WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Митрополит Андрей Шептицький як духовний будівничий української нації - Реферат

Митрополит Андрей Шептицький як духовний будівничий української нації - Реферат

української нації, нації політичної, державницької, але ментально розшарпаної, духовно розрізненої. А митрополит знав, як це робити. "Ясно, як на долоні, що Рідна Хата (так він називав Україну - Ф. М.) не повстане, що не буде українського моноліту, коли українці-самостійники не зможуть, всупереч усім різницям, які їх ділять, завести поміж собою якнайбільшу єдність. Тієї єдності Україні треба, і ця потреба накладає на нас усіх обов'язки і від виконання яких залежить ціла будучність Батьківщини. Якщо хочемо всенаціональної Хати хотінням глибоким і щирим, якщо та воля не є тільки фразою, ілюзією, то вона мусить проявлятися діяннями і те діяння мусить вести до єдності. До єдності в усіх напрямах, тому й до єдності релігійної" [16, с. 22].
Проявом глибокого патріотизму митрополита Андрея, на думку професора А. Колодного, було те, що Україну він називав "Рідною Хатою". І це не просто образний вислів. Саме українська хата - праматір пристанку людського - була тією колискою нашого народу, в якій від покоління до покоління передавалися його традиції, художні смаки, мораль, світобачення. Андрея Шептицького турбувало й те, що ця Хата хоч і рідна, але поділена ворогуючими братами. Проте, зауважує він, український народ є одним народом і йому належить стати монолітом.
Культурно-просвітницька діяльність митрополита спрямовувалась на піднесення моралі й духовності народу до того рівня, на якому з'являється свідома масова готовність до практичної роботи заради національного державного будівництва. Це була, в першу чергу, меценатська діяльність, [17, с. 32], допомога здібній молоді, консолідація творчих сил, виховна робота через шкільництво, просвітні й спортивні товариства, часописи і книги, масові заходи з обов'язковим поєднанням двох засад - національної і релігійної. Якщо користуватися сучасною термінологією, то можна сказати, що вся ця діяльність митрополита спрямовувалась на творення культурно-національного, релігійного середовища, яке забезпечує умови для прояву природної обдарованості особи, реалізації її творчого потенціалу. "Від виховної сили Церкви, - писав митрополит Андрей, - в якому краю чи народі, від напружености виховної праці духовенства над молоддю та в проповіданні Євангелія і поясненні християнських чеснот у великій мірі залежить могутність батьківщини" [16, c. 12].
"У християнських народах нема більш виховної сили, - пише далі митрополит, - над силу Церкви. Вона то виховує народи, вона вщіплює вже в душу дитини ті християнські чесноти, які зроблять з неї доброго патріота і мудрого громадянина. Очевидно, робить це передовсім родина. Але й батьки християнина, виховуючи дітей, роблять це під проводом і за вказівками Церкви. Вона то, проповідуючи Євангеліє, безнастанно пригадує батькам їх обов'язки і різні сторінки їх праці супроти дітей. Та праця батьків і Церкви безконечно важка, вона вимагає довгих змагань, безлічі жертв, прикладу цілого життя, безнастанної дбайливості і чуйної уваги на великі прояви життя дитини, заки дитина виросте на громадянина, свідомого всіх своїх обов'язків супроти Бога, родини, ближніх і батьківщини, заки з дитини зробиться повнолітній, повноправний і повноумний громадянин, треба безмірної праці. Скільки ж її треба до того, щоб виховати цілу суспільність, увесь нарід? Заки весь нарід перейметься наукою Євангелія і кожна одиниця в народі буде таким повноправним і повноумним громадянином, треба праці Церкви і родини впродовж довгі століття" [16, c. 20].
Захоплення своїм народом, що проніс митрополит ціле своє життя, його самобутньою культурою яскраво виражене в одинадцятому листі сина до матері під назвою "Не хочемо чужої культури, хочемо жити своєю": "Моя кохана Мамо, для мене довго-довго було своєрідною загадкою, як це можливо, щоб упродовж століть український нарід, цей убогий сільський люд, наражений на безнастанні напади турків чи татар, на фізичне і моральне нищення чужих мовою і вірою окупантів, наражений на страшні наслідки частих воєн, без керми і вітрил зміг зберегти свою, йому тільки притаманну духовність, виявом якої є український іконопис, українське мистецтво, своїх мистців-артистів, свої цілі школи іконописців, про які Європа нічого не знала й про які досі не знає і ще довго не хотітиме знати, хоч буде примушена обставинами пізнати Україну".
Думається, що цей час настає.
В доповіді на святі відкриття Національного музею у Львові 13 грудня 1913 року митрополит Андрей наголошував: "Я виразно зазначив мій погляд, що не можна ніяк і ніколи зривати з традиціями своєї рідної культури. А коли ті традиції в багатьох напрямках вже перервані, не можна ніяк іти вперед без розв'язки питання, на яке дає відповідь лише передання: яка має бути наша культура? Не слід живцем прищіплювати в наш нарід цю інтернаціональну європейську культуру, якою живе наша інтелігенція, не слід так працювати для культурного підйому нашого народу, наче б нас не попередили люди з великими артистичними традиціями, які вийшли з цього народу, що й ми і передали душу цього народу у мистецькому вияві, самі ж впливаючи на розвиток цієї душі".
Програмовим у царині культурно-національного відродження є послання митрополита до духовенства "Як будувати Рідну Хату?" (грудень 1941 р.). "Положення виглядає таке, що Боже Провидіння дасть українському народові виконати його природне право, - вибрати собі й установити форму управи своєї Рідної Хати. Тому треба над ним так працювати, щоб того свого права ужив він мудро і по-християнськи" [16, c. 5].
Для Андрея Шептицького Батьківщина, нація - поняття насамперед духовне і моральне, що перебувають в єдності як "тіло" і "душа" і творять єдиний живий організм. "Завдання українського народу буде в тому, щоб створити такі суспільно-християнські обставини, які запевнювали б громадянам правдиве й стале щастя та мали досить внутрішньої сили, щоб поборювати відосередні тенденції внутрішнього розкладу й успішно захищати межі від зовнішніх ворогів. Такою могутньою та запевняючою щастя всім громадянам організацією може бути Батьківщина тільки тоді, коли не буде цілістю, зложеною штучно з різних і різнородних частин, а подібний до моноліта організм, себто тіло, оживлене духом, що з внутрішньої життєвої сили розвивається, доповнюєвнутрішні браки, та з природи є здоровий, сильний і свідомий своїх цілей; словом, коли це буде не тільки матеріяльне, але і моральне тіло" [16, c. 3 - 4]. "На чому ж опреться єдність хати? - запитує митрополит. - На національній єдності. Український нарід є одним народом, дехто схоче навіть сказати: одним організмом, тому й належиться йому стати і суцільним національним твором" [16, c. 17].
"Що ж робить якесь число людей народом? - запитує далі Провідник. - Передовсім мова. Всі, що по українськи говорять, або що вважають українську мову за рідну, будуть становити український нарід" [16, c. 17]. Отже, для митрополита мова є одним із чинників (поряд з волею), що творять народ. Адже рідна мова закладена в людині на рівні національного генетичного коду. Значно важливіше для митрополита Андрея є свідомість щодо рідної мови. Таке розуміння особливо актуальне для теперішньої України, оскільки воно єдине спроможне погодити проблему мовно зрусифікованого Сходу з ідеєю національного відродження.
Розтривожений долею України, її майбуттям, глибоко проникнувши у психологію українця, лихою долею поневоленого і розділеного різними культурами, Андрей Шептицький заклав основи екуменізму, що нині став вимогою часу. Ідеї єднання на базі одного віровизначення митрополит протиставив ідею єднання не в релігійному обряді, не в ім'я нації, а в ім'я моральних чеснот нації, назвавши її програмою релігійного примирення [18, c. 55].
1 липня 1941 року митрополит Андрей благословив відродження Української держави, яку бачив цивілізованою,
Loading...

 
 

Цікаве