WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Міра свободи індивіда в державі - Реферат

Міра свободи індивіда в державі - Реферат

авторитарного режиму є причиною виникнення інших типів політичного режиму.
Взагалі, як уже наголошувалося, сучасна наука виокремлює, як правило, три типи режимів, які є, певною мірою, різномірністю державної та індивідуальної свободи: тоталітаризм, авторитаризм і демократію. Якщо прийняти попередній висновок про те, що авторитарний режим є природним для державно організованого суспільства, то тоталітаризм і демократія є певним збоченням, певним порушенням міри свободи держави та індивідів.
Тоталітарний режим є абсолютизацією державної свободи, а, отже, він характеризується і зменшенням, водночас, свободи індивідуальної. Момент переходу від авторитаризму до тоталітаризму полягає в наголосі на раціональному моменті співвідношення державної та індивідуальної свободи: якщо тільки авторитет держави може стримувати суспільний хаос, встановлювати організаційні форми облаштування суспільства, то поширення його дії на якомога ширше коло суспільних відносин сприятиме соціальній стабільності.
Поширення ж державної свободи на усі сфери суспільного життя, її тотальність порушує міру державної і індивідуальної свободи, а, отже, тоталітаризм є збоченням авторитарного режиму. Держава ухиляється від власного первинного завдання - захисту природних прав своїх громадян. Встановлюючи власним авторитетом суспільні закони, вона водночас їх і порушує, підпорядковуючи своїй владі.
Проте, формально, закон існує і в тоталітарному суспільстві. Тому межа між авторитаризмом і тоталітаризмом - кількісна, що і дає можливість характеризувати тоталітарний режим як збочення авторитарного, а не такий, що ґрунтується на принципово інших від останнього засадах. Якщо розглядати державний інтерес як такий, що є відчуженим від загального суспільного інтересу, або, в іншому масштабі, від загальнонаціонального, то тоталітаризм виступатиме як ідеал державної влади. Тоталітаризм - однопартійна форма правління, яка вимагає повного підкорення державі [27]. А звідси можна вивести й головне завдання громадянського суспільства: нейтралізувати практичне втілення державного ідеалу, зберегти свободу громадян, захистити її від її протилежності - державної свободи. Абсолютизація цієї сторони взаємовідносин державної та індивідуальної свободи, яка можлива завдяки тому, що в певні історичні моменти держава втрачає власну силу, а, отже, й авторитет, може призвести до іншого збочення авторитарного режиму, коли міра державної та індивідуальної свободи порушується в інший бік - до демократії.
Вже згадуваний Оксфордський словник визначає демократію як "врядування усього народу, зазвичай через обраних представників" [28]. Вважається, що держава, керована в такий спосіб, більше відповідатиме інтересам громадян. Проте тут відразу постає проблема прозорості виборів, завдяки яким формується законодавча (переважно), а іноді й виконавча влада.
Формально, наприклад, обиралася влада в Радянському Союзі, який проголошував себе "найдемократичнішою державою в світі". В результаті всезагальних виборів у 1930-ті роки в Німеччині до влади прийшла НСДАП, яка виступала від імені німецького народу.
Як тільки постає питання про демократію, або про її сутнісні риси, одразу випливає проблема псевдодемократії, що в принципі ускладнює визначення цього політичного режиму. Демократія, в сучасному її розумінні, перебирає на себе завдання авторитарного режиму: захист прав і свобод громадян. Причому у демократичному суспільстві держава, так само, як і в будь-якому іншому, має власні, відмінні від громадянських, інтереси. Піклування про інтереси громадян, як правило, є одним із засобів здобуття влади на всезагальних виборах, після яких пріоритетом держави є задоволення державних інтересів, національної безпеки, яка або відповідає, або не відповідає інтересам нації.
Демократія в чистому вигляді навряд чи й можлива. Визначення демократичних суспільств може відбуватися лише за умови порівняння міри свободи громадян цього суспільства з мірою свободи громадян в інших суспільствах. Тобто, йдеться не про окремий режим, а все про ті ж кількісні параметри індивідуальної свободи. Причому держава не в змозі збільшити кількість індивідуальної свободи - її завдання полягає в протилежному.
Тому демократія, по-перше, це реакція громадян на посилення державної свободи разом з придушенням свободи індивідуальної, а, по-друге, це контроль з боку громадян за діями держави в аспекті проблеми свободи. Оскільки держава інституалізована, має легітимний апарат для примусу, то можливості демократії суттєво обмежені і в часі, і в просторі. Демократія - це завжди бунт, це завжди заперечення, яке має на увазі ствердження [29]. Заперечення надмірної свободи держави задля ствердження своєї, громадянської свободи. Цінність свободи для бунтівника дорожча за його власне життя. Без бунту немає демократії, проте сам бунт є реакцією на порушення міри державної та індивідуальної свободи. Політичний режим є мірою державної та індивідуальної, громадянської свободи, яка має таку суттєву рису, як авторитет держави. Авторитаризм - це єдиний реально-історичний режим. Крім нього існують два ідеальних типи режимів - тоталітарний, як ідеал держави, та демократичний, як ідеал громадянства. Політичний режим прагне до цих ідеалів залежно відспіввідношення сил держави та громадянського суспільства. Проте навіть в ідеалі і демократія, і тоталітаризм мають риси реально-історичного режиму, певною мірою послаблені або підсилені. Причому, тоталітарний режим, який прагне до автаркії (про що говорити потрібно окремо) не є вигідним іншим сильним державам, оскільки обмежує світовий ринок. Звідси й боротьба за демократію проти тоталітаризму у всьому світу. І, зазвичай, в чужих країнах, хоча сама демократія, так само, як і тоталітаризм, не є життєво стійкою, оскільки також є порушенням міри авторитету держави.
Література:
1. Pocket Oxford Dictionary, Eighth Edition. - (Електронна версія).
2. Рябов С. Г., Томенко М. В. Основи теорії політики. - К., 1996. - С. 111.
3. Там само. - С. 113.
4. Див.: Якушик В. М. Вступ до політології. Вип. 1. - К., 1995. - С. 56.
5. Арістотель. Політика, 1275b20-22.
6. Там само. - 1275b17-20.
7. Там само. - 1276b28-30.
8. Див.: Кисельов С. Інтенції політичної реальності в контексті сучасної культури // Наукові записки НаУКМА (Політологія). - 1999. - Т. 12. - С. 11.
9. Локк Дж. Два трактата о правлении // Соч. В 3-х тт. - М., 1988. - Т. 3. - С. 338.
10. Локк Дж. Опыты о законе природы // Там само. - С. 49.
11. Там само. - С. 52.
12. Локк Дж. Послание о веротерпимости // Там само. - С. 114 - 115.
13. Локк Дж. Два трактата о правлении // Там само. - С. 334.
14. Там само. - С 337.
15. Див.: Гегель Г.В.Ф. Философия права. - М., 1990. - С. 93 - 94.
16. Там само. - С. 95.
17. Див.: Локк Дж. Два трактата о правлении // Там само. - С. 335.
18. Словник української мови. - К., 1970. - Т. 1 (А - В).
19. Брокгауз и Эфрон. Энциклопедический словарь // Русская коллекция. Энциклопедии и словари. (Електронна версія).
20. Большой энциклопедический словарь // Там само.
21. Pocket Oxford Dictionary, Eighth Edition. - (Електронна версія).
22. Философский энциклопедический словарь. - М., 1989.
23. Philosophisches W?rterbuch. - Stuttgart, 1957.
24. Див.: Гоббс Т. Левиафан, или материя, форма и власть государства церковного и гражданского. // Соч. в 2-х тт. - М., 1991. - Т. 2. - С. 265.
25. Див.: Там само. - С. 239.
26. Див.: Гоббс Т. Основы философии. Часть третья. О гражданине. // Соч. в 2-х тт. - М., 1989. - Т. 1. - С. 379.
27. Див.: Pocket Oxford Dictionary, Eighth Edition. - (Електронна версія).
28. Pocket Oxford Dictionary, Eighth Edition. - (Електронна версія).
29. Див.: Камю А. Бунтующий человек. - М., 1990. - С. 127.
30. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве