WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Критерії визначення сильної держави - Реферат

Критерії визначення сильної держави - Реферат

кілька сильних організацій, що репрезентують протилежні сторони політичного сектора. Державні агентства та організації працюють спільно над вирішенням політичної проблеми. Узгоджені мережі виникають тоді, коли сильне державне агентство має справу, в основному, з однією зацікавленою асоціацією. У цьому випадку досягається максимум сили на обох сторонах. Керовані державою мережі - це ті, в яких асоціаційна система слабка, а державне агентство відносно сильне і послідовне у своїх діях. У таких випадках держава може домінувати в політичному секторі без особливих заперечень і без потреби спиратися на асоціації [13].
Леслі А. Пал називає цю класифікацію мереж експериментальною, бо політичні процеси не можна пояснити одними лише структурними чинниками. У деяких сферах, пише він, державна політика розробляється у вузьких колах державних агентств і зацікавлених учасників. В інших маємо суміш слабких, непостійних учасників політичного процесу. А ще в інших обидві сторони - і держава й асоціації - неспроможні впливати на хід справ [14].
Незважаючи на це, згадані критерії можна використати для визначення сили чи слабкості української держави та громадських асоціацій у різних сферах. Але чи досить їх для визначення того, яка держава є слабкою, а яка сильною?
Нашу державу не можна віднести до сильної, бо вона залежить від розвинених країн світу, світових фінансових організацій, які впливають на соціальну політику України, вимагаючи скорочення соціальних програм. З іншого боку, українська держава значно більше, ніж розвинені демократії, незалежна від громадянського суспільства, оскільки воно ще не розвинене. З державою взаємодіють здебільш корпорації. І саме вони суттєво впливають на державну політику.
Формальна структурованість України подібна до структурованості французької держави. До певної міри французька модель політичної системи була використана українськими реформаторами. Тобто можна зробити висновок, що в деяких сферах наша держава виступає, як сильний актор політичного процесу, а в інших - як слабкий.
Це стосується й інших країн. Хоча, скажімо, американська держава залежить від громадянського суспільства, але за можливостями мобілізації населення, ідеологічного впливу на суспільство США не можна назвати слабкими. США часом вдається це робити не гірше, ніж колись СРСР (наприклад, під час підготовки до війни в Іраку американській адміністрації вдалося заручитися підтримкою більшості американців).
Показником сильної держави є її здатність зберігати політичну стабільність в умовах модернізації. В. Спиридонова пише, що проблема збереження структурних характеристик влади, в тому числі й структури сильної держави, для успішної модернізації суспільства - центральна проблема сучасних європейських досліджень [15].
Модернізація, як свідчить досвід багатьох країн, може призвести до порушення політичної стабільності. С. Хантінгтон говорить, що коли темпи політичної модернізації занадто високі, розширення політичної участі випереджає темпи політичної інституціоналізації, то це може призвести до порушення політичної стабільності і навіть до її деградації. На його думку, в цих умовах для запобігання хаосу потрібна сильна авторитарна влада, яка б послідовно впроваджувала реформи, створила коаліцію реформаторських сил, враховувала фактор часу.
С. Хантінгтон, вивчаючи наслідки змін традиційних інститутів у процесі модернізації, дійшов висновку, що їх руйнування, як правило, спричиняє дестабілізацію політичних відносин, зростання соціальних конфліктів, створення, в деяких випадках, авторитарного режиму військового характеру. Тому він вважав, що потрібна, перш за все, стабілізація розвитку, а це можливо при сильній авторитарній державній владі. Політичний розвиток означає інституціоналізацію політичних організацій і процедур та їх стабільність. Політична модернізація, на думку С. Хантінгтона, означає, перш за все, послідовне, поетапне проведення реформ. Говорячи про авторитарну владу, вчений наголошує, що саме вона є коаліцією реформаторських сил, яка характеризується компетентністю політичного керівництва.
Як існує багато різновидів демократії, так існує і багато різновидів авторитаризму. Очевидно, в умовах модернізації справді необхідна авторитарна влада, але особливого типу - "помірно авторитарна", "авторитарно-ліберальна". Її мета - підготувати перехід до відкритого суспільства, яке може уникати політичних та соціальних конфліктів, регулювати їх, адаптуватись до змін середовища, взаємодіяти з громадянськими інституціями. Під "ліберальним авторитаризмом" треба розуміти відповідальну владу, спроможну приймати рішення,яка має план розвитку суспільства і здійснює його на користь народу. При цьому держава визначає і надає права і свободи, міру їх гарантованості, може деякі з них скасовувати, якщо вважатиме це за необхідне. Наприклад, для збереження стабільності й соціального миру.
В усіх країнах, які належать до розвинених демократій, спостерігається певний елемент авторитаризму. Вважається, що гармонійне поєднання демократії з авторитаризмом - норма. При демократії політична еліта, професійні політики наділені правом приймати рішення, водночас вони відповідальні перед народом. В теоріях еліти такий устрій називають демократичним елітизмом, а еліту - елітою заслуг. Вона складається з компетентних професіоналів, що виражають інтереси народу, який їм довіряє. (В нашому суспільстві відчуваємо дефіцит політиків-патріотів, що впливає на характер модернізації країни та її наслідки).
А. Мельвіль пише, що існує цілий спектр різних політичних систем і режимів, які можна розмістити в континуумі між полюсами "демократія" і "авторитаризм". На його думку, важливо розрізняти дві фази в логіці демократичного транзиту: 1) фазу транзиту як такого; 2) фазу консолідації [16].
Авторитарно-ліберальний режим має привести до консолідованої демократії. Консолідовану демократію пов'язують із згодою всіх чи основних суб'єктів політики дотримуватися демократичних норм і принципів (Р. Гюнтер, Дж. Хіглі) [17]. Х. Лінц пише, що про консолідовану демократію доцільно говорити тоді, коли основні учасники політичного процесу (партії, групи, інститути, сили) переконані, що владу можна завоювати лише демократичним шляхом [18]. С. Хантінгтон пов'язував таку демократію з неможливістю авторитарного реваншу [19].
Дж. Придхам вважає, що кінцева мета в процесі консолідації досягається тоді, коли демократія глибоко укорінилась в країні і зміцниласьзавдяки еволюції політичної культури, яка може бути названа демократизацією цінностей. Відданість принципам демократії демонструється як з боку еліти, так і з боку всього населення [20].
В Україні не склалося коаліції сил з чітким планом реформування суспільства. Натомість, як пише В. Тарасенко, наше суспільство, ставши на авантюрний шлях історичної творчості і вдавшись до копіювання чужих зразків, створило в собі самому соціально невизначену реальність, від якої само й потерпає. Перетворення пішли на користь фінансово-промисловим і регіональним кланам [21].
В Україні побоювання декого про випереджаюче зростання політичної активності не справдилися. Навпаки, відбувається політична деградація. Одним з її проявів є корупція у всіх структурах влади, що, в свою чергу, призводить до деградації суспільства, зниження довіри не лише до влади, але й до найближчого оточення. В цих умовах не виключена можливість встановлення авторитарного режиму (але не такого, про який пише С. Хантінгтон) не лише тому, що не маємо
Loading...

 
 

Цікаве