WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Концепція електронного урядування і сучасні потреби України - Реферат

Концепція електронного урядування і сучасні потреби України - Реферат

[9].
Слід очікувати, що така приватна ініціатива підприємців не буде винятком. Ринкова ніша з надання інформаційних послуг населенню, за оцінками фахівців Українського союзу інтелектуальної власності, складає близько 100 мільйонів трансакцій з органами державної влади щороку [10]. Відповідно, це передбачає перспективи співставних обсягів прибутку для бізнесу у сфері забезпечення доступу до Інтернету, розширення фізичної інфраструктури Мережі тощо.
Ці перспективи будуть реалізовані, якщо держава зможе забезпечити попит населення на офіційні електронні послуги. Себто, електронні ресурси державних установ відповідатимуть потребам не просто "населення", але цілком конкретних груп громадян. Як сформулювали фахівці фонду "Європа - ХХІ", цільові категорії громадян потребують цільової інформації. Необхідно якомога більше інформації про діяльність органів влади взагалі, про те, чим вони опікуються і якими засобами, бо прості люди того не знають і не розуміють, а відтак не знають, куди звернутися за вирішенням тієї чи іншої проблеми. Громадяни потребують конкретного роз'яснення законодавчої бази, незалежно від того, до якої верстви населення належать. Інформація про діяльність посадових осіб (можливо - з точки зору моніторингової діяльності), наскільки вони відкриті, яка їх компетенція, чого досягають. Найбільше інформації потребують експерти, науковці, журналісти, котрі можуть цю інформацію переварити і потім дозованими формами донести до тих чи інших цільових груп [11].
Звичайно, нам можуть закинути те ж, що й відомий скептик К. Мей: "Хто знається на нових технологіях, може отримувати від цього користь, але малоймовірно, що інші люди, необізнані з використанням нових технологій (або не мають до них доступу), теж отримуватимуть користь від самої лише наявності ІКТ в сучасному житті" [12]. По-перше, доступ до урядових електронних сервісів тих же малозабезпечених верств населення можна організувати - безпосередньо або опосередковано. У першому випадку слід законодавчо забезпечити систему компенсації (грошової чи іншої) провайдерам і приватним підприємствам за трафік, витрачений на зв'язок з урядовими ресурсами. Тоді роботодавці не заперечуватимуть проти використання службових комп'ютерів у позаробочий час працівниками, якщо їм знадобиться добути якусь інформацію (стосовно своїх прав чи можливостей) на урядовому порталі, на сайтах місцевих органів влади або відомчих сайтах - бо це буде безплатно для юридичної особи, що є стороною контракту з провайдером. І люди, які не зможуть ще кілька років як мінімум придбати домашній комп'ютер і оплатити доступ в Інтернет вдома, тим не менше будуть в такий спосіб долучені до взаємодії держави з громадянами в інформаційному просторі. У другому випадку, коли доступ до урядових сервісів буде опосередкованим, пенсіонер чи малозабезпечений громадянин попросить члена родини, знайомого чи приятеля знайти для нього потрібні відомості на урядових сайтах. Що передбачає, зрозуміло, широку інформаційну кампанію - ці верстви населення мають знати, що ту чи іншу інформацію можна знайти не тільки у приймальні якогось державного органу, але і на його сайті.
Це підводить нас до другого аргументу, що заперечує скептицизм К. Мея: більшість осіб, які матимуть можливість отримати (а тим більше відправити) певні відомості для державних установ в он-лайні, не стане витрачати час на візит до цієї установи. Або ж, як мінімум, більша обізнаність значно скоротить час, що знадобиться громадянину для вирішення питання в цій установі. Отже, меншими будуть черги, меншою завантаженість працівників державних установ. Вони зможуть приділяти більше уваги відвідувачам. Відтак вигоду від запровадження урядових електронних сервісів отримують всі громадяни, незалежно від того, чи мають вони доступ до цих сервісів і чи знаються на нових технологіях.
Тож у запровадженні проектів електронного урядування не слід зважати на скептиків, ані зарубіжних, ані вітчизняних. Бо заяви на кшталт тих, що зробив І. Лозовий (тоді заступник голови Державного комітету інформаційної політики України та керівника відділу роботи з Інтернетом цього комітету), говорячи про перспективи запровадження в Україні електронного уряду ("нам до govnet мінімум 30 років"), не мають під жодних підстав. "Брак відповідної інфраструктури та надзвичайно примітивний рівень державної інформатизації" - не аргумент [13]. Інфраструктура з'явиться тільки-но держава створить законодавчу базу, яка зробить вигідним бізнес у галузі інформатизації і забезпечить умови для демонополізації галузі. Так само і примітивний рівень державної інформатизації залежитьне від можливостей державного бюджету, а від персональної зацікавленості держслужбовців. Підхід О. Баранова, колишнього начальника управління зв'язку, телекомунікацій та інформатизації Київської міськдержадміністрації, є одним із реальних способів впливу на ситуацію: "Як правило, чиновники мають вищу освіту. Один із можливих способів вирішення цієї проблеми (ігнорування чиновниками завдань Державної програми інформатизації - Авт.) - відбір за результатами атестації: знаєш, умієш - залишаєшся, якщо ні - вибачай" [14].
Україні слід запроваджувати реальне електронне урядування вже сьогодні - але змістивши акценти з бюджетного фінансування та урядової розробки законодавчих основ на активну співпрацю з бізнесом, з галузевою спільнотою, з неурядовими громадськими, дослідницькими, науковими організаціями. І, принаймні тимчасово, слід забути про вимоги і стандарти електронного урядування та "е-готовності", розроблені найбагатшими державами світу. Українські реалії вимагають іншого підходу, висувають інші пріоритети. Головне завдання адаптації концепції електронного урядування до сучасних потреб України в тому й полягає, щоби не ставити зависоких цілей, не засліплюватися надзвичайними можливостями, реалізованими іншими державами. Маємо зробити мінімум, проте швидко й ефективно.
Література:
1. Мамардашвили Е. М. Экспертное заключение для компании "Процесс Консалтинг". - 2002 г.
2. Офіційний сайт Державного комітету зв'язку та інформатизації України http://stc.cg.ukrtel.net/_about/str2_infdoc.html.
3. Офіційний сайт Міністерства транспорту та зв'язку України.
4. Comparison of E-Readiness Assessment Models Final draft, v. 2.13, 14 March 2001. http://www.bridges.org/ereadiness/tools.html
5. Кошкин А. Н. Государство и "информационная революция". Департамент правительственной информации Аппарата Правительства Российской Федерации / 24.03.2001. http://www.e-government.ru/pub/e-government/985424635.html
6. Офіційний сайт Державного комітету зв'язку та інформатизації України http://stc.cg.ukrtel.net
7. Компанія Softline. http://softline.kiev.ua/control/ru/publish/category?cat_id=24405
8. Comparison of E-Readiness Assessment Models Final draft, v. 2.13, 14 March 2001. http://www.bridges.org/ereadiness/tools.html
9. Звернення Всеукраїнської Асоціації комп'ютерних клубів до РНБО, 2001. http://uacc.org.ua/ru/activity/pr/22.html?start=8
10. Соснiна С. Собака на прив'язі. http://e-courier.umrep.kiev.ua/INSI3.htm
11. Зміцнення "демократії участі" шляхом поліпшення доступу до інформації: глибинні інтерв'ю Фонду "Європа - ХХІ" з активістами громадських організацій м. Київ, 2004. http://www.europexxi.kiev.ua/?lang=ukr&m0=project&addm0=1&id=95&subm=measure&mode=print
12. Мей Крістофер. Інформаційне суспільство. Скептичний погляд. - К.: "К.І.С.", 2004. - С. 107.
13. Крик души "министра интернета". forUm. електронний журнал "е".
http://eee.com.ua/e/articles/internet/2002/1/art_230.html
14. Баранов О. Електронний уряд в україні? Буде! Коли? - "Дзеркало тижня". - №1 (376), 5 - 18 січня 2002 року. http://www.zerkalo-nedeli.com
15. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве