WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Міжнародні миротворчі операції як політичний інструмент врегулювання воєнно-політичних конфліктів - Реферат

Міжнародні миротворчі операції як політичний інструмент врегулювання воєнно-політичних конфліктів - Реферат

техніка видів і родів військ, цивільні спеціалісти, спеціальна техніка відповідно до умов ведення операції.
Наприклад, забезпечення проведення виборів в окремих районах, доправлення гуманітарних вантажів, забезпечення проведення переговорів, участь у виробленні політичних рішень тощо. Втручання у ведення бойових дій між сторонами є, як правило, вимушеним, а не обов'язковим заходом. Він викликається певними обставинами, передбаченими керівними документами ООН, але які виходять за рамки мандату і обумовлюються окремими резолюціями.
Як бачимо з таблиці, міжнародні миротворчі операції не можна представити, як сукупність військових дій щодо противника або сторони воєнно-політичного конфлікту, які перериваються переговорами з вироблення умов політичного врегулювання чи виробленням окремих політичних правил, що обумовлюють поступки одієї сторони іншій. Однак спільними рисами військових операцій і міжнародних миротворчих операцій є те, що вони залишаються "продовженням політики іншими засобами" [6]. Причому під терміном "продовження політики" розуміється передусім не підпорядкованість військових цивільній владі, а попередження, що головна стратегія війни, миротворчої операції або іншої перспективної дії має бути виведена з-під впливу тимчасових потреб, що обумовлюють локальні успіхи (тимачасовий успіх акції не повинен вносити плутанини у вже прораховані дії) [7].
Якщо у випадку війни прораховані дії - військові, то у міжнародних миротворчих операціях такі прораховані дії є переважно політичними. Тому неуспіх міжнародної миротворчої операції - це насамперед неуспіх конкретної політики врегулювання. У випадках неуспіху жодне кількісне нарощування військових контингентів у районах воєнно-політичних конфліктів не матиме успіху і буде заздалегідь приреченена провал. Це було яскраво продемонстровано, зокрема, під час наймасштабніших міжнародних миротворчих операцій 1992 - 1999 років на території колишньої Югославії [1].
Виходячи з цього досвіду, сучасний перехід ООН до ширшого застосування військової сили під час проведення міжнародних миротворчих операцій (рішення від 1 грудня 2004 року) є не що інше, як зміна політичних підходів до врегулювання воєнно-політичних конфліктів. Однак зміщення акценту міжнародною спільнотою на ширше використання силових методів під час проведення операцій остаточно не змінить суть цих операцій як політичного інструмента врегулювання воєнно-політичних конфліктів.
До основних політичних етапів такого врегулювання, яке останнім часом викристалізувалося досить чітко, можна віднести:
· припнення вогню;
· розведення конфліктуючих сторін;
· власне політичне врегулювання або вироблення рішень щодо нього;
· розбудова миру.
Такий розподіл обумовлений досягненням окремих політичних цілей міжнародних миротворчих операцій, які, на відміну від політичних цілей війни, обумовлюють розгалужений комплекс завдань, кінцевим результатом якого є досягнення стану мирного співіснування сторін. Його форма може вироблятися в ході проведення операції (політична мета під час проведення операції може змінюватися). Цей розподіл окреслює також рамки всіх міжнародних миротворчих операцій, у яких виконуються завдання, покликані зменшити страждання мирного населення, не допустити розширення наслідків конфлікту, забезпечити безпеку військового контингенту тощо. Причому форма і назва цих завдань ("гуманітарна інтервенція", "евакуація", "операція з сприяння" тощо) не відіграє суттєвої ролі.
Так само, як і під час проведення військових операцій, в ході міжнародних миротворчих операцій необхідно рахуватися з "природними власивостями народних мас" [6]. Тобто, у випадку проведення міжнародної миротворчої операції слід намагатися враховувати думки і прагнення сторін воєнно-політичного конфлікту. Як показала сучасна практика, таке врахування не означає сліпого виконання побажань сторін, аби догодити їм, а передбачає скоріш активну участь (але не втручання!) у різних формах процесу врегулювання. Однією з дієвих форм впливу на сторони є інформаційно-ідеологічна. Крім того, створення політичних умов, які сприяють вирішенню - хоча б частково, хоча б одного - спірного питання може забезпечити процес врегулювання і позбавити окремі протиборчі сторони можливості гуртувати сили шляхом консолідації суспільства чи окремих його верств на боротьбу з протилежною стороною. На жаль, на практиці далеко не у всіх міжнародних миротворчих операціях вдається забезпечити такі політичні умови. Навіть неврахування таких факторів, як спорідненість релігії у представників регулюючої сторони, історичні аспекти тощо може викликати негативні наслідки [1].
Висновок
Міжнародні миротворчі операції, незважаючи на видозміну окремих підходів до них в останній період з боку Організації Об'єднаних Націй, не змінюють своєї сутності. Вони залишаються дієвим політичним інструментом врегулювання воєнно-політичних конфліктів, що забезпечує вирішення коплексу завдань, які не можуть бути вирішені жодною державою окремо.
Література:
1. Бруз В. С. ООН і врегулювання міжнародних конфліктів: (Навч. посібник). - К.: Либідь, 1995. - 111 с.
2. СІПРІ 2002: Щорічник: Озброєння, роззброєння та міжнародна безпека: Пер. з англ. / Стокгольм. міжнар. ін-т дослідж. миру. Укр. центр екон. і політ. дослідж. ім. О. Разумкова: Редкол.: А. Гриценко (голов. ред.) та ін. - К.: "Заповіт", 2003. - С. 77.
3. Закон України "Про участь в міжнародних миротворчих операціях" // Відомості Верховної Ради України. - №22 - 23. - 11.06.99. - С. 468 - 471.
4. Перепелиця Г. М., Мокляк М. М., Фареник С. О. Феномен воєнно-політичного конфлікту в сучасній етнополітичній ситуації. - Київ: НІСД, 1995. - С. 9 - 10, 77, 80.
5. Степанова Е. А. Военно-гражданские отношения в операциях невоенного типа // М.: "Права человека". - 2001. - 269 c.
6. Клаузевиц К. О войне. М.: Логос, Наука, 1997. - С. 41.
7. Минцберг Г., Альстрэд Б., Лэмпел Дж. Школы стратегий / Пер. с англ. под ред. Ю. Н. Каптуревского. - СПб: Издательство "Питер", 2000. - C. 79.
8. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве