WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Криза „совєтології” і пошуки нових підходів - Реферат

Криза „совєтології” і пошуки нових підходів - Реферат


Реферат на тему:
Криза "совєтології" і пошуки нових підходів
На межі 1980 - 1990 років країни Центральної Європи відмовилися від "побудови комунізму" і задекларували перехід до ринково-ліберальної моделі розвитку. Згодом на цей шлях стали й держави, що виникли після розпаду Радянського Союзу. У цей період висловлювалися різні прогнози щодо можливостей і перспектив переходу від соціалізму до капіталізму. Проте, як зауважив американський вчений Г. Стоукс, найприголомшливішим у тогочасних подіях у Східній Європі було те, що там ніхто не пропонував жодних нових ідей. Оригінальних ідей, додамо ми, продукованих у самих суспільствах, котрі б стимулювали ефективність економічної та соціальної трансформації.
Звернімо увагу, що в сучасній літературі з політичних наук у нас в Україні, як, до речі, і в Росії та Молдові, майже не згадується, що базові суспільні проблеми нашого розвитку, корінні питання соціальних і духовних змін ще з часів СРСР були й залишаються предметом більш ніж пильної уваги зарубіжних академічних вчених, економістів і політологів. Такий досить цікавий нюанс. Кількість докторських дисертацій, присвячених Радянському Союзу і захищених в американських та британських університетах з 1960 до кінця 1970-х років утричі перевищувала кількість докторських праць, написаних від початку століття до кінця 1950-х років.
Що ж сталося з галуззю суспільних теорій і концепцій на Заході під назвою "совєтологія" після того, як зник головний об'єкт дослідження - СРСР? Які питання хвилюють сьогодні дослідників посткомунізму? Такий інтерес не є виключно академічним. Адже саме ті напрацювання досить часто корегують напрямки суспільної трансформації постсоціалістичних країн, дають оцінки подіям, визначають їх можливі наслідки. Іноді їх автори були навіть радниками урядів (згадаємо хоча б не у всьому позитивний досвід Дж. Сакса).
У запропонованій статті автор ставить за мету проаналізувати деякі актуальні проблеми посткомуністичних досліджень, прагнучи показати (наскільки дозволяють джерела) динаміку інтелектуальних пошуків і дискусій насамперед в англомовному науковому середовищі. Стосовно сучасних досліджень з цієї проблематики в Україні, то зазначимо, що вони є спорадичними. Із зарубіжних розвідок відзначимо хіба що статтю російського вченого В. Гельмана і працю американського дослідника С. Коена [див. 1; 5].
Редактор одного з численних збірників з досить промовистою назвою "По той бік радянських досліджень" (1994 р.), присвячених аналізові проблем посткомунізму, Д. Орловські так визначає характер кризи, у якій опинилася совєтологія. Визнаючи, що вивчення Росії та інших держав пострадянського простору необхідне з огляду політичного аналізу складних процесів, які сьогодні відбуваються у їх внутрішній і зовнішній політиці, він зазначає: "Радянські дослідження (Soviet studies), включаючи совєтологію, вразили склеротичні тенденції". Причому це ані трохи не пов'язано з труднощами доступу до джерел, до відповідних інститутів і людей, котрі виконують певну роботу. Скоріш за все, криза настала внаслідок "вад бачення й творчої уяви, теоретичної софістики і браку порівняльної перспективи, яка живиться значно ширшими світами соціальної науки, історії та літературних досліджень" [15, c. 3]. За визнанням одного із сучасних дослідників - Ф. Флерона, "совєтологи були поганими методологами" [11, с. 245].
І все ж, говорячи про кризу совєтології, не слід забувати, що вона, як зазначалося в одному з досить ґрунтовних досліджень минулих років, "являє собою (звісно, йдеться передусім про час написання книги - В. Ф.) потужний дослідницький комплекс" з вивчення внутрішньої і зовнішньої політики СРСР, економіки та культури, історії і сучасного розвитку суспільства [4, с. 7].
До професійної честі дослідників посткомунізму зауважу, що вони й нині не відмовляються різко критикувати один одного, шукати оптимальних концептуальних і теоретичних підходів до вивчення посткомуністичних феноменів на Сході Європи. Прикладом може бути книга С. Коена "Провал хрестового походу. США і трагедія посткомуністичної Росії" (2000 р.). Автор належить до ревізіоністської школи політологів, котрі вважають, що ліберальна модель в Росії зазнає краху так само, як і політика США щодо неї. Саме в цьому дусі С. Коен коментував події другого президентства Б. Єльцина на сторінках впливових часописів "The Nation" і "The New Republic", а також в радіоінтерв'ю на CNN. "Чому майбутнє Росії обов'язково має бути таким, як американське сьогодення? - слушно запитує дослідник. І відповідає: - В основі цієї ідеї лежить звичайнісінька політична чванливість. Зарозуміла і телеологічна ця ідея є академічним виразом "американського тріумфалізму пострадянської доби, псевдонаукової версії тези Фукуями про "кінець історії" і, як більшість ідей "Вашингтонської згоди", не виходить за межі ХХ століття" [5, с. 38]. Вчений піддає, без перебільшення, нищівній критиці так звану "школу транзитологів", яку вигадало старше покоління совєтологів, сформувавши когорту молодих вчених - таких собі відчайдушних академічних "молодотурків". Саме вони вбачають панацею у ліберально-ринкових реформах і громадянському суспільстві. Внаслідок цього "ціла галузь науки... опинилась у полоні концепції, котра спотворила і девальвувала професію", - констатує С. Коен. Він пише про глибоке моральне падіння частини транзитологів, котрі, розуміючи, що "радикальні реформи" супроводжуватимуться величезними людськими стражданнями, тим не менш готові "виправдати їх в ім'я майбутнього". На думку А. Піккеля, на ранні трансформаційні дебати вплинуло також і те, що до них прилучилися спеціалісти з економіки, а вони були мало обізнані в галузі посткомуністичних досліджень. По-друге, у цю сферу втрутилися вчені з політичних наук, зокрема так звані транзитологи, які були готові поширити власний досвід експертизи переходу від авторитаризму до демократії в Латинській Америці і в Південній Європі на східноєвропейський контекст. На сторінках своєї книги С. Коен фактично виносить жорсткий (якщо не сказати жорстокий) науковий і політичний вирок транзитології. Він пише: "І ось тепер з'ясовується, що транзитологи - вчені і журналісти однаковою мірою - прогавили найважливіше в історії Росії з 1991 року і одночасно абсолютно протилежне тому, що вони збиралися вивчати і висвітлювати - поступовий та неухильний процес демодернізації країни. Підсумком стало росієзнавство без Росії" [5, с. 38, 41, 59].
Показово, що вперше свої ідеї С. Коен апробовував на сторінках впливового часопису "Роst-Soviet Affairs", де за підтримки знаного вченого Дж. Бреслауера (який, до речі, координує програму радянських і пострадянських досліджень в університеті Берклі) було опубліковано фрагмент дослідження, незважаючи на принципову незгоду з низкою тез С. Коена. Дж. Бреслауер, який зробив свого часу внесок у концепцію "авторитаризму благоденства" (welfare authoritarinism) вважав, що надмірна полеміка проти совєтології недоречна, і висловлював побоювання, що"інтелектуальна історія совєтології може бути замінена карикатурами, запропонованими сьогоднішніми критиками" [14, c. 112]. На перший план тепер виступають завдання інтелектуального прориву. Мабуть, минула доба ейфоричних досліджень, коли після краху комунізму "ідеологічний вакуум заповнювався західним баченням тріумфуючих ринків і демократії". Як зазначає дослідник із Берклі М. Буравой, через десять років після падіння Берлінської стіни "ми можемо починати роздумувати, як успішні хвилі західної теорії живуть у новому оточенні та чи спроможні вони накидати нові пізнавальні карти" (new cognitive maps) [10, с. 302].
Звернемося у контексті здійснюваного нами аналізу досліджень посткомунізму до теми адекватності концептуальних і теоретичних підходів тим соціально-політичним феноменам, які сьогодні прийнято називати проблемами суспільств перехідного періоду. Нам допоможе у цьому блискуча, як на
Loading...

 
 

Цікаве