WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Критерії визначення сильної держави - Реферат

Критерії визначення сильної держави - Реферат

громадянського суспільства, але й через привабливість авторитаризму для частини населення, в уявленнях якої він асоціюється з порядком.
У середовищі української еліти існують впливові угруповання, які борються між собою за владу та ресурси. А народ "безмолствует" - він байдужий до цієї боротьби. В таких умовах неможливе формування суспільного договору, який би не допустив встановлення радикально авторитарного режиму.
В авторитарних державах радянського типу проголошувалась демократія, але вона розумілась як засіб досягнення народного блага, а не як здійснення волі народу. В них був дуже виражений директивний елемент влади - нав'язування волі, наказ, примус.
Проте слід визнати, що сила авторитарної держави була не лише в тому, що вона вдавалась до насильства, репресій.
Слід розрізняти поняття "сила" і "насильство". Існує точка зору, що будь-яке насильство є псевдовладою. Той, хто використовує насильство, фактично визнає, що не в змозі ні самостійно здійснювати управління, ні добиватися мети в умовах співробітництва з іншими. Треба пам'ятати й те, що саме суспільство надає право державі використовувати насильство в тому випадку, коли існує загроза його безпеці. Насильство є ефективним засобом досягнення певних цілей в короткотерміновій перспективі. Але воно неефективне як засіб збереження влади протягом тривалого часу. Будь-яка держава має монопольне право використовувати насильство, і це зовсім не означає її безсилля. За умови, що це право є легітимним.
Сила державної влади саме в легітимності. Це переконливо довів М. Вебер. Авторитарні держави досягають легітимності, використовуючи різні методи. Вони мають єдину ідеологію, спроможні здійснювати політичну соціалізацію населення, формувати громадянську свідомість, створювати міфи, стереотипи тощо. Легітимність забезпечує політичну стабільність.
Особиста позиція людини з безліччю різних інтересів формується під впливом багатьох факторів - релігійних, моральних, емоціональних, економічних. В СРСР протягом життя всього кількох поколінь сформувалась певна колективна свідомість як сприйняття спільних цінностей. Зруйнування її стало однією з причин системної кризи суспільства. Антагоністи СРСР в холодній війні добре розуміли значення цієї колективної свідомості. Тому велись не тільки перегони озброєнь, які повинні були економічно ослабити Радянський Союз, але й ідеологічна війна, котра покликана була зруйнувати існуючі уявлення, стереотипи, міфи. Все це разом мало ослабити державу.
Сполученим Штатам також за досить короткий час вдалося сформувати ціннісний консенсус - сприйняття соціальної нерівності. Особливості політичної культури США є предметом уважного дослідження вчених. Дехто пов'язує швидке формування ціннісного консенсусу з діяльністю лідерів-харизматиків, які відіграли важливу роль в інтеграції суспільства, вплинули на формування спільної ідентифікації. В роки Другої світової війни американці німецького походження воювали проти гітлерівської Німеччини.
Здатність формувати єдину ідентичність, патріотизм, гордість за власну державу, використовувати такі форми колективної свідомості, як право, релігія, мораль для збереження стабільності, слід також зарахувати до критеріїв сильної держави. Н. Макіавеллі, наприклад, вважав, що якби релігії не було, то її слід було б вигадати - без неї політичній еліті важко управляти народом. Релігія включає базові цінності і норми, відносно яких в суспільстві існує згода. Норми санкціонують певну поведінку людей та контролюють її.
Не тільки релігія, але й соціальні утопії, месіанські теорії передбачають віру. Людина схильна вірити в краще, що й використовує влада в релігії, в політичних міфах. Основне завдання влади - сформувати ціннісний консенсус, визначити способи його досягнення. США вдалося сформувати такий консенсус в умовах політичного плюралізму, секуляризації.
Колективна свідомість, ціннісний консенсус сприяють інтеграції суспільства. Ця інтеграція є також ознакою сильної держави. Але, як вважають Ю. Фрідріхс та Я. Ягодзинський, інтеграція, яка виникає внаслідок переносу витрат на державу, має формальний характер: держава не породжує зв'язків індивідів один з одним. Довіра до державних інститутів залежить від сприйнятої здатності до досягнення результату [22]. На думку цих вчених, нині немає не тільки точного визначення різних понять інтеграції, але й, перш за все, моделі дій, які пов'язують інтеграцію зі стабільністю та функціонуванням систем [23]. Ю. Фрідріхс і Я. Ягодзинський розглядають три рівні інтеграції: мікро-, мезо- і мегарівень. Хоча погоджуються, що це спрощений підхід - в сучасних суспільствах належить виділяти багато мезорівнів, і, крім того, існує немало й наднаціональних рівнів - аж до рівня світового суспільства [24].
На кожному рівні є свої критерії інтеграції. На макрорівні (суспільство) показниками інтеграції та дезінтеграції є громадянські війни, політичні конфлікти з використанням насильства, революції, договірна політична участь, недоговірна політична участь, договірна аполітична участь, кількість і впливовість екстремістських партій, розщепленість партійної системи, самогубства, злочинність, розлучення, рівний розподіл доходів, національна ідентифікація, національна гордість, патріотизм, багаторазове членство у спілках, волонтерство, готовність до витрат, квота на імміграцію тощо. На мезорівні (об'єднання, громади, профспілки, спілки роботодавців тощо) показниками інтеграції є місцева ідентичність, членство, волонтерство, готовність до витрат і т. п. На мікрорівні (індивіди та малі групи) - кількість друзів чи тих, з ким людина контактує постійно, допомога і підтримка, кількість дітей, група ідентифікації, переселення тощо [25].
В Україні хоча й немає політичних конфліктів з використанням насильства, але є багато інших ознак дезінтеграції - зростання кількості розлучень, самогубств, крайній політичний плюралізм, тобто існування двохсторонньої опозиції владі тощо.
З часів Е. Дюркгейма вчені прагнуть відповісти на запитання, за яких умов для інтеграції корисні відмінності і протилежності. Німецький соціолог Зіммель вважав, що чим більше відмінностей, тим більше інтеграції. Л. Козер вивчав інтегруючий вплив конфлікту. Звичайно, не всі конфлікти сприяють соціальній інтеграції. Нині досліджується можливість інтеграції в умовах політичного плюралізму, тобто в умовах визнання права іншого існувати в широкому політичному просторі, мати власні політичні інтереси.
Спроможність формувати солідаристську культуру також можна віднести до ознак сильної держави. Є. Трубецькой солідарність називав законом обов'язкового, що в більшій чи меншій мірі визнається скрізь, де існує людське суспільство [26]. Поняття "солідарність" споріднене з поняттям "братерство". Солідарність часто розглядається як взаємний обов'язок. М. Шлай і Й. Вагнер у праці "Свобода, справедливість, солідарність: основні цінності і практична політика" (1976 р.) зазначають, що природна єдність, з якої випливають взаємні обов'язки, існує лише в дружбі, сім'ї, малих соціальних групах. Щоб виникла солідарність в державі, потрібно створити економічні, соціальні та суспільні умови, які б стимулювали єднання людей [27].
Раціональна солідарність виникає з визнання спільних інтересів, спільного бажання змінити ситуацію. Хоча чіткої межі між різними формами солідарності немає. Загальною ознакою всіх форм солідарності є добровільність. Держава не може примусити бути солідарними, а ось вплинути на формування почуття солідарності
Loading...

 
 

Цікаве