WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Утвердження політології як науки протягом ХХ ст. - Реферат

Утвердження політології як науки протягом ХХ ст. - Реферат

галузей політики - внутрішньої, зовнішньої, воєнної тощо. Реагуючи на певні внутрі- та зовнішньополітичні обставини, політична наука відстежувала, наприклад, реакцію американської та французької громадської думки на міжнародні події (Г. Алмонд, П. Фогейроль). Виявляла вона небайдужість і до ідеологічних питань, зокрема, до ставлення до комунізму, антикомунізму (О. Строуффер, П. Лазерсфельд), громадських свобод. Ставлення правлячих еліт до Атлантичного Союзу (К. Дойч, Р. Патием), особливості вияву політичної культури (Г. Алмонд) - це теж елементи проблематики політологічних студій другої половини минулого століття.
Непересічним є вклад західної політології в дослідження плюралістичного характеру політичного процесу. Засновником концепції політичного плюралізму вважають американця Дж. Медісона, який вперше заговорив про нього 1787 p. Серед фундаторів-теоретиків - американський філософ Дж. Дьюї, англійсьі вчені Дж.-С. Мілль і Г<. Ласкі, німецькі учені О. фон Гірке, Е. Френкель.
Основна функція плюралізму - легітимізація різноманітності, спрямована на утвердження свободи всіх соціальних і політичних груп виявляти й захищати свої законні інтереси. Політичний плюралізм західна наука тлумачить не просто як принцип, а й як певний механізм здійснення влади в державі. Тому він передбачає і процес легітимізації різних інтересів, і механізм регулювання конфліктів між цими інтересами, стабілізації соціального організму, можливість доступу до державної влади всіх заінтересованих груп незалежно від соціальної значущості й сили.
Проблемою політичного плюралізму в різні часи займались А. Бентлі, представники чиказької школи (Ч. Меррі-ам, Г. Лассуелл), школа плюралістичного індустріалізму (К. Керр, Дж. Данлор, Ф. Харбісон, Ч. Маерс та ін.), послідовники ідей Дж. Мілля (Р. Нісберг, В. Паккард) та ін.
Своєрідним відгалуженням теорії плюралістичного суспільства, пов'язаним із вивченням окремих груп тиску в межах політичного процесу, стала концепція "корпоративної держави" й корпоративізму загалом (Г. Кремендаль, Ж. Лембрух). Особливо популярна вона в Англії. Згідно з нею - в державі, заснованій на "ліберальному корпоративізмі", наявні специфічні корпоративні інститути. До них належать представники заінтересованих груп, уряд, які несуть делеговану відповідальність за його діяльність.
Загалом політичний плюралізм у сучасному суспільстві є основою для досягнення таких демократичних цінностей, як свобода, рівність, справедливість. Поставши й розвиваючись в контексті ідеалів буржуазно-демократичних революцій, він безпосередньо пов'язаний із парламентською демократією, загальним виборчим правом, діяльністю профспілок. За сучасних умов плюралізм означає розвиток найширших можливостей участі громадян в управлінні суспільством, в ухваленні політичних рішень за участю союзів, партій, рухів і громадських ініціатив. Саме це дає підставу ототожнювати плюралістичне суспільство з гуманістичним, демократичним.
Це, однак, не означає, що плюралістична система є наскрізь ідеальною. У сучасному ліберально-демократичному суспільстві побутують і партикуляризм, і відчуженість від влади, і аномія, і сурогати колективізму, що дало підставу для різкої критики плюралізму (Г. Маркузе і К. Вольф). Проте більшість у політиці, науці, масовій свідомості орієнтується на плюралізм як чинник демократії, пов'язує розвиток політичної системи з удосконаленням його форм для унеможливлення диспропорцій.
Сучасна західна політологія опікується й проблемами пріоритету прав людини й громадянина як основоположних засад свободи. Забезпечення прав людини в ліберально-демократичному суспільстві передбачає відповіді на питання, наскільки соціальний контроль і планування (доцільність яких не викликає сумніву) можна поєднати з демократією, головними ознаками якої є свобода діяльності й волевиявлення. Соціалістичний варіант суспільного устрою нищив свободи, використовуючи планування для управління суспільством тоталітарними методами. Крім того, не слід перебільшувати ролі соціалістичних держав щодо використання планування в управлінні суспільними процесами, поза як цю проблему успішно розв'язували значно раніше в капіталістичному суспільстві. Концептуальною основою використання планування стала теорія соціального контролю. Один з її авторів - американський теоретик Е.-А. Росе - в книзі "Соціальний контроль" (1901) довів, що найефективнішим для демократичного суспільства є не формальний (політико-правовий), а неформальний (соціальний) контроль, здійснюваний через соціалізацію, громадську думку, неформальну групову діяльність, примус засобами неформальних інститутів. Стосовно економіки ці думки розвинув американський економіст Дж.-М. Кларк у праці "Соціальний контроль бізнесу" (1926 p.), який, простеживши становлення форм соціального контролю від XVIII ст., основними причинами породження його назвав становлення демократичних інститутів на основі політичного самоврядування, саморозвитку особи. Водночас він створив концепцію економізації соціального примусу завдяки умілому використанню стимулів і мотивів діяльності. Усе це послужило передумовами виникнення школи демократичного планування, кейнсіанської моделі державного регулювання економічними процесами. Ефективне планування розглядалося як досягнення результату за мінімумом детального регулювання, як втілення у свідомість людей ідеї, що спонукала б їхнє прагнення досягти мети, яка відповідала б планові.
Ще одне питання, яким переймається західна політологія, - співвідношення між громадянськими свободами і національною та державною лояльністю. Конституція, закони визначають основні обов'язки та відповідальність аадержавну зраду, саботаж, шпіонаж тощо. Відчутними ще е намагання підкорити громадянські свободи патріотичній лояльності, проте вони домінували в епоху маккартизму. Маккартизм - політична течія у США в 50-х роках XX ст., спрямована на придушення демократичних рухів у країні. Пов'язана з діяльністю сенатора Дж. Маккарті. Ототожнення соціально-політичних ідеалів з державним патріотизмом завжди посилювалося за міжнародної конфронтації. Лібералізм виходить з того, що громадянські свободи є стрижнем демократичного ідеалу, домінують над державними інтересами, не можуть бути зумовлені інтересами національної безпеки, а особа вільна у своїх переконаннях щодо державної ідеології. Такі принципи є засадничими в сучасній західній політології, хоч це не вберегло її від дискусій, наприклад, щодо взаємодії прав людини і прав нації в контексті сучасних інтеграційних процесів в усьому світі.
Література:
1. Бебик В. M. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика: [Монографія]. - К., 2000.
2. Білоус А. Політико-правові системи: світ і Україна. - К.,1997.
3. Бодуен Ж. Вступ до політології. - К., 1995.
4. Брегеда А. Ю. Політологія : Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. - К., 1999.
5. Базар І. M. Політична етнологія як наука : історія, теорія, методологія, праксеологія.- К., 1994.
6. Гаєвський Б. Українська політологія. - К., 1995.
7. Гаєвський Б. Філософія політики. - К., 1993.
8. Гальчинський А. Кінець тоталітарного соціалізму, а що далі ? - К., 1996.
9. Гелей С., Рутар С. Основи політології. -Львів, 1996.
10. Гелей С.Д., Рутар С.М. Основи політології. Навч. посібник. - К., 1999.
11. Пірен M.I. Етнополітика. - К., 1997.
12. Потульницький В. Історія української політології. - К., 1992.
Loading...

 
 

Цікаве