WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Майбутнє етнічних конфліктів - Реферат

Майбутнє етнічних конфліктів - Реферат

ідей. Саме колоніальним минулим пояснюються криваві конфлікти в африканських країнах та Шрі-Ланці.
Що ж тоді змушує людей вступати у конфлікт із сусідніми групами? На думку Дж. Боуена, це є результатом тривалих готувань, цькувань і погроз з боку лідерів, які контролюють армію. Саме страх і ненависть, сформовані згори, а не етнічні відмінності змушують людей вдаватися до насильства. Населення може відчувати страх чи обурення щодо іншої групи з різних причин, особливо тоді, коли соціально-економічні зміни здійснюються на користь певної групи. Але навіть тоді така конкуренція і почуття образи на низовому рівні, як правило, не призводять до міжгрупових сутичок без відповідного сигналу згори. Приклад - Руанда і Балкани.
Що стосується третього припущення, то існує чимало держав з етнічною багатоманітністю (Індонезія, Малайзія, Пакистан), які, хоч і не без внутрішніх конфліктів і політичних репресій, не зазнали масштабних насильств. Водночас країни з порівняно незначною різницею в культурі та мові населення (Югославія, Сомалі, Руанда) пережили найкривавіші етнічні конфлікти. Отже, наявність різнихетнічних груп не є обов'язковою чи достатньою умовою для виникнення насильства - тільки відносини між цими групами стали головним джерелом конфліктів.
Спростувавши в такий спосіб міф про етнічний конфлікт, Дж. Боуен стверджує, що насправді такий конфлікт є результатом свідомого політичного вибору [10]. Негативні стереотипи, страх перед однією із груп, "вбивати, щоб самому не бути вбитим", - це результат політиканства лідерів. Якщо відмовитися від цієї тези й погодитися з тим, що такі конфлікти - природний наслідок відхилень у людській поведінці в окремих регіонах світу, то це призведе до спотвореного уявлення про етноконфлікт. Такий підхід дає змогу припустити, що насильство властиве певному народові чи окремому регіону, а не є результатом розрахованих політичних кроків. Ним можна виправдати тривалу бездіяльність США і міжнародної спільноти в період розгортання війни на Балканах. А про учасників етнічного конфлікту можна говорити як про істот, менш цивілізованих, ніж "ми", і це дозволяє спокійно спостерігати за їх стражданнями.
Так, Я. Садовскі вважає, що [11]: етнічні конфлікти були нормою в цілому світі після 1945 року, тобто вони не є чимось новим і не пов'язані з глобалізацією; етнічні конфлікти не виростають з племінних чи інших первинних ідентичностей, а є результатом колоніальної політики чи інших сучасних подій; етнічні конфлікти спричиняють жертв не більше, ніж інші війни, незалежно від того, йдеться про кількість вбитого мирного населення чи частоту геноцидів; глобалізація знижує ймовірність етнічних конфліктів, оскільки підтримує демократичні цінності.
Подібної думки дотримуються й автори звіту про розвиток людства (2004 рік) "Культурна свобода в сучасному багатоликому світі" [12]. Вони заперечують те, що політика культурної самобутності і сприяння розвитку багатоманітності обумовлює фрагментацію суспільства, конфлікти, сповільнює розвиток і сприяє авторитарності правління. Така політика насправді є життєздатною і необхідною, оскільки часто саме утиски груп населення, які відрізняються від більшості своєю культурою, викликає зростання напруги. У звіті, до речі, розвінчуються п'ять найпоширеніших міфів про етнічну і культурну багатоманітність. А саме:
1. Етнічна приналежність людини вступає в суперечність з її відданістю державі, відтак визнання багатоманітності відбувається за рахунок збереження цілісності держави.
2. Етнічні групи схильні до конфліктів з використанням насильства через розбіжності в цінностях; отже, слід робити вибір між визнанням багатоманітності і збереженням миру.
3. Принцип збереження культурної свободи диктує необхідність захисту традиційних культурних практик; отже, можливий конфлікт між визнанням культурної багатоманітності й іншими пріоритетами людського розвитку, такими, наприклад, як соціально-економічний прогрес, демократія, права людини.
4. Етнічно багатоманітні країни розвиваються повільніше; отже, багатоманітність підтримується за рахунок стимулювання розвитку.
5. Деякі культури більш схильні до динамічного розвитку, ніж інші; одним культурам властиві демократичні цінності, а іншим - ні; отже, створення сприятливих умов для існування певних культур можливе за рахунок заохочення розвитку і демократії.
Автори звіту ООН дійшли висновку, що для людського розвитку потрібні не лише здоров'я, освіта, гідний рівень життя і політичні свободи, а й визнання державою культурної багатоманітності народів і наявність сприятливих умов для їх існування. Люди повинні мати свободу вираження своєї ідентичності, не зазнавати дискримінації в будь-яких сферах діяльності. Культурна свобода - одне з найважливіших прав людини, важливий аспект людського розвитку в цілому. Отже, він заслуговує уваги з боку держави.
До питання про прогнозування зростання етнічних конфліктів. Т. Гарр дійшов виновку, що, всупереч поширеній думці, за останні десятиліття кількість локальних конфліктів не збільшилася і вони не стали жорстокішими [13]. Різке збільшення локальних конфліктів припало на період "холодної" війни, що зумовлювалося намаганнями супердержав - США й СРСР - розширити сфери свого впливу на держави Третього світу. Конфлікти, що спалахнули після 1989 року, Т. Гарр пояснює прагненням до національної ідентичності у Східній Європі та в колишніх республіках Радянського Союзу.
Більше того, звіт "Мир і конфлікти" за 2005 рік констатує зменшення основних збройних конфліктів після їх піку на початку 1990-х років і фіксує лише кілька соцієтальних конфліктів (громадянських воєн), що останнім часом відновилися з новою силою [14]. Загалом кількість основних соцієтальних воєн зменшилася від 12 на кінець 2002 року до 8 на початок 2005 року. Поменшало й етнонаціональних воєн за незалежність, які були головною
Loading...

 
 

Цікаве