтересів шкільництва на вищому рівні, інспектування шкіл, нагляд за бібліотеками, підвищення кваліфікації учителів. [28]
Всі навчальні заклади Галичини підпорядковувалися Крайовій шкільній раді. Очолював її намісник краю або його заступник. Йому підпорядковувалися референти із адміністративних і економічних питань, від 2 до 4 представників навчальних закладів краю, члени шкільної комісії, що працювала в сеймі. Священики, які представляли найбільші християнські конфесії, делегати міст Львова та Кракова та ряд інших посадових осіб. Найважливішими завданнями крайової ради були: керівництво за шкільними радами нижчого рівня та всіма закладами, що давали початкову та середню освіту на території краю, схвалення навчальних планів і засобів навчання в народних, середніх та професійних навчальних закладах.
Щоб успішно здійснювати керівництво навчальними закладами уряд також ввів ще й посади шкільних інспекторів. Для управління середніми навчальними установами призначала інспекторів крайова шкільна рада, народними - повітові та місцеві шкільні ради. Діяльність інспекторів регламентувалась спеціальними інструкціями. Місцеві, повітові та крайова шкільна рада Галичини обиралася терміном на 6 років. Остання підпорядковувалась безпосередньо міністерству освіти. [29]
Крайову шкільну рада Буковини було створено згідно крайового закону від 8 лютого 1869 р., що мав назву "Закон стосовно шкільного нагляду". Основні норми буковинського закону в основному співпадали з принципами керівництва системою освіти Галичини. Однаковими були принципи формування шкільних рад та їхні повноваження. В Буковині також було введено інститут шкільних інспекторів, що діяв дуже успішно. [30]
Загалом, слід сказати, що крайові законодавчі акти встановили ефективну систему керівництва освітою. Проте, принцип формування шкільних рад, особливо це стосується повітових та крайових був таким, що передбачав входження до них священників, педагогів та чиновників високого рангу. Це не сприяло тому, щоб українці мали в цих органах вагоме представництво, в силу свого становища в тодішньому суспільстві. Переважно членами крайової шкільної ради Галичини були поляки, а на Буковині - німці. Саме це приводило того, що проблемами національної школи в органах крайового та повітового управління не завжди приділялася належна увага.
Розвиток української освіти в Галичині та Буковині зіткнувся із масою проблем. Крайовим шкільним законом в Галичині від 22 червня 1867 року в навчальних закладах краю було запроваджено польську мову як обов'язковий предмет. Юридично цей закон втратив свою силу 21 грудня 1867 року разом із прийняттям Австрійської конституції, де в першу чергу дітям було надаю право навчатися рідною мовою, а другу крайову мову для вивчення вибирати на власний розсуд. Однак в Галичині в супереч всім юридичним правилам закон від 22 червня 1867 року діяв і сприяв полонізації українського населення краю. Натомість представники польської національності, котрі мали абсолютну більшість в органах державної влади і місцевого самоврядування дуже мало робили для розвитку освіти українською мовою. [31] "Всі ці інститути, - як висловлювавсяполітик Михайло Бобчинський, - працювали з усіх сил, щоб три з половиною мільйони українців Східної Галичини в найкоротший час відчули себе поляками". [32]
Письменник І. Франко про розвиток шкільництва в Галичині в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. писав: "Так основуються в Східній Галичині руські народні школи з польськими народними вчителями, що часто зовсім не вміють по-руськи; видаються руські учебники навіяні польським патріотичним духом; так у руських народних школах кладуть на науку польської мову і історії більшу увагу ніж на руську і руську народні учителі переносяться в Західну Галичину коли показують тільки слід руського патріотизму". [33]
Позитивно вплинуло на розвиток української освіти Галичини введення в школах фонетичного правопису. За ним послідувало укладення навчальної і наукової термінології, відбулася ґрунтовна переробка змісту старих та укладенню нових підручників.
Щодо розвитку української освіти
Loading...

 
 

Цікаве