WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Менеджмент у контексті інноваційної моделі розвитку - Реферат

Менеджмент у контексті інноваційної моделі розвитку - Реферат

сьогодні як "довгі хвилі" М.Кондратьєва. Для емпіричного доказу існування великих циклів М.Кондратьєв досліджував рух індексів товарних цін, курсів деяких цінних паперів, заробітної плати в ряді галузей, зовнішньоторговельних оборотів, видобутку і споживання вугілля та виробництва чавуну і свинцю (на матеріалах Англії, Франції, Німеччини, США). Було одержано тренди, які мали явно виражений циклічний малюнок з періодичністю в 50 - 60 років. Це дозволило виділити такі цикли в динаміці світової економіки: перший - кінець 80-х років XVІІІ ст. - 40-і роки XІX cт. (промислова революція з розвинутим текстильним виробництвом); другий - середина 40-х - кінець XІX ст. (розвиток машинного виробництва, залізниць тощо); кінець XIX ст. - 1920 р. (підвищувальна фаза) [13].
Далі ці ідеї розвинув австро-американський економіст Й.Шумпетер. Сприймаючи в цілому підхід М.Кондратьєва, він наполягав на інноваційній природі довгих циклів. Визнаючи унікальність умов кожного циклу з огляду на рівень продуктивності сільського господарства, умови торгівлі і видобутку природних ресурсів, динаміки цін і ставок відсотків, головні причини економічних флуктуацій Й.Шумпетер вбачав у іншій площині. Саме він розвинув гіпотезу Кондратьєва, представивши економічний розвиток якпослідовність висхідних пульсацій, обумовлених поширенням відповідних кластерів взаємозалежних нововведень [14]. Він підкреслював, що це процес саморегулюючий і має характерну формулу хвилі.
Більшість результатів, отриманих у сучасних теоріях "довгих хвиль", підтверджує, що характер майже 200-літнього соціально-економічного розвитку світового господарства кореспондується з гіпотезою "довгих хвиль". Можна відзначити, що третій цикл (цикл електрики і сталі) тривав з 1890 по 1940 рік, четвертий (цикл автомобілів і синтетичних матеріалів) протримався з 1940 по 1990 рік, п'ятий (комп'ютерна революція) розпочався з 1990 року.
Нині спостерігається значний когнітивний перехід у цілісному (холістичному) розумінні складної динаміки відкритих суспільних систем, до яких належать і закономірності, що нас цікавлять, завжди нелінійні за своєю природою. Істотно також і те, що цей когнітивний перехід відбувається на основі нової, синергетичної парадигми, що, у свою чергу, дозволило дослідникам різко відійти від стереотипу лінійного мислення (який ще превалює у соціально-економічних науках) і відразу ж виявити надзвичайну різноманітність в еволюції суспільних систем, хвиляста динаміка станів яких має (як це не парадоксально звучить) дискретно-ієрархічний характер, включаючи простір станів від великих історичних хвиль суспільних формацій до "брижів" технологічних хвиль, або хвиль ділової активності [15]. Сьогодні популярно посилатися на закони синергетики, або, інакше кажучи, закони теорії самоорганізації. Але в нашому випадку це посилання доречне, бо реально використовується один із законів синергетики - логістичний закон. Він часто застосовується для якісного опису властивості насичення метаболічного процесу, що настає унаслідок втрат і дисипації енергії, коли виявляється наявність лімітів "енергетичного бюджету" суспільства. Всі ці колізії динаміки соціально-економічних систем у тій або іншій мірі впливають на інтеграційні процеси саме в інформаційних системах, які також відносяться до відкритих нелінійних і нерівновагомих систем, у наявні процеси самоорганізації.
У зазначених системах можуть відбуватися процеси, які є принципово нетривіальними в еволюції систем, що самоорганізуються. Існує певна область параметрів, де нелінійна система має темпоральну сумісність і тому резонує. Як вже відзначалося, резонансний вплив на систему означає, що важливою є не величина, не сила дії, а тільки правильна просторова типологія цих дій. Тому використання синергетичної парадигми управління є оптимально сприятливим шляхом виведення країни з кризи. Саме це дозволяє поставити країну на інноваційний розвиток та одержати максимально можливі позитивні результати. "Лінійні" ж прогнози деяких так званих економістів щодо майбутнього України за певних умов не витримують критики.
Україна має задовільні стартові умови для того, щоб інтегруватися в загальноцивілізаційні глобальні процеси, спираючись на високий інтелектуальний потенціал, який ми ще маємо, та нетривіальні підходи до розробки проблем соціально-економічних систем. Інноваційна модель розвитку, яку обрала Україна, формується на основі взаємодії детермінант глобального інформаційного суспільства, генетико-історичних джерел та внутрішніх економічних чинників. Інноваційно-інвестиційна політика в кризовій фазі економічного циклу і при виході з неї повинна бути спрямована на якнайшвидше формування умов відкриття і функціювання інноваційних ніш з урахуванням законів синергетики в соціально-економічних системах. Для цього необхідно зробити перехід від проголошеного на найвищому офіційному рівні інноваціного імперативу державно-господарського відродження країни до швидкої практичної реалізації сталої, реальної й далекосяжної економічної парадигми, ключову роль у якій відіграє інноваційно-технологічна політика з пріоритетом на власні інноваційні технології та інтелектуальні можливості української нації.
Слід мати на увазі, що успішне функціювання нелінійних відкритих систем вимагає не тільки сильної науки та освіти, але й цілого комплексу інших інституційних умов. Однією з найважливіших серед них можна виділити конкурентоспроможний підприємницький спектр як найважливіший сегмент національних інноваційних систем. Його ядром, як і на початку минулого століття, залишаються великі корпорації. Дослідницький потенціал, масштаби концентрації ресурсів, гнучкість у перерозподілі засобів з безперспективних на пріоритетні напрямки характеризують особливу функцію корпорацій як лідерів у процесі створення і комерційної реалізації нововведень. В Україні ці функції повинні взяти на себе також технопарки [16].
Саме корпорації і технопарки визначають рівень і тенденції інноваційної діяльності кожної окремо взятої країни, виконуючи функції, що не можуть узяти на себе інші науково-дослідні сектори, такі як університети, академічні та галузеві інститути, неприбуткові організації.
Пріоритетом державної політики в розвитку освіти, науки і технологій має бути створення сприятливих інституціональних умов для інноваційного зростання. Реалізація такої політики наприкінці XX ст.
Loading...

 
 

Цікаве