WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Методика викладання історії: необхідність оновлення - Реферат

Методика викладання історії: необхідність оновлення - Реферат


Реферат на тему:
Методика викладання історії: необхідність оновлення
Трансформація історичної освіти є однією з провідних складових модернізації української освітянської справи у відповідності з потребами практики, розвитку сучасної науки, підвищення політичної культури громадян. І цим проблемам нині надається значна увага. Та якщо змістові лінії отримали більш-менш належне обґрунтування [1; 5; 9; 7; 8], то методичний бік справи все ще лишається занедбаним. Історія викладається так, як і в минулі десятиріччя, що суттєво знижує рівень засвоєння учнями й студентами історичного знання.
Потреба створення нової системи викладання історичних дисциплін, зокрема, такого предмета, як українська історія, є справою необхідною - без цього марно буде й говорити про підвищення політичної культури широких кіл населення. "На жаль, донедавна учні середніх шкіл, наприклад, протягом тривалих років мали задовольнятися лише фрагментарним ознайомленням з багатою історією України, що включалася до загального курсу історії СРСР. Шкільний предмет вітчизняної історії так і називався "Історія СРСР і УРСР", а з 1973 року адміністративно-командні органи республіки волюнтаристськими методами змінили його назву на "Історія СРСР". Відбулося також скорочення в загальному обсязі цього курсу матеріалу з історії України. Припинилося й видання відповідних посібників та підручників. У навчальному плані з курсу історії СРСР фактично лише у 7 класі на вивчення історії України було виділено додатково 17 годин. Не кращим був стан викладання цього предмета і в інших освітянських установах," - зазначає О. Антонюк [2, с. 85]. Нині, згідно з рішенням міністерства освіти і науки України, у загальноосвітніх школах, професійно-технічних училищах, середніх спеціальних закладах курс історії України викладається як окремий предмет. Зростає кількість шкіл і класів з поглибленим вивченням історії.
По-новому почали діяти кафедри історії України на історичних факультетах університетів та інститутів, де "організована розширена спеціалізація студентів з історії України, збільшено чисельність аспірантури. Курси й спецкурси з історії України читаються на гуманітарних, прикладних та технічних факультетах університетів, інших вузів" [2, с. 85].
Водночас впровадження нової методики викладання історії у середній школі значно залежить від типу уроку, який обирається викладачем. Основними ж серед них є такі, як вивчення нового матеріалу, закріплення знань, умінь та навичок, перевірка й облік набутих знань, аналіз контрольних робіт, узагальнення і систематизація вивченого, повторення теми, розділу тощо. Для кожного типу уроку притаманна своя методика. Її оновлення має враховувати передбачення оптимального варіанту структури уроку історії, науково обгрунтовану організацію його змісту, правильний вибір методів і прийомів роботи, засобів організації навчальної діяльності учнів, систему завдань, що забезпечують міцне засвоєння знань, формування умінь та навичок [13; 16].
Не менш нагальним є запровадження викладання історії у вищих навчальних закладах. Навчальний процес є основним джерелом формування історичної свідомості молоді. На це звертають увагу такі дослідники, як П. Кравченко, В. Андрущенко, Л. Губерський, М. Михальченко, В. Кремень, В. Огнев'юк, інші вчені й організатори освіти. Йдеться, насамперед, про викладання історії у ВНЗ. Саме воно забезпечує цілісне ставлення молоді і студентів до історичного процесу, формує структуроване історичне знання, сприяє "зануренню студентів в історію", має ціннісний характер. Цьому ж сприяє вивчення студентами історії інших наук (природничих і гуманітарних), де простежуються імена, факти, події, які є невід'ємною складовою розвитку загальної історії культури народу. Загалом у ВНЗ України цей блок навчання організований досить пристойно. І за змістом, і за кількістю годин він посідає помітне місце в структурі підготовки бакалавра, спеціаліста, магістра.
Але й тут не обходиться без серйозних недоліків. Нерідко викладання історії у ВНЗ дублює відповідний шкільний курс. Суттєвого приростання знання не спостерігається. Відтак студент втрачає до історії інтерес. Його історична свідомість, скоріш, розрихлюється, аніж кристалізується в нову якість.
Історичне знання, оцінки, висновки, які делегуються студенту через викладання історичних дисциплін, повинні мати "характер прирощування". До того ж, викладання цих дисциплін у ВНЗ має носити діалогічний характер у формі: а) діалогу студента з викладачем-істориком; б) діалогу студента з навчальним підручником; в) діалогу студента з своєю історичною пам'яттю, сформованою в школі і оновлюваною в процесі вивчення історії у ВНЗ; г) діалогу студента з соціально-історичним досвідом, що існує у формі соціальних стереотипів, масової свідомості, суспільно-побутових міфологем тощо.
Потребує оновлення методика викладання історичних дисциплін. Особливо в контексті впровадження особистісного підходу та залучення інформаційних технологій. Значно активніше мають використовуватися Інтернет-технології.
Ніби всі це розуміють, однак історична частина знання при викладанні багатьох дисциплін скорочується. Історія фізики, хімії, географії, математики, соціології, психології тощо майже не викладаються або подаються фрагментарно, особливо в частині їх українознавчого контексту. Це (хай мимоволі) формує своєрідну меншовартість історичної свідомості студентів. Тим часом, історія української науки, культури і соціальної практики є органічною складовою світової історії. Причому, в ній вона виступає далеко не Попелюшкою. Актуальним завданням у цьому сенсі є оновлення змісту всіх курсів у ВНЗ, проведення додаткових науково-педагогічних розвідок у царині вітчизняної науки, "переведення" їх результатів у навчально-виховний процес.
У викладанні історії необхідно сміливіше запозичувати як передовий вітчизняний досвід, так і досвід інших країн. При цьому треба враховувати, що значний обсяг навчального матеріалу студентам доводиться опрацьовувати самостійно. У зв'язку з цим особливо актуальним стає перехід до активних методів навчання, високий ступінь гнучкості й адаптивності яких дозволяє ефективно використовувати їх у різних ситуаціях навчального процесу у ВНЗ. Безперечно, такий процес має обов'язково базуватися на обгрунтованому поєднанні різних методів і прийомів. При відносному пріоритеті активних методів на заняттях з історії мають посісти належне місце і лекції, і семінарські заняття, і самостійна робота над книгою, і вивчення передового досвіду, і, звичайно, індивідуальна практична робота студентів. Тільки органічна єдність усіх методів навчання забезпечує навчальному процесові необхідну універсальність і продуктивність, робить його справді проблемним за змістом та ефективним за формою [18; 14].
Нові методики викладання історії у ВНЗ обов'язково мають спиратися на активні методи і форми навчання, які найбільше задовольняють потребу студентів у самонавчанні та самовдосконаленні. Такі методи і форми поширюютьсяна досить велику групу прийомів і способів проведення теоретичних і практичних занять з історії. Це і проблемно-пошукові завдання до кожної семінарської теми, які спрямовують студентів на поглиблене вивчення історії, і наукові реферати, що націлюють студентський пошук на самостійне вивчення минулого, і розробка відповідно до теми курсу історії (з урахуванням профілю факультету) типів семінарських занять, методів і прийомів активізації роботи студентів на них. Але серед власне активних методів, які доцільно використати у нових методиках викладання історії у ВНЗ, треба особливо виокремити такі, як аналіз конкретних ситуацій, розв'язування проблемних завдань, ділові (операційні та імітаційні) ігри, індивідуальні практикуми, "круглі столи" тощо [3; 17].
При використанні цих методів бажаним є обговорення зі студентами питань, що стосуються типу, форм і методів проведення практичного заняття з історії, розподіл між ними різних ролей (пропонента, опонента, рецензента, експерта тощо). Це не тільки підвищує відповідальність студентів за проведення заняття, але й сприяє набуттю ними знань і навичок
Loading...

 
 

Цікаве