WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Концепція стратегічного партнерства в політиці Республіки Польща щодо України - Реферат

Концепція стратегічного партнерства в політиці Республіки Польща щодо України - Реферат

прагнення активно впливати на процеси за східним кордоном в тому, що стосується її національних інтересів.
Втім, за часів міністра Д. Росаті (уряд В. Цімошевича) політична риторика щодо України дещо змінилася. Вже йшлося не про "стратегічний вимір" незалежності України для інтересів РП, а про її значення як важливого чинника польської безпеки та стабільності в Європі (що особливо підкреслювалося в рік стратегічного рішення НАТО про запрошення Польщі до переговорів про вступ) [12, s. 91; 11, s. 86 - 87].
Завдання політики щодо України визначалися як сприяння належному її утвердженню на міжнародній арені, переконування Заходу до більшого розуміння України та допомоги їй [14, s. 46; 15, s. 44]. Надалі особливого значення набула підтримка прагнень України до європейських структур, сприяння зміцненню відносин з Центральною Європою [12, s. 91; 11, s. 86 - 87].
Власне з Центральноєвропейським регіоном пов'язана більшість українських ініціатив Польщі. Йшлося про долучення України до проектів в рамках ЦЄІ [14, s. 46], можливу перспективу членства в Центрально-Європейській угоді про вільну торгівлю (ЦЕФТА) [11, s. 87].
Значення відносин з Україною в 1993 - 1995 роках полягало у зміцненні регіональної безпеки та розглядалося як вирішальне для успішної реалізації завдань східної політики, а відтак мало стати предметом особливого зацікавлення [14, s. 43 - 44]. В 1996 - 1997 роках діапазон значення відносин з Україною розширився до загальноєвропейського рівня [12, s. 91; 11, s. 86]. Очевидно, це пов'язувалося з конкретними обставинами процесу наближення Польщі до членства в НАТО.
1994 року Польща вперше в практиці щорічних інформацій уряду про основи зовнішньої політики висловила бажання бачити активніші та енергійніші політичні й економічні реформи в Україні [14, s. 46].
1995 року А. Олеховський, вже як екс-міністр закордонних справ, висловив припущення про можливість участі в майбутньому України (а також Білорусі) в європейській інтеграції [31, s. 28]. 1996 року було офіційно зазначено наявність проєвропейського спрямування в політиці України [12, s. 91].
Рівень двосторонніх відносин визначався як "тісне партнерство" [15, s. 44; 7, s. 24; 12, s. 91], хоча в концепції уряду Ю. Олекси, поданій міністром В. Бартошевським, уперше за весь досліджуваний період було вжито поняття "спільність інтересів" щодо двосторонніх відносин [7, s. 24].
З поверненням до влади сил правого спектра - Акції виборчої "Солідарність" (АВС) та Унії свободи (УВ), які утворили коаліційний уряд під орудою Є. Бузека, концептуальні засади польської зовнішньої політики, зокрема й щодо України, набули якісно нових рис. Певним чином це було пов'язане з особистістю керівника польського МЗС наприкінці 1997 - середині 2000 років, відомого політичного діяча професора Б. Геремека. Саме починаючи з першої щорічної інформації нового уряду про основи зовнішньої політики (1998 р.) рівень двосторонніх відносин став визначатися як "стратегічне партнерство" з підкресленням їх привілейованого характеру [1, с. 64, 73 - 74; 4, s. 25; 3, s. 11].
Відносини з Україною розглядалися як такі, що мають ключове стратегічне значення для безпеки Польщі та стабільності регіону Центрально-Східної Європи, сприяють зміцненню європейської безпеки [1, c. 74; 4, s. 25; 3, s. 11]. Важлива роль відводилась Україні у східній політиці РП, в рамках якої Варшава прагнула розглядати Україну як стратегічного партнера в Східній Європі ("на Сході") [4, s. 18; 8, s. 5].
Основні завдання польської політики щодо України полягали в поглибленні "стратегічного партнерства" як одного з пріоритетних напрямків зовнішньої політики, підтримці зближення з європейськими структурами, привернення якнайбільшої уваги США та ЄС до утвердження України в її європейському виборі, прямій підтримці процесів трансформації та внутрішніх реформ [1, c. 64, 74; 4, s. 25; 3, s. 11; 8, s. 5 - 6]. Для створення "найкращого клімату польсько-українських взаємин" виокремлювалося завдання подолання тяжкої спадщини минулого [1, c. 74].
Перелік пропонованих ініціатив виходив далеко за двосторонні рамки і спрямовувався на сприяння приєднанню України до загальноєвропейських процесів. Цьому мали слугувати Постійна польсько-українська конференція з питань європейської інтеграції, Польсько-американо-українська ініціатива співпраці [4, s. 25], ідея залучення України до миротворчих операцій НАТО та до процесу інтеграції з євроатлантичним структурами [8, s. 3], підтримка якнайшвидшого прийняття України до СОТ [1, c. 75].
Водночас Польщі довелося не раз констатувати брак виразного прогресу, помітних успіхів у процесі політичних та економічних реформ в Україні, брак підстав для оптимізму в оцінках [4, s. 18, 25]. Прагнучи бачити Україну суверенною, стабільною та проєвропейською [3, s. 11], Польща була змушена зробити досить прозорий натяк на справді недостатній рівень розвитку стратегічного партнерства між країнами [8, s. 5 - 6].
Для лівих сил, що повернулися до влади восени 2001 року й утворили коаліцію СЛД - УП (Унія Праці) - ПСЛ, основною зовнішньополітичною метою стало набуття до 2004 року повноправного членства в ЄС. На цьому тлі інші завдання або відійшли на другий план, або ж набули підпорядкованого характеру. Тим часом з'явився новий глобальний вимір зовнішньої політики - "боротьба з міжнародним тероризмом", до якої Польща долучилася у формі участі в антитерористичній коаліції під проводом США. Відносини з Україною в цей час вже традиційно розглядаються крізь призму стратегічного партнерства [29, s. 5; 38].
Значення відносин з Україною, точніше - польсько-українського стратегічного партнерства, вважається надалі вагомим, покликаним відігравати особливу роль в реалізації завдань східної політики РП [29, s. 5]. В площині політики безпеки Польща виявляє зацікавленість у євроатлантичній інтеграції України [29, s. 4; 38]. Основні завдання політики щодо України зводяться до поглиблення стратегічного партнерства і сприяння євроатлантичній та європейській інтеграції [9, s. 5; 29, s. 4 ; 38, s. A4; 37, s. A3; 36, s. A4].
З наближенням великого розширення Європейського Союзу Польща почала активно артикулювати своє прагнення до будівництва мостів між ЄС та східними сусідами РП, участіу виробленні концепції східного виміру в Євросоюзі, загалом східної політики ЄС. Відзначимо, що ця засада була включена до зовнішньополітичної стратегії РП урядом правих сил Є. Бузека й надалі підтримана урядом лівих сил Л. Міллера.
Водночас Польща продовжує переконувати, що її голос на користь України знаходитиме тим кращий відгук серед партнерів, чим міцнішою буде демократія та глибшими економічні реформи в Україні. Для Варшави також важливо, аби прозахідний вибір Києва отримував однозначне відображення в реальності [9, s. 5].
Отже, на урядовому рівні розвиток відносин з Україною концептуально вкладався в рамки трьох основних концепцій: "паралелізму" (як загальної концепції східної політики РП до розпаду СРСР), "тісного партнерства" та "стратегічного партнерства". Характерно, що ідея розвитку партнерських відносин з Україною послідовно поділялася й розвивалася правлячими коаліціями як правого, так і лівого спрямування.
Істотним сегментом аналізу основ української політики РП має бути також встановлення ступеня збіжності її ідейно-концептуальних засад на урядовому та президентському рівнях, а, крім того, збіжності візій двосторонніх відносин на загальному рівні міждержавних відносин.
Увагу привертає певне розходження між країнами у визначенні двосторонніх відносин через концептуальну формулу "стратегічне партнерство", а також певні розходження серед офіційного польського політикуму в її використанні у відносинах з Україною.
Прикметно, що ініціатива,

 
 

Цікаве

Загрузка...