WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Націоналізм і демократія - Реферат

Націоналізм і демократія - Реферат

американський, костариканський, чилійський, папуаський чи шріланкійський. Всі ті нації, що мають власні, незалежні національні держави та не хочуть їх втратити, є носіями націоналістичної ідеї. Також курди, уйгури, тибетці, тіморці, бретонці, баски - й інші невільні нації, що борються за власні, хоча б автономні державні утворення - також є носіями націоналістичних ідей.
Можна поділяти націоналізм на націоналізм поневолених та панівних націй; такий поділ обґрунтований. Але в основі всіх таких ідей лежить, без сумніву, якраз націоналізм і саме націоналізм, який обростає різною політичною практикою, залежно від умов існування - імперських, однонаціональної державности чи боротьби за неї. І тут вже, виходячи з обставин існування - і панування - націй, можна розрізняти націоналізм трьох ступенів. 1. Націоналізм імперської держави (чи держави з претензіями на імперську, особливо, якщо вона була імперією в минулому), що дуже часто перетворюється в шовінізм з потягом підкорювати, денаціоналізувати інші нації. 2. Націоналізм в основному однонаціональної держави без імперських амбіцій, але з тенденцією всіма силами забезпечити незалежне існування держави і самобутність нації. 3. Націоналізм бездержавної та безавтономної нації, нерівноправної з поневолювачами - така нація веде національно-визвольну боротьбу за утворення власної держави.
Поширюваний і пропагований в останній час зворот про "великий націоналізм малих націй" по відношенню до націй, що ведуть національно-визвольну боротьбу або лише недавно звільнилися від чужого панування й утворили власну державу, не є науковою дефініцією, а лише публіцистичною фразою, позбавленою реального змісту, - бо її автори хронічно відмовляються враховувати набагато загрозливіший для світової і реґіональної стабільности "великий націоналізм великих націй".
Виходячи, отже, з теорії та практики дій імперських держав по відношенню до української нації, носіями українського націоналізму треба вважати повну гаму політичних течій - від націонал-комуністів до монархістів, якщо вони були і є за незалежну Українську державу. Бо і винищували їх всіх у минулому саме за український націоналізм. Треба думати, з точки зору окупантів, цілком оправдано.
Так ми приходимо до висновку, що поняття націоналізм вживається в українській політичній дійсності у подвійному розумінні й значенні. 1. Широкому, застосованому в міжнародній практиці. 2. Вузькому - для всіх тих політичних течій, які внесли слово націоналізм до назви своїх організацій, об'єднань - або (що стало популярним в останній час) оголошують про свою діяльність на основі принципів націоналізму.
Переходжу до співвідношення термінів націоналізм та демократія.
У політичних дискусіях, які ведуться в наш час в Україні - ведуться, треба сказати, часто дуже брудними методами, - намагаються протиставити поняття націоналізм та демократія, які навіть не просто протилежні, але й протирічиві, несумісні. Хоча як я намагався довести спочатку, ці поняття лежать у різних площинах і стосуються цілком різних ділянок. Перше - політичної ідеології, друге - теорії держави.
До дуже курйозних проявів політичних і політологічних дискусій належить прагнення приєднати до поняття націоналізм звинувачення в обов'язково належних до цього ідейного напряму збройних, терористичних, просто кривавих, обов'язково нелегальних способів, політичної боротьби. А до демократії - обов'язково мирних, беззбройних, парламентських засобів здобування політичних цілей. Мені важко пояснити причини такої безглуздої постановки питання. Та вона існує.
Як відомо, демократичний лад дуже часто утверджувався збройною, кривавою рукою. Ще Брут вбив Цезаря, тобто здійснив терористичний акт, акт індивідуального терору, захищаючи демократію. Демократію насаджували в післявоєнній Німеччині, без сумніву, збройним, насильницьким шляхом. Ця боротьба за демократію в Німеччині коштувала багато мільйонів убитих. Демократичні суспільства минулого ставили пам'ятники тирановбивцям - отже, терористам.
З іншого боку, до диктатури, в остаточному розрахунку навіть дуже кривавої, доходили також дуже мирним парламентським способом. Гітлер дійшов до влади, пам'ятаємо, після цілком демократичних виборів.
Очевидно, методи політичної боротьби - мирні, парламентські, збройні, терористичні - це одна категорія. А націоналізм, демократія - цілком інші. Всі три категорії лежать на різних лініях, в різних полях - площинах. І в теорії, і в практиці вони можуть утворювати різні комбінації. Єдиної константи тут немає і не може бути. Три елементи можуть з'єднуватися по-різному. Єдиний практичний висновок, який можна зробити в даній ділянці, це той, що для боротьби з кривавою тоталітарною диктатурою або з загрозою такої диктатури дозволяються як збройні, так і мирні способи боротьби. І таку боротьбу можуть вести як демократи, так і націоналісти (націоналісти у вужчому розумінні).
Врешті, про термін демократичний націоналізм, який поволі входить - зрештою, не без спротиву - в українську політичну дійсність.
Є таке крайнє становище: мовляв, до слова націоналізм не можна додавати жодного додаткового визначення. Бо, нібито існує лише один-єдиний термін націоналізм, так сказати б, "чистий" націоналізм. Такий погляд звернений, насамперед, проти терміну інтегральний націоналізм (щось в роді всюдипроникливого націоналізму), на який справді, по відношенню до української реальности, погодитися важко. Про інтегральність націоналізму (в такому розумінні, яке спопуляризували імперські політологи, політики, ідеологи відносно до будь-якого іншого, лише не до свого власного націоналізму) для українських умов говорити важко. Україна досі не переживала панування націоналізму (бо тритижневе, дуже хитке, існування Української держави 1941 р., проголошеної ОУН, т.зв. бандерівцями, надто короткий термін) і про його інтегральність на підставі агітаційно-пропагандистської літератури твердити просто некоректно.
Але, якщо етногенні політичні ідеї уявити собі у вигляді горизонтальної лінії, на одному полюсі якої космополітизм, а на іншому - націоналізм, і таку горизонтальну лінію ввести в систему координат, в якій на вертикалі відзначатимуть види державного ладу від демократії до диктатури, то, цілком зрозуміло, можливі різні комбінації. Бо на горизонтальній лінії між полюсами космополітизму та націоналізму будуть ще інші градації - і на цій лінії знайде свою відмітку - та й відповідну криву в системі координат - також український демократичний націоналізм.
Вживав я це поняття у своїх попередніх виступах та статтях - і від нього не відмовляюся. Демократичність - з точки зору теорії держави - націоналізму я бачу в двох моментах. Перший - якщо буде збережено повноцінний виборний парламент, а прихід до влади, до парламентської більшости, здійснюватиметься виборним шляхом. Другий - збереження, після приходу до влади, неоднопартійного ладу. Думаю, цих двох моментів вистачає длятого, щоб говорити про демократичний націоналізм як цілком певно і чітко визначену ідейно-політичну платформу і течію.
Loading...

 
 

Цікаве